Витоки книжної України. 950 років з часу написання «Ізборника Святослава» 1076 року
Протягом кількох тисячоліть українці творили прекрасні зразки усної словесності. На певному етапі духовного розвитку з фольклорної традиції постала література – писане художнє слово. Виникнення письма має важливе значення в історії народу, тому що воно стає одним із найістотніших знарядь культури, що розширило можливості мови в просторі й часі.
Саме завдяки пам’яткам писемності ми можемо простежити шлях розвитку української мови та глибше зрозуміти духовний світ наших предків. Адже, за твердженням Івана Франка, «…повне та всестороннє відображення нашої національності неможливе без докладного пізнання та витискання того засобу духовної сили, яку маємо в нашій старій писемності».
Зрозуміти історію української культури неможливо без широкого і глибокого дослідження пам’яток писемності, особливо якщо ігноруються наукові факти на догоду тенденційним, утвердженим поглядам та твердженням.
Одним із найдавніших видів письменства в Київській Русі (ІХ–ХІІІ століття) було літописання – величезне за своїм розмахом літературне явище, яке не мало аналогів у тогочасній європейській культурі. Літописи – це історичні літературні твори, в яких розповідь велася роками. Таке літописання виникло не пізніше ХІ ст. Причиною появи літописання було прагнення освічених людей звернути увагу на пройдений народом історичний шлях і обґрунтувати ідею незалежності Русі. Таким чином, літопис із самого початку набуває широкого публіцистичного звучання, пропагандує ідеї патріотизму, рівноправності Русі з іншими країнами, відображає політичну боротьбу свого часу, стає невід’ємною частиною суспільного життя. Жодне з літописних зведень ХІ–ХІІ ст. в початковому вигляді до нас не дійшло.
Фото з відкритих джерел
Відомою пам’яткою давньоруської (давньоукраїнської) писемності є «Ізборник Святослава» 1076 року (або ще як його називають: «Ізборник» 1076 року). Терміном «ізборник» у сучасній науковій літературі позначають рукописні збірники зазначеного періоду, що містять уривки з релігійних і світських текстів, які поширювалася на землях Київської Русі.
«Ізборник» 1076 р. – оригінальний, лише половина його тексту має грецькі відповідники, а друга – створена на слов’янському (болгарському чи давньоруському) ґрунті. Він включає 48 статей і 32 питання та відповіді на них. Написаний уставом на пергаменті та складається з 277 аркушів форматом в 1/4 аркуша.
«Ізборник» 1076 р. має такі частини: три «повчання» батьків дітям («Слово одного батька до свого сина» і «Повчання дітям» Ксенофонта та «святої Теодори»); «Атанасієві відповіді», завдання яких – пояснювання важких місць св. Письма; оповідання про «Милостивого Созомена»; різні повчання, речення, прислів’я, згруповані за темами.
Починається «Ізборник» статтею «Слово якогось калугера про читання книг», яку можна вважати програмовою. «Добром є, браття, – говориться в цій статті, – пошана книжок, тим більше кожному християнину: блаженні ж, сказано, ті, хто пізнає знання його, всім серцем відчують його». Калугер ставить за приклад Василя Великого, Йоанна Златоуста, Кирила-філософа, які змолоду читали святі книги. Можливо, це була передмова автора, його настанови щодо того, як слід читати цю книгу. «Словами» називалися тоді твори церковно-повчального характеру.
На думку дослідників, «Слово якогось кулагера…» є оригінальним твором, який відображав намагання давньоруських інтелектуалів утвердити думку, що читання книжок – із списку найважливіших чинників праведності.
В одній із статей пам'ятки під назвою «Повчання для багатих» наводиться думка, що людина, яка отримала багатство від Бога, зобов’язана ділитися ним з неімущими. Їй також треба прощати чужі борги, здійснювати благодійницьку діяльність, прагнути до справедливості. В іншій статті «Про призвання сильних» говориться, що багатство не є злом, але заздрість, обман, жадібність ведуть до зла. Потреба ж ділитися своїм багатством шляхом роздачі милостині – одна з головних вимог Бога. У рукописі неодноразово йдеться про убогих, про те, що багаті повинні пам’ятати про них й ділитися з ними своїм багатством. Цим питанням присвячена остання стаття «Ізборника» «Про благочестивого Созомена і про те, як він, даючи убогому, отримав сторицею».
В кінці рукопису «Ізборника» 1076 р. міститься запис: «Закінчено цю книгу рукою грішного Іоана. Вибрано з багатьох книг княжих». На основі цього запису можемо говорити про те, що книгу було переписано в Києві за редакцією Іоана. Очевидно, саме цей давньоруський книжник добирав тексти відповідно до тогочасних політичних і суспільних орієнтацій і культурно-естетичних смаків своїх співвітчизників. Існує також припущення, що книга готувалася для князя Святослава. Русь вимагала книги, де читач міг знайти відповідь на питання «Як жити людині?». Іоан користувався цим принципом як визначальним і формував свою «хрестоматію» так, аби вона сприяла духовному зростанню читачів, формуванню їх естетичної свідомості. Очевидно, автор «Ізборника» – високоосвічена людина свого часу, київський книжник, який був вихованцем Софіївського гуртка книжників кола Ярослава Мудрого. Деякі сторінки перевантажені цитатами зі Святого Письма, відчувається, що автор «Ізборника» був україномовним церковним книжником, бо цитував церковнослов'янською мовою. Книжник не створив нічого нового, а тільки зібрав плоди народної мудрості й практичних правил.
Фото: resource.history.org.ua
Можна з певністю сказати, що «Ізборник» 1076 р. стоїть біля витоків вітчизняної культури. Зміст майже всіх його статей загальноморальний. Це діловито-дидактична книга, яка має практичне призначення, бо з'явилася в час загострення класових суперечностей ранньої Русі. У ХІ ст. посилюється феодальний гніт, який викликає запеклий опір народних мас. Виникає гостра тривога за долю країни. Саме у цей час укладається «Ізборник», на зміст якого значно вплинуло Київське повстання 1068 року (причиною якого була відмова князя Ізяслава видати киянам зброю і коней для продовження боротьби з половцями) та інші виступи цього часу. Тут уперше накреслено спеціальну програму примирення ворожих класів. Ця теорія здобула детальне висвітлення в «Ізборнику», укладач якого суворо пильнує норми, що підтримували існування феодального суспільства.
З історії дослідження пам’ятки, а саме з маргіналії (приписки до рукопису), видно, що він у ХІV ст. належав якомусь Семену, котрий тримав його в себе. «Ізборник» 1076 року офіційно відомий світові з кінця ХVІІІ ст. Він був власністю князя Михайла Щербатого, відомого російського державного діяча, історика і публіциста, через що в науку увійшов під назвою Щербатовського.
Михайло Щербатий. Фото: Вікіпедія
У 1791 р., після смерті князя, видання було придбано разом з великою бібліотекою (25 000 книг) Катериною ІІ і передано в Ермітаж. У 1852 році у складі ермітажної збірки «Ізборник» 1076 року надійшов у Публічну бібліотеку ім. Салтикова-Щедріна (Російська національна бібліотека у Санкт-Петербурзі), де і зберігається нині. В 1959, 1963–1969 роках рукопис ґрунтовно відреставровано: нечіткі, затерті місця в «Ізборнику» були прочитані шляхом застосування фотоаналізу. У 1965 році здійснено видання рукопису під назвою «Изборник 1076 г.» (за редакцією С. І. Коткова). Наразі відомий лише один список «Ізборника» 1076 року.
В науку «Ізборник» 1076 р. введений з кінця ХѴІІІ ст. Дослідники розглядають його як яскраве свідчення високої культури й самостійності писемної мови Русі вже з половини ХІ ст. Російський філолог, академік Петербурзької академії наук Олександр Востоков широко пропагував «Ізборник» 1076 р., вважаючи його оригінальним текстом, a не перекладом з грецької, використовував «Ізборник» як джерело для свого словника церковнослов'янської мови, а також для написання граматики церковнослов'янської мови і для своїх палеографічних пошуків.
Видатний філолог-славіст, етнограф, палеограф, академік Петербурзької академії наук Ізмаіл Срезнєвський використовував лексику «Ізборника» для свого «Словаря древнерусского языка» і для лекцій, які він читав в Імператорському С.-Петербурзькому університеті у 1865–1880 рр.
Видатний український мовознавець, філософ, теоретик літератури, фольклорист, етнограф, педагог, громадський діяч Олександр Потебня широко використовував «Ізборник» у своїх роботах.
Російський філолог і мистецтвознавець, академік Петербурзької академії наук Федір Буслаєв перший указав, що «Ізборник» належить до писемності київської південної, а не новгородської.
Український історик, філолог, дослідник староукраїнської мови, сходознавець, мовознавець Агатангел Кримський недвозначно заявляв, що рукопис «Ізборника» 1076 р. виконано в Києві: «...в Изборниках Святослава достаточно ясно отразилась малорусская речь, конечно, не наша современная, а только такая, какая была у малорусских предков в ХІ веке».
Агатангел Кримський. Фото: galinfo.com.ua
Російський філолог-славіст, палеограф і фольклорист, академік Петербурзької академії наук Олексій Соболевський визнав «Ізборник» 1076 р. в числі небагатьох достовірних джерел для знайомства з давньокиївським говором домонгольської епохи.
Проте навіть високий науковий авторитет і ґрунтовний досвід істориків із виразним українським походженням та вихованням (зокрема М. Максимовича, М. Костомарова, О. Потебні, В. Антоновича) не спонукали їх публічно, чітко й недвозначно виступити проти ненаукових і відверто політизованих спроб офіційних учених і представників влади позбавити українців права на власну давньоруську рукописну спадщину та заперечити самобутність і самостійність української мови та культури.
Кращі витвори культурної спадщини стародавньої України-Руси постійно, в усі часи, вивозилися за її межі й більше ніколи не поверталися. Будь-які потуги українських учених зосередити свої зусилля на з’ясуванні витоків вітчизняної рукописної книги в контексті нових відкриттів слов’янознавчої науки натикалися або на офіційну заборону, або на одностайну блокаду таких відкриттів з боку представників російської офіційної науки. Причина таких заборон крилася не в науковій, а в ідеологічній площині. Домінувала затверджена згори так звана наукова концепція щодо ролі «старшого брата» у формуванні й збагаченні культури слов’янських народів. Концепція «спільної колиски» та «спільного коріння» використовувалася росією для беззастережного привласнення всього колосального культурного, наукового й духовного спадку Київської Русі – безпосередньої праукраїнської держави. Весь цінний рукописний і друкований інвентар давньої української доби, який зберігався в Росії, на цілі століття став політичним заручником окупаційної для українців російської влади в «українському питанні».
Парадоксально, але переважна більшість духовного надбання українського народу у різний час була привласнена іншими державами і сьогодні знаходиться поза межами України. З тринадцяти відомих пам’яток книжкового мистецтва XI століття в київських книгосховищах зберігається лише одна – «Миссал або глаголичні листи». А серед вивезених – такі шедеври: «Остромирове Євангеліє» (1056), «Ізборник Святослава» (1073), «Ізборник» 1076 року, мініатюри «Трірського Псалтиря» (1078), «Реймське Євангеліє» і «Чуднівський Псалтир» (обидва – перша половина XI ст.), «Туровське Євангеліє», «Слово Григорія Богослова» (друга половина XI ст.), «Сінайський патерик» та «Типографський устав» (кінець XI ст.). Цей ряд можна продовжувати. Найбільше першоджерельних українських рукописних і друкованих книг перебуває сьогодні в російських книгосховищах – бібліотеці Академії наук, Державній бібліотеці, Державному історичному музеї.
«Ізборник» 1076 року залишається надзвичайно цінною пам’яткою для мовознавців, адже в ньому чимало слів південноруської говірки, котра згодом лягла в основу сучасної української мови.
Отже, зрозуміти остаточно всі багатства, накопичені культурою нашого народу, можна лише, якщо глибоко проникнути в історичне минуле і простежити витоки цього духовного надбання.
На головному фото зображено «Ізборник» 1076 року. Джерело: risu.ua
Джерела:
1. Коломієць Л. І., Майборода О. А. «Изборник» 1076 року (походження, загальна характеристика) [Електронний ресурс] / Л. І. Коломієць, О. А. Майборода // Вiсник Харківського національного унiверситету iм. В. Н. Каразiна. Сер.: Філологія. – 2009. – № 854, вип. 57. – С. 205–209. – Режим доступу : https://ekhnuir.karazin.ua/items/8bacd373-2ac3-4c64-ab32-a48e1683f049. – Електрон. версія друк. вид. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 10.01.2026.
2. Кралюк П. Чому з’явилися «Ізборники Святослава» [Електронний ресурс] / Петро Кралюк // РІСУ – Релігійно-інформаційна служба України : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://risu.ua/chomu-zyavilisya-izborniki-svyatoslava_n150066. – Назва з екрана. – Дата публікації : 06.08.2024. – Дата перегляду : 08.01.2026.
