Херсонський період життя композитора Сергія Володимировича Юферова
«Сергей Югорский», «Эсс IV, Эсс ИУ» – це все він – Юферов Сергій Володимирович (1865-1927). Колишній херсонець, нащадок дворянського роду, композитор, виконавець, музичний критик. Разом з тим, у сучасному культурному середовищі він є фігурою малодослідженою та якоюсь мірою утаємниченою, визнання до якої повертається майже через століття. Енциклопедичні дореволюційні видання та онлайн-ресурси надають доволі стислу та одноманітну інформацію щодо життя та творчості Юферова. Однак навіть факт включення до них є показовим в сенсі певної значущості самої особистості музиканта та його творчого спадку.
У жовтні (листопаді?) 2020 року С. В. Юферову виповнюється 155 років від дня народження. Так співпало, що майже в унісон з цією датою готуються до друку дослідження сучасних мистецтвознавців Зої Дмитрієвої та Юрія Кружнова, присвячені музичному мистецтву ХІХ-початку ХХ ст., зокрема й творчості С. В. Юферова, як композитора та виконавця. А в 2015 році до 150-річчя Юферова вийшла ґрунтовна публікація кандидата мистецтвознавства Тетяни Неровної, присвячена творчості нашого колишнього земляка.
Достеменно невідомо, з якою регулярністю композитор навідувався до Херсону. Та наявні архівні документи і газетні публікації, хронологічні рамки яких окреслені 1901-1917 роками, змальовують певну картину його перебування в нашому провінційному місті.
На сторінках першої приватної херсонської газети «Юг» за 1901 рік від 28 жовтня можна побачити об’яву про те, що «Некто Юферов в текущем году приобрел от К. И. Спозито сад и плавни в окрестностях Херсона, на берегу Днепра, за Каторжной балкой» [5]. Тож цілком можна припустити, що ця дата і є відправною в «херсонському періоді» Сергія Володимировича.
Відомо, що народився Сергій Юферов в Одесі у 1865 році. Члени великої родини Юферових, зокрема прадід Семен Андрійович Юферов (1772-1863), який першим і отримав спадкове дворянське звання, набуте чином військової служби, та один з його синів – Дмитро Семенович Юферов (18?-1855), генерал, герой Кримської війни (1853-1856), який загинув при обороні Севастополя, були безпосередньо причетними до історії нашого Південного краю. Більша частина життя прадіда, зокрема з 1791 року, була пов’язана з Чорноморським флотом, а одружений він був на дочці будівничого Херсонської фортеці Марії Карлівні фон Гакс. За родом діяльності він служив та проживав періодами у Санкт-Петербурзі, Одесі (1806-1852), впродовж 1801-1805, 1853-1856 років – у Миколаєві. За свою сумлінну службу був неодноразово відзначений високими нагородами держави. А один із синів – генерал Дмитро Юферов – певний період володів маєтком у Кізомисі (село в Херсонській області). Що сталося з помістям та родиною генерала після його героїчної загибелі, невідомо. Цікаво, чи мав якесь відношення до садиби свого славнозвісного родича композитор? Як стверджує один з невідомих херсонських дослідників, саме там начебто знаходилась знайома місцевим краєзнавцям «Юферова дача» або «Югорская дача», як її ще називали. Але тут можна посперечатися з цього приводу.
У документах, що зберігаються в держархіві Херсонської області, звертає на себе увагу квитанція за 1913 рік про утримання земського збору якраз «за землю по Веревчиной балке» біля Кізомису, виписана на ім’я Сергія Володимировича Юферова. Проте в іншому документі – заяві Юферова від 19 серпня цього ж року до Херсонської повітової земської управи – він заперечує наявність інших будівель, крім власної дачі біля Киндійських хуторів, де і мав місце проживання та був власником 40 десятин земель [3, арк., 59, 55-56].
Відомості про те, де проходили дитячі роки майбутнього композитора, що і хто саме формував його як творчу особистість, на жаль, відсутні. Залишається лише припускати. Певно, близькість його рідних до музичних кіл та дворянське виховання, що передбачало достойну різносторонню освіченість, зіграли свою роль. Батько майбутнього композитора, Юферов Володимир Миколайович (18? – 1918 р.), колишній одеський прокурор та банківсько-промисловий діяч, був близьким другом дому Чайковських та товаришем самого Чайковського по училищу Правознавства. Можливо, зовсім не випадково старший син потім вибрав музичну стезю, а згодом майже одночасно із Чайковським написав оперу «Іоланта».
Молодший брат Сергія Юферова Дмитро Володимирович Юферов (1869-1936) народився вже в Павловську під Санкт-Петербургом. Тож, мабуть, родина Юферових приблизно у другій половині 1860-х років і перебралася з Одеси до Північної столиці, де мешкала на вулиці Сергієвській, 63, що підтверджує «Дворянский адрес-календарь» за 1897 рік.
Навчався Сергій Володимирович у Москві та Санкт-Петербурзі. Музичне мистецтво опановував під керівництвом відомого російського диригента і композитора М. С. Кленовського (1857–1915). Його наставниками та сподвижниками були також такі відомі музиканти, як О. К. Глазунов (1865-1836), М. О. Губерт (1840-1888) і Г. О. Ларош (1845-1904) в Москві. Юферов є автором опер: «Мірра», «Іоланта», «Антоній і Клеопатра», билини для соло, хору й оркестру «Ілля Муромець», симфонічних, фортепіанних та вокальних творів.
Столичні музичні критики того часу доволі поблажливо ставились до творчості молодого, «плодовитого», але маловідомого московського (як тоді писали про нього) композитора. Відзначаючи художню індивідуальність творчого стилю Юферова, епічність форм, схильність до ніжної лірики, разом з тим, указували на вплив Гуно і Вагнера у творчій манері автора. Однак, постановка, як опери «Іоланта», що витримала 2 сезони (перша в Панаєвському театрі в Москві (1893), інша – в Санкт-Петербурзі в Аркадії (1901), так і билини «Ілля Муромець» у виконанні придворного оркестру в Санкт-Петербурзі (1902), мали успіх у публіки попри всі закиди критики. Один з музикознавців навіть відзначав, що Юферов народився під щасливою зіркою [10].
Проте, композитор був змушений свої твори часто видавати власним коштом. На сторінках журналу «Театр и искусство» за 1902 рік один з рецензентів бідкався, що в той час була поширена практика, коли до друку приймалася велика кількість музичного непотрібу, а талановиті автори залишалися без уваги видавців, зокрема і С. В. Юферов. Автор рецензії доволі високо оцінив романси музиканта та вокальні дуети і акцентував увагу на тому, що видавцям слід було би приділити пильнішу увагу композитору-початківцю та виданню його творів [11].
В нашій бібліотеці зберігається 40 примірників художніх творів класиків французької літератури з домашньої бібліотеки С. В. Юферова, про що ми неодноразово писали в своїх попередніх публікаціях. А періодичні видання початку ХХ ст. з фондів книгозбірні, зокрема журнали «Театр и искусство», місцеві газети «Родной край» 
та «Юг» містять окремі матеріали про творчі здобутки композитора як в Москві, так і в нашому місті.
Перші згадки про професійну діяльність С. В. Юферова у Херсоні зустрічаються на сторінках газети «Родной край» з 1906 року. Можливо, більш-менш регулярне перебування композитора саме в ці роки в провінційному Херсоні було пов’язане з відкриттям тут у 1905 році Херсонського відділення Імператорського Російського музичного товариства (ІРМТ), а при ньому – музичних класів. Очолив ці класи випускник Санкт-Петербурзької консерваторії, диригент та блискучий виконавець Яків Володимирович Дюмін. Якраз зусиллями Я. В. Дюміна були й закладені основи професійної музичної освіти на Херсонщині. До роботи в музичних класах Херсонського ІРМТ запрошувалися відомі музиканти – випускники провідних консерваторій Росії та Західної Європи. Цілком припустимо, що таким чином сюди міг бути запрошений і Юферов. Що цікаво, заняття в музичних класах велися за програмою та учбовими планами Санкт-Петербурзької консерваторії. Тож, можна здогадуватись, що рівень викладання та професійна планка самих викладачів були достатньо високими і амбітними. Серед викладачів були такі відомі музиканти, як І. А. Харламов, Є. М. Яшиш, С. Н. Федорович, А. І. Пелегрині, К. М. Мюлер, М. А. Мюлер.
Ентузіазм Я. В. Дюміна та педагогічного колективу вилився у створення аж цілого симфонічного оркестру. Була сформована і хорова капела. А для підготовки диригентів хорових колективів були організовані трирічні регентські курси.
Схвальним відгуком в газеті «Родной край» відізвався Сергій Юферов про проведення в березні 1906 року першого симфонічного концерту у Херсоні, очолюваного Дюміним. А наступний другий симфонічний концерт відбувся у квітні цього ж року за участю та під управлінням вже самого композитора.
У звіті дирекції Херсонського відділення ІРМТ за 1905-1906 роки якраз є відомості про запрошення С. В. Юферова для керування 2-м симфонічним оркестром. Разом з іншими музикантами і виконавцями композитор брав участь в цьому концерті безоплатно.
Газетні об’яви та анонси, що висвітлювали культурне життя Херсона в цей період, неодноразово підкреслювали благодійницький характер організованих концертів. Такі об’яви зустрічаються у багатьох числах часопису «Родной край» впродовж 1906-1914 років. Є відомості про влаштування екстреного музичного вечора на користь захворівшого музиканта у березні 1914 року, в якому виконувалася нова балетна сюїта С. В. Юферова під його ж власним управлінням. В концерті брали участь викладачі вже не музичних класів, а музичного училища, перетвореного в середній учбовий заклад 1 вересня 1908 року [4].
Треба зауважити, що на відміну від доволі упереджених столичних критиків, херсонські газетярі з пієтетом одгукувалися як про музичні твори С. В. Юферова, так і про самого композитора, відзначаючи «талант крупной величины», а що стосувалося сюжетів і тем, то «темы всех его произведений рельефны, ярки, характерны и особенно интересны, благодаря своей оригинальности и новизне». Компліментарно відзивалися провінційні критики і про особливості виконавської манери композитора. «Как исполнитель-пианист г. Юферов также представляет собой крупную единицу. Его игра не только художественна и богата оттенками, но в ней всегда слышится полный красивый тон, богатая техника, сила удара и прекрасное туше». Один з херсонських рецензентів, згадуючи про виконання Юферовим своїх творів, таких як тріо C-Moll, «Соната», «Три романса», «Новые арабески», «Алжирская фантазия», «Песня лебедя», вказував на органічне поєднання авторського таланту та виконавської майстерності композитора. А концерт, даний Юферовим у зимовому сезоні 1909 року, назвав одним з найвизначніших [2].
Шпальта херсонської міської газети того періоду рясніли оголошеннями про продаж нових закордонних видань музичних творів Юферова у приватній книгарні М. О. Шаха. Херсонські музиканти доволі часто виконували твори композитора на місцевих концертах, вечорах камерної музики, що проходили під егідою Херсонського відділення ІРМТ. Головними камерними жанрами стали фортепіанні квартети, тріо та різноманітні дуети.
Виконавську концертну діяльність Юферова можна відстежити по об’явах на сторінках місцевої періодики аж до 1917 року. Треба нагадати, що місцеві музиканти суміщали свою артистичну діяльність з педагогічною, тим самим поширювали музичну культуру серед широкого загалу. Тож, вклад самого композитора у розвиток музичної культури початку ХХ ст., у справу виховання тонкого музичного смаку серед різних прошарків суспільства, а тим самим у розвиток культури взагалі, більш, ніж очевидний.
Сергій Володимирович не лише творив музику, концертував, диригував, був блискучим виконавцем. Він ще й писав, опікувався музичним правом. Його перу належать друковані роботи з музичного права «Материалы по вопросу о выработке нового положения об авторском музыкальном праве» (СПб., 1896), критичний нарис «Рихард Вагнер и его трилогия «Кольцо Нибелунга» (М., 1889) та інші, а також публікації в періодичних виданнях кінця ХІХ- початку ХХ ст.
Географія друку музичних творів композитора доволі різноманітна: Росія ( тип. Л. и А. Снегиревых, тип. А. Бенке), Німеччина (G. Schrimer, Zimmermann), Італія (G. Ricordi & C., W. Bessel & Cie). Ноти музичних творів Юферова та окремі примірники друкованих видань зберігаються нині в багатьох великих бібліотеках світу: Російській державній бібліотеці, Санкт-Петербурзькій державній театральній бібліотеці, Бібліотеці Конгресу (США, Вашингтон), в національних бібліотеках Литви, Латвії, Польщі, Німеччини, Португалії та Чехії. А один з найкращих безкоштовних онлайн ресурсів класичної музики Музична бібліотека Петруччі надає нині повний доступ до оцифрованого спадку композитора.
Всі згадки про Юферова на теренах колишньої імперії, зокрема й у Херсоні, перериваються на 1917 році. В лютому 1917 р. він ще навіть намагався балотуватись до Херсонської міської думи. Але чим завершились ці намагання, вже невідомо. Востаннє ім’я Юферова виникло на шпальтах місцевої преси у червні 1917 р., але з досить курйозного приводу – намагання пограбування дачі композитора шістьма зловмисниками в солдатській формі. Та сторож перешкодив цьому.
Якщо вірити документальним джерелам, дуже схоже, що композитор С. В. Юферов не просто бував в наших південних краях наїздом, а жив, творив і працював тут достатньо тривалий час. На жаль, подальша доля композитора після 1917 року нам не відома. Дослідники його творчості висловлюють припущення, що він міг емігрувати до Німеччини. Тож, дослідження і пошуки триватимуть й надалі.
Коментарі