Екслібрис композитора С. В. Юферова
«Mihi nihil est amicior». Такий девіз можна побачити на книжковому знаку майже всіх примірників особистої бібліотеки композитора С. В. Юферова (1865-[19?]), рештки якої нині зберігаються у нас – відділі рідкісних і цінних видань бібліотеки Гончара. В перекладі з латини це може значити «Немає мені нічого приязнішого» або 
«Немає для мене нічого дорожчого». Певне, в житті бібліотекаря Державної канцелярії, композитора та музичного критика книги й насправді відігравали значну роль. Тому і використав він цей вислів у екслібрисі для власної бібліотеки.
У центрі книжкового знаку – зображення білки (векші) на щиті. Цей елемент запозичений з родового гербу Юферових. Щит оточений колом із написом: «Библиотека С. В. Юферова», а на стику слів можна побачити маленьку шестикутну зірку. Що це? Масонський символ? Чи шість кінців Маген Давида, що символізують різні сторони світу, а внутрішній простір (сьомий) – духовність? Центральна частина знаку разом з колом і зображенням оповита рослинною в’язю у формі трикутника. Під всією композицією розміщено вищезазначений девіз на стрічці. А вгорі – горизонтальні смужки, де проставлявся відповідний інвентарний номер книги. Якщо уважно придивитися, то сама трикутна форма екслібриса віддалено таки нагадує масонський символ (око, циркуль, три кути).
За описом відомого херсонського колекціонера, бібліофіла та знаного екслібрисиста С. О. Сильванського (1893-1937), бібліотека Сергія Володимировича Юферова мала в своєму складі книги з музики російською та іноземними мовами – у головному відділі.
А мешкав Юферов на власній дачі біля Киндійських хуторів. Там же зберігалася і його бібліотека майже в 2000 томів. В буремні 20-ті роки минулого століття бібліотеку композитора було націоналізовано. Залишки колись великого зібрання потрапили до Державної центральної бібліотеки (так тоді називалася наша книгозбірня). Частину книг у коловороті часу вже втрачено.
До сьогоднішнього дня в нашому фонді збереглися лише художні твори французьких класиків мовою оригіналу із зібрання композитора. Сорок екземплярів невеличких за розміром томів, серед яких твори В. Гюго, А. Доде, Е. Золя, Гі де Мопассана, П. Лоті й А. Франса, об’єднує схожість зовнішнього оформлення видань. Власник любовно огорнув книжкові корінці червоним сап’яном. Таким же чином захищені і кути палітурних кришок. Обкладинки і форзаци переважно виготовлені із так званого «мармурового паперу». На корінцях позолоттю витиснено назву й порядковий номер кожної книги
Щодо екслібрису С. В. Юферова, як відмічав Сильванський, він був описаний ще дореволюційної пори в ґрунтовній праці відомого російського бібліографа Уго Іваска «Описание русских книжных знаков» [с. 329, мал. 409]. На жаль, раритетні праці Іваска відсутні в нашому фонді.
На книгах бібліотеки композитора крім основного гербового зустрічаються також шрифтові екслібриси із зазначенням року – «Библиотека С. В. Юферова 1888 года» та – 1892 і 1882 років. Бібліофіл Сильванський в своєму описі вказав лише одну дату на штемпелі – 1888 рік. Він припустив, що саме цей рік і є датою започаткування особистого зібрання Юферова. Але, якщо судити із найбільш ранньої дати на одному зі штампів, скоріше за все, початок формуванню книжкового зібрання С. В. Юферова було таки покладено не в 1888 році, а у 1882 році, коли Сергію Володимировичу виповнилося 17 років. Тож, бібліотека збільшувалась у кількості та розвивалась одночасно разом із зростанням і становленням особистості самого власника. А також була свідком його фахового прогресу як композитора та виконавця.
Вельми цікавий факт! На одному з томів бібліотеки С. В. Юферова ми знайшли штамп і автограф за 1920 рік, який свідчить про те, що роман Еміля Золя «Розгром» (фр. La Débâcle), опублікований у 1892 році, в якому йшлося про знищення Паризької комуни, якийсь час належав ще одному херсонцю – лікарю Сергію Івановичу 
Шульгіну (1886-193?). Тобто, можливо, не без участі самого Шульгіна могла відбутися націоналізація бібліотеки Юферова. Але це лише наші припущення.
Сергій Іванович Шульгин – відома в Херсоні особистість. Він стояв у витоків національно-демократичного руху, брав участь у заснуванні першої української організації на Херсонщині – «Українська хата». Був лектором курсів української мови при товаристві «Просвіта» (1918). За сприянням Шульгіна було створено і видавниче товариство «Українська книгарня», заступником голови якого він став. У двадцяті роки Сергій Іванович працював викладачем анатомії і фізіології Херсонського ІНО (колишній педагогічний інститут, нині держуніверситет). Як активний учасник українського національного руху був страчений органами ОДПУ-НКВС в 1930-х роках [1].
Так, дивним чином, книги однієї приватної бібліотеки поєднали долі зовсім різних людей у просторі і часі.
Коментарі