Знайомство з книгою

Не так давно, в грудні 2009 року, читачі змогли ознайомитися з новим, третім виданням праці Якова Ісааковича Бердичевського «Народ Книги: (До історії єврейського бібліофільства в Росії)». Перші два видання вийшли в 2005 р. – в Берліні та Києві, і розійшлися вони на «ура». Матеріал цієї книги послідовними частинами був опублікований і в київському художньо-публіцистичному альманасі «Єгупець» (№ № 13, 14, 15, 18).

Три видання солідної книги і журнальний варіант за відносно короткий термін – успіх рідкісний та абсолютно заслужений. Не кожному дослідникові вдається досягти такої популярності.

Про перші дві книги були опубліковані схвальні відгуки фахівців у бібліофільських виданнях. Немає сумніву, що й на третє, значно розширене видання праці Бердичевського, незабаром з'являться професійні рецензії та відгуки.

Книга надрукована у Києві видавництвом «Дух і Літера», об'єм – 498 сторінок (в результаті доповнення об'єм збільшений аж на одну третину, в порівнянні з 2-м виданням); тверда синьо-зелена палітурка строгого класичного стилю, текст прекрасно ілюстрований репродукціями книжкових знаків та інших матеріалів, чудовий папір, якісна поліграфія.

Як і в попередніх виданнях, присутній необхідний науково-допоміжний апарат – покажчики: іменний, предметний, використаної літератури, скорочень, а також словник специфічних термінів і понять. Правда, до іменного покажчика включено не всі згадувані в книзі персони (допитливий читач на дозвіллі може підрахувати їх кількість), а лише, на думку автора, «найбільш значимі для пропонованого огляду». Внаслідок, на 30-ти сторінках покажчика, що скромно іменується «коротким», набралося 997(!) персон, тому, із зробленим автором вимушеним обмеженням, слід лише погодитися.

Про наклад видання автор і видавець оповістили читача у вельми своєрідній формі. На звороті титульного аркуша приведено фразу, якою позначався наклад єврейських інкунабул: «Розмножено багатьма примірниками без усіляких чудес». Але з близьких до видавництва джерел відомо, що наклад першого видання – 300 примірників, а другого та третього – по 1000 примірників.

В даний час Бердичевський, колишній киянин, живе і пише свої книги та статті в «Заукраїньї» – Берліні, знаходячись там вже більше 15 років у «добровільно-примусовому вигнанні». Друкує книги (їх вже вийшла добра дюжина) в київських видавництвах «Дух і Літера» та С. Бродовича, а багато його бібліофільських матеріалів опубліковано в альманахах Петербурга, Москви, Єрусалима та Херсона. А колекціонери екслібрисів і книголюби України, ближнього та далекого зарубіжжя наполегливо їх розшукують та із задоволенням читають.

Автор книги, з молодих років пристрасний бібліофіл, більше п'ятидесяти років збирає колекцію вітчизняних книговласницьких знаків. Вони-то й послужили йому основою для проведення бібліофільських й мистецтвознавчих досліджень, результати яких і оформлені у вигляді пропонованої читачеві фундаментальної праці. В книзі блискуче погоджено текстову і візуальну складові, що надає їй особливого колориту й додаткової цінності. «Ілюстративний акомпанемент» з 917 (!) репродукцій супроводжує простий та ясний текст з першої до останньої сторінки. Якоюсь мірою цей візуальний ряд можна розглядати і як прекрасний дидактичний посібник для тих, у кого виникне похвальне бажання зайнятися мистецтвом книжкового знаку. Та й професійні дослідники і колекціонери екслібрисів знайдуть в цій візуальній тематичній підбірці немало для себе цікавого та корисного.

Коли вперше знайомишся зі змістом книги, довільно гортаючи сторінки, і переглядаєш текст «по діагоналі», з’являється легке здивування та збентеження. Ніяк не можеш віднайти, як зараз модно висловлюватися, «основну лінію міркувань автора» – увесь матеріал книги поданий одним щільним блоком, спресованим з персон, книжок, екслібрисів, найрізноманітніших життєвих колізій, що спіткали автора. Відсутній звичний розподіл книги на частини, розділи, глави, відсутній рятівний Зміст, який є для читача своєрідним компасом, орієнтуючим у тексті.

Але все приходить до ладу, коли берешся за планомірне і неквапливе ознайомлення з книгою, коли темпо-ритм викладення авторського тексту співпадає з темпо-ритмом читацького сприйняття.

Начебто перед очима розгортається низка доль цікавих особистостей та їх унікальних й рідкісних зібрань, книги яких позначені, як простими чорнильними штемпелями, так і високохудожніми ярликами.

Прочитавши книгу, дивуєшся, як віртуозно автор упорався з численними персонажами, книжковими зібраннями, екслібрисами та документальними фактами. Мимоволі згадується легенда про Шекспіра та його «групу підтримки», оскільки така кількість інформації, на перший погляд, одній людині не під силу, це до міри тільки злагодженому науковому колективу. Кожного бібліофіла, художника, як втім всіх тих, хто причетний до світу книги, автор описує дуже тепло й доброзичливо, з любов’ю та повагою до їх уподобань і просвітницької діяльності.

Можна багато говорити про кращі якості цієї книги, порівнювати, аналізувати, згадувати, дивуватися та бентежитися (в розумінні – чому не знав того чи іншого, раніше описуваного факту). Але залишимо цю справу для серйозних, професійних рецензентів, знавців книжкового світу та екслібрисистики. Безумовно одне – мандрівка читачів сторінками чергового дослідження Бердичевського буде корисною та захоплюючою.

Ніякою мірою не применшуючи широти обсягу досліджуваного автором матеріалу, як географічного, так і бібліофільського, спробуємо подивитися на зміст книги, що розглядаємо, з точки зору херсонського «книголюба-кулика», який, як відомо, «своє болото хвалить».

Допитливий читач знайде в тексті книги близько двох десятків корінних херсонців, що згадуються з різною мірою детальності, а також близько десятка осіб, які тією чи іншою мірою причетні до книжкового світу нашого міста. Про декотрих, найбільш яскравих його представників, що відіграли значну роль в житті місцевих книголюбів, варто сказати особливо. В першу чергу – про автора книги.

Ще у 1960-х роках Бердичевський неодноразово відвідував, за його виразом, «богоспасаємий Херсон» та був особисто знайомий з місцевими книголюбами старшого покоління. Він був добре поінформований про діяльність місцевого клубу шанувальників книги «Кобзар», тому й до сьогодні щедро ділиться з провінцією, як бібліофільською інформацією, так і своїми новими книгами. Нам, херсонцям, відрадно, що до покажчика основної літератури, використаної автором при написанні своєї книги, разом з вельми солідними виданнями увійшло два випуски альманаху «Херсонський бібліофіл», який був виданий під грифом міського клубу книголюбів «Кобзар».

Для херсонських книголюбів Бердичевський завжди був та залишається беззаперечним авторитетом і яскравим прикладом активного збирача, дослідника й пропагандиста книжкових знаків. Збирання і вивчення книжкових знаків, зацікавленість особистістю власника та складом його бібліотеки, графічною творчістю художника, який створив екслібрис, привели Бердичевського до того, що екслібрис став об’єктом його багаторічного наукового дослідження. Він розглядає їх не тільки як маленькі паперові ярлики, з майстерністю виконані художником-екслібрисистом, а як документи певної епохи, за котрими стоять не тільки рідкісні та унікальні книги, а, головне – власники бібліотек з їх колом літературних та життєвих уподобань, бібліофільськими радощами, тривогами і долями.

Між Херсоном та Києвом (пізніше Берліном), впродовж багатьох років підтримувалося постійне письмове і телефонне спілкування. На засіданнях клубу «Кобзар» регулярно розглядалися і обговорювалися нові статті та книги шанованого колеги.

У своїй книзі Бердичевський згадує «херсонського Іваска» – С.О. Сильванського, на роботи якого неодноразово посилається і характеризує його, як одного з «найбільш вдумливих, глибоких і серйозних дослідників російського екслібриса». У книзі приведено відомості й про інших представників культурного життя Херсона, шанованих херсонцями й понині: художників-екслібрисистів М.Ф. Нечитайло-Андреєнка, Ф.З. Зільберштейна, Є.П. Бунцельмана, Ф.І. Кідера, літераторів М.С. Линського та С.Г. Фруга, а також про громадських діячів та власників значних і великих бібліотек – В.З. Зільберштейна, М.Г. Бунцельмана, Л.П. Литинського, І.Л. Барщака.

Дуже тепло відгукується Бердичевський про відомого журналіста, поета і художника-карикатуриста М.С. Лінського (Шлезінгера), публікує його екслібрис, що рідко зустрічається, оповідає про творчий шлях і трагічну кончину цієї талановитої людини. Не так давно одесити випустили альбом «Вся Одесса в шаржах Линского: Материалы к выставке», в якому приведено відомості про життя художника та розміщено повний каталог його малюнків, що збереглися. Але майже ніхто не знає, і про це в науковому обігу немає ані слова, що Лінський, будучи молодою людиною у віці 24-х років, починав свій шлях журналіста, літератора і малювальника саме в нашому місті.

На початку XX ст. в Херсоні видавалася єдина приватна газета «Юг», редактором-видавцем якої був легендарний В.І. Гошкевич. Саме він і заманив до Херсона молоде обдарування для роботи в літературному розділі своєї щоденної газети. І, починаючи з травня 1902 р. і по грудень 1904 р., тобто близько двох з половиною років, на сторінках шанованої херсонцями газети майже щодня з'являлися фейлетони, ліричні вірші, театральні рецензії та малюнки, підписані псевдонімом Де-лінь. В «Юзі» Лінський вважався одним з провідних співробітників, злободенні матеріали якого про життя міста та його жителів очікувалися з нетерпінням, частенько гаряче обговорювалися читачами на тих же газетних сторінках. Проявив він себе також і як газетний ілюстратор. Правда, не як карикатурист (цензура не дозволяла), а як малювальник батальних сцен і портретів учасників російсько-японської війни. Не все ще повною мірою відомо про життя і творчість Лінського в Херсоні, і лише зовсім недавно дослідники-краєзнавці приступили до серйозного вивчення нечисленних документів та пошуку нових, але це, як то кажуть, вже зовсім інша історія.

Одесита Б.Я. Лєвиха автор книги характеризує як «абсолютно невтомного фанатичного колекціонера-екслібрисиста». Активний член одеського об'єднання колекціонерів, Лєвих в 1991–1995 рр. очолював клуб любителів екслібриса та книжкової графіки. Херсонські книголюби і колекціонери добре знали цю неординарну людину. На початку 1970-х років він працював судновим лікарем, і, якщо його «посудина» базувалася в портах Дніпровського лиману, то у свої вихідні дні він частенько навідувався до Херсона. У нас Лєвих спілкувався з соратниками по колекціонуванню, проводив грандіозні обміни, здійснював «набіги» на книжкові та букіністичні магазини. Херсонці, у свою чергу буваючи в Одесі, знайомилися з деякими колекціями його унікального зібрання (книги, екслібриси, автографи, марки, листівки, графіка, бронза, партійна символіка тощо.).

Чудовому ризькому художнику-графіку О.І. Юпатову автор книги присвятив цілих шість сторінок, відзиваючись про нього дуже сердечно і шанобливо. Слава Юпатова, як художника-екслібрисиста, співмірна високій якості та оригінальності створених ним книжкових знаків для широкого кола книжників. Не обійшов художник своєю увагою і наше місто: в середині 1960-х років для п'яти херсонських книголюбів Юпатовим було намальовано шість екслібрисів. Не кожне провінційне місто колишнього Союзу може похвалитися такою групою «юпатівців». Але головне, ризький художник не лише надсилав замовникові оригінал малюнка, створеного ним книжкового знаку (папір, туш, перо), але і віддрукований типографським способом наклад разом із цинковим кліше. Сюди ж додавалися десяток-два тиражованих екслібрисів з власноручним підписом художника, зробленим олівцем, які дуже цінувалися при обміні між колекціонерами. На ті часи це був небачений сервіс. Рядовому книголюбові розмістити приватне замовлення на тиражування екслібриса в державній (і тільки) друкарні було практично неможливо. Тоді навіть виготовлення квитків для кінотеатрів піддавалося ретельній цензурі, а тут малозрозумілі, та вельми сумнівного характеру й призначення "екс кліпси". А в Прибалтиці – «радянському закордоні», до цього відносилися абсолютно спокійно. Юпатов отримував офіційний дозвіл на свої малюнки книжкових знаків та замовляв необхідний їх наклад. Змінилися часи, немає вже Юпатова, а вдячні херсонці ще й до сьогодні наклеюють юпатівські знаки на свої книги.

Згадується Бердичевським і херсонський художник Фелікс Кідер – єдиний в нашому місті художник-екслібрисист, який працював в дуже складній техніці офорту. Репродукції його семи художніх знаків автор помістив у своїй книзі поряд з тонким мистецтвознавчим аналізом цих робіт. Кідер – художник-живописець, графік, скульптор. Екслібрисний напрям своєї творчості вибрав не без впливу місцевих колекціонерів книжкових знаків. Він був добре ознайомлений зі змістом та тематичною направленістю їх зібрань. За підрахунками дослідників творчості Кідера, ним було створено 102 книжкових знака для своїх земляків, друзів та близьких, а разом із варіантами й проектами – більше 130. Його роботи неодноразово експонувалися на престижних міжнародних виставках.

Необхідно відзначити, що в даний час книжкові знаки Кідера в зібраннях колекціонерів зустрічаються нечасто, оскільки з офортних дощок сам автор друкував їх у досить обмеженій кількості. Його, як митця, більшою мірою хвилювала художня сторона екслібрису, а тиражування знаку він залишав турботам власника. Виготовлення ж монохромних відбитків з мідних матриць справа вельми складна й копітка, не кожному під силу, тому більшість власників кідерівських екслібрисів вимушено обмежилися нечисленним пробним накладом своїх знаків.

Тут слід сказати, що для бібліотек херсонських книголюбів створювали книжкові знаки й інші, не менш відомі художники-екслібрисисти: К.С. Козловський, В.І. Масик, С.Г. Івенський, батько і син Бекетови, Г.Н. Карлов, Н.І. Кофанов. А всім забутим та маловідомим художникам-аматорам, екслібрисами яких помічені книги в бібліотеках наших книголюбів, немає числа.

У третьому виданні своєї книги автор помістив досить детальні й об'ємні відомості (по відношенню до інших описуваних персон) про знаного ростовського колекціонера і бібліофіла, тонкого знавця книжкового знаку П.Б. Горцева. Для херсонських книголюбів це приємна несподіванка, оскільки ще в 1960–70-х роках між Херсоном і Ростовом-на-Дону велося жваве листування колекціонерів. Горцев першим сподобив багатьох наших книголюбів виготовляти і тиражувати особисті книжкові знаки фотоспособом, захоплюючи своїм особистим прикладом. Для себе та багатьох своїх друзів і колег по захопленню він виготовив фотоспособом близько трьох десятків екслібрисів, багато з яких увійшли до каталогів і демонструвалися на різних показних виставках.

Дуже хотілося б пригадати ще декілька не менш яскравих особистостей, які відображені автором в цій чудовій книзі (інший раз до неї заглядаєш як до добротного довідника). Але пора ставити крапку, інакше книголюби інших міст, не менш книжних, ніж Херсон, запідозрять нас в прагненні до лавр Нью-Васюків. 

 

 Херсон, січень 2010 р.

На Головну...