Видавнича справа доби Української революції 1917-1921 років
Політична весна 1917 року стала хоч і короткочасною, але пам’ятною віхою у відродженні «оази українського життя» [4] першої половини ХХ ст. І хоча на заваді національно-визвольних устремлінь стали розбрат та незрілість українських політичних сил, а ейфорія від першого року української національно-демократичної революції була швидко похована під сподом марних сподівань та незбутніх прагнень, невідворотні зміни таки відбулися.
Події української революції 1917-1921 років послугували потужним поштовхом у становленні національної думки, формуванні української нації та визначенні національної ідентичності. Це був перший досвід у відбудові української державності. Відбулося пожвавлення культурного і духовного життя у багатьох сферах – літературі, книговидавництві, мистецтві.
Поступ національного відродження у той складний для України час був неможливим без належної народної освіти та просвітительства, без друкованого слова. Разом із створенням УНР увага новонародженої української влади була звернена на започаткування та розвиток різних культурних інституцій, що сприяли би всебічній освіченості широкого загалу, підняттю культурного рівня, створенню нового розвинутого суспільства.
Це був період створення нових культурних українських закладів – Українського театру драми та опери, «Молодого театру в Києві» під керівництвом Л. Курбаса, Української академії мистецтв, яка стала осередком підготовки фахівців з малярства, різьбарства, гравюри і художніх промислів тощо. Серед митців, які піднімали українське мистецтво на нову височінь – В. і Ф. Кричевські, М.Бойчук, Г.Нарбут, М.Бурачек, М.Жук та багато інших.
Великий внесок у справу відродження національної культури і просвіти першої чверті ХХ ст. був зроблений представниками українського письменства. До нової генерації молодих і талановитих літераторів увійшли такі особистості, як П.Тичина, М.Рильський, В.Чумак, М.Семенко, В.Сосюра, М.Зеров, П.Пилипович, М.Драй-Хмара, Ю.Клен, Д.Загула, Я.Савченко тощо.
Нове українське суспільство потребувало, за висловом дослідника української преси, бібліографознавця В. Ігнатієнка, широкої хвилі друкованого слова у вигляді книжки, газети, журналу.
Мінливість тодішньої політичної влади, наявність різнорідних об’єднань, кооперативів, спілок, громад обумовили виникнення великої кількості видавничих організацій. Розвитком преси, книговидавничої справи, бібліотечного будівництва намагались опікуватись кращі представники української інтелігенції. Розгорнувся стрімкий процес організації нових українських видавництв та поновлення діяльності тих, що функціонували ще в царській Росії.
В 1917 році в Україні діяло 78 видавництв, а в 1918 нараховувалося вже 104 українських видавництв. Та й це не можна вважати остаточними даними, оскільки існувало чимало незареєстрованих підприємств, які випускали друковану продукцію.
На книговидавничій ниві працювало немало приватних підприємців. Серед них – Н.Корчак-Новицький, П.Барський, І.Чоколов, Є.Череповський, Т.Юровський та інші. Розгортали свою діяльність громадські та кооперативні видавництва. Це переважно відбувалося при товариствах «Просвіта», які активізували свій поступ саме в період української незалежності 1917-1918 років.
Відновили свою діяльність видавництва «Вік», «Дзвін», «Час», «Вернигора», «Друкар», були створені нові – «Дніпро-Союз», «Криниця», «Серп і Молот», «Союз», «Українська школа», «Молодик» тощо. Деякі з видавництв знаходилися за межами України (видавництво Союзу Визволення України у Відні). Зазвичай, видавничі центри все ж зосереджувалися у великих містах. Наприклад, тільки в Києві їх функціонувало 58, у Катеринославі – 9, у Полтаві – 6.
Було приділено увагу друку дитячої літератури. У 1917 році вийшло понад 20 назв дитячої книги. В 1918 році спостерігалося як підвищення попиту на українську книжку, так і збільшення самої книжкової продукції. Серед півтори тисячі назв видаваних книжок нараховувалося 1148 українських. Частина українських видавництв влітку 1918 року об’єдналися в «Український видавничий союз». Багатьом з них були виділені безпроцентні позики.
Українська видавнича справа розвивалася на фоні феєричних змін у державній владі – після утворення Української Народної Республіки (УНР) було проголошено Українську державу, яку очолив гетьман П.Скоропадський. Добу Гетьманату змінила Директорія, яка повернула Українську Народну Республіку. Але, не зважаючи на складнощі політичного і економічного становища країни, повільний занепад поліграфічної промисловості, наявність паперової кризи, поступ українського друку таки розгортався.
В травні 1918 року було засновано Бюро преси й Українського Телеграфного агентства, яке зайнялося організацією видавничої справи. Його очолив публіцист і літературний критик Д.Донцов.
Створення Бібліотечно-архівного відділу при Міністерстві народної освіти Центральної ради УНР, очолюваної на початку М.Грушевським, обумовило закладання основ бібліотечно-правового будівництва. Передбачалося створення Національної бібліотеки і мережі публічних бібліотек у всіх губернських містах.
Було здійснено підготовчу роботу до I Всеукраїнського з’їзду бібліотекарів. Головним Управлінням мистецтв та національної культури було проведено перший всеукраїнський бібліотечний перепис. Паралельно з переписом відбувалося анкетування видавничих організацій і книгарень. В планах організаційної комісії, як свідчать документи державного архіву Херсонської області [10], завбачалося створення повного каталогу українських видань, які виходили на той час. До того ж, матеріали анкетування були конче необхідні для запланованої на другу половину серпня 1918 року виставки українського друку, яку збиралися приурочити до I Всеукраїнського з’їзду бібліотекарів. Було створене Міністерство преси і пропаганди, затверджені Закони «Про утворення Головної Книжної Палати в м. Києві», «Про установи у справах друку», прийнято Декрет про утворення Управління преси й інформації тощо.
Видавалася велика кількість навчальної літератури, галузевих видань, зокрема, з мовознавства та літературознавства; художніх творів як українських класиків, так і сучасних авторів, а також зарубіжних авторів у перекладі українською мовою; багато науково-популярних видань політично-освітнього спрямування (так названих агіток), брошур, листівок, прокламацій. Книжкова продукція друкувалася великими накладами, які іноді сягали за 250 тисяч примірників.
Тогочасне українське видавництво «Час» спромоглося на випуск спеціального часопису з питань книжкової справи «Книгар». Журнал надавав оперативну інформацію про вихід друкованих видань в Україні, інформуючи користувача у великому масиві книжкової продукції. На сторінках часопису друкувалися – С.Єфремов, М.Зеров, Д.Дорошенко, М.Садовський, С.Черкасенко, С.Русова.
Відновив свою діяльність «Літературно-науковий вісник», очолюваний М. Грушевським. Коло вісника зібралися потужні літературні сили – М.Зеров, П.Тичина, М.Івченко, Л.Старицька-Черняхівська, С.Русова, О.Олесь тощо.
Майже одночасно з вісником став виходити літературний щомісячник «Шлях», який спочатку видавався у Москві, а згодом – у Києві.
Періодичні видання (журнали, газети) видавалися не лише в губернських містах, але й виходили в повітових осередках.
Серед газет того періоду, діяльність яких яскраво відбивала подих часу та висвітлювала нагальні потреби української спільноти, – «Нова рада» (Київ), «Робітнича газета» (Київ), «Боротьба» (Київ), «Народна воля» (Київ), «Київська земська газета», «Нова громада» (Харків), «Рідне слово» (Харків), «Вільне слово» (Золотоноша), «Вісник тов-ва «Українська хата» (Херсон) тощо. Газети згуртували біля себе кращі літературні та громадські сили нового часу.
У «Новій раді» публікувались статті М.Грушевського, Х.Алчевської, М.Жука, І.Огієнка, Г.Чупринки, С.Єфремова, К.Широцького, В.Королів-Старого.
Випуском «Робітничої газети» опікувалися В.Винниченко та Д.Антонович. Літератори М.Шаповал (М.Сріблянський) та Г.Михайличенко співробітничали з газетою «Боротьба». В «Народній волі» публікували свої поезії Г.Чупринка, Б.Лепкий, О.Олесь.
Ідеї українства ширилися країною повсюдно через друковане слово, сягаючи маленьких міст і сіл.
Джерела і література:
1. Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань (1917-1921 рр.) : зб. наук. праць / Редкол. В. С. Лозицький (відп.ред.) та інш. – Київ, 1998. – 276 с.
2. Гринівський Т. Державна підтримка друку як запорука українського національного культурного відродження [Електронний ресурс] / Т. Гринівський. – Режим доступу: http://ijimv.knukim.edu.ua/zbirnyk/2_1/9-Hrynivskyi.pdf ( дата звернення 15.05.17). – Назва з екрана.
3. Грушевський М. Відродини Л.-Н. Вістника // Літературно-науковий вістник. Т. LXVII. : Липень. Річник XVIII. – [Київ], 1917. – С. 3-4.
4. Карманський П. У Херсоні / підг. до публ. Л. Г. Голомб // Константы : альм. соц. исслед. / В. К. Коробов. Херсон, 1999. С. 94.
5. Кисіль О. Шляхи розвитку українського театру / О. Кисіль. – Київ : Вид-во Дніпросюзу. 7-а Рад. Друк., 1920. – 27, [1] c.
6. Козаченко А. Минуле книги на Україні : іст. нарис / Ант. Козаченко. – Київ-Харків : Держ. вид-во України, 1930. – 98 с.
7. Матвієнко Н. Новітня історія книговидавництва в Україні революційної доби (1917-1920 рр.) [Електронний ресурс] / Н. Матвієнко, І. Савченко. – Режим доступу: https://www.google.com.ua/search? ( дата звернення 15.05.17). – Назва з екрана.
8. Меженко Ю. О. Українська книжка часів Великої революції / Укр. наук. ін-т книгознавства; Юр. Меженко. – Київ, 1928. – 32 с.
9. Пономаренко А. Б. Художня інтелігенція і розвиток української преси та книгодрукування в 1917-1918 рр. [Електронний ресурс] / А. Б. Пономаренко. – Режим доступу: http://ir.lib.vntu.edu.ua/bitstream/handle/ ( дата звернення 15.05.17). – Назва з екрана.
10. ДАХО. Ф.Р. 955. Оп.1. Спр.7. Арк. 2 зв.
