Видавнича діяльність національно-культурних та політичних товариств у Херсоні 1917-1921 років
Бурхливий порив політичного життя в Україні 1917-1921 років захопив потужним шквалом і провінцію. Херсонщина теж опинилася у кипучому вирі подій.
Вже у березні 1917 року в Херсоні було створене національно-культурне та політичне товариство «Українська хата», яке ставило за мету відродження української культури, просвіти та освіти, об’єднувало би спільноту навколо національно-демократичних ідей. І хоча діяльність товариства була нетривалою, його здобутки на ниві просвітительства та українізації не можна не відзначити.
Керманичами перших українських організацій на Херсонщині, натхненниками національної справи стали земські діячі – відомий український письменник М.Чернявський (1868-1938), очільник товариства «Українська хата»; кооперативний та громадський діяч І.Челюк (1879-1937, організатор товариств «Просвіта» і «Українська книгарня»; громадський діяч, етнограф, мовознавець, педагог Н.Малеча (1887-1979), він же доглядач евакогоспіталю (1915-1918), писар ради товариства «Українська хата» (1917), голова видавничого товариства «Думка», редактор української газети «Дніпро» (кінець 1917-1918); лікар С.Шульгин (1886-?), він же скарбник «Української хати» (1917), лектор курсів української мови при товаристві «Просвіта» (1918), заступник голови кооперативного товариства «Українська книгарня» (1918-1919). Заступником голови «Української хати» (1917), а згодом членом правління кооперативного видавничого товариства «Українська книгарня» (1918) був Х.Лиханський.
На починку своєї діяльності «Українською хатою» була відкрита читальня, улаштовані педагогічні курси з українознавства, на яких планувалося ознайомити вчителів з новими на той час дисциплінами: методикою та історією української мови, історією української літератури, історією України взагалі. Саме завдяки цим курсам у Херсоні в якості лекторів побували дослідник української старовини, історик Д.Яворницький та український поет-модерніст, перекладач, представник «Молодої музи» П.Карманський. Лекції читалися і місцевою інтелігенцією. Серед лекторів – засновник Херсонського музею старовини В.Гошкевич, письменник М.Чернявський, громадські діячі Я.Терещенко, С.Шульгин та інші.
За сприянням товариства актором Ю.Шоміним (Шумським) (1887-1954) були організовані самодіяльний український драматичний театр і студія.
Оперативно вирішувалися питання про влаштування української бібліотеки, передплати українських газет та журналів, відкриття книгарні. Був налагоджений процес випуску листівок і брошур, почав виходити «Вісник товариства «Українська хата».
Місцева преса, занотовуючи події того часу, надавала відомості про асортимент нових надходжень у книгарні, яка вже в кінці липня пропонувала такі книжки: «Хто ми і чого нам треба», «Як жив український народ», «Український буквар», «Якої нам треба школи», повний «Кобзар» Т. Шевченка, а також книги з історії України та соціал-демократична і соціал-революційна партійна література. На початок вересня до продажу були представлені праці М.Грушевського, Б.Грінченка, А.Кащенка, М.Возняка, Ф.Коломийченка, С.Русової, І.Франка. Т.Шевченка, І.Огієнка, О.Кобилянської, С.Черкасенка, Г.Хоткевича.
Разом з книжковою продукцією пропонувалися й листівки – «Українські революційні пісні», «Євшан-зілля», «Каменярі», «Саул», «Козачий кістяк», а також брошура М. Чернявського «Україна, автономія, федерація». Ця відома публіцистична робота письменника витримала три перевидання [10].
Серед інших місцевих видань, що вийшли друком у Херсоні в 1917 році – брошура «Український Кооперативний Народний банк. Всеукраїнський кооперативний з’їзд 15-18 вересня 1917 року», випущена видавництвом Союзу кредитових і ощадно-позичкових товариств, «Українсько-руський словничок до Кобзаря Т. Г. Шевченка» Нестора Малечі, жарт на 1 дію «Батьки і діти» П. Молокова та його ж оповідання «Сон», надруковані видавництвом Танько в типографії Херсонського губернського правління.
До кінця жовтня 1917 року книгарнею товариства «Українська хата» було продано 25 тисяч примірників книг та брошур, які надходили до Херсона з усіх куточків України.
У січневі дні 1918 року товариство «Просвіта», успадкував правонаступництво від «Української хати», стало продовжувачем її справи. Головою «Просвіти» було обрано земського громадського діяча Івана Микитовича Челюка. Одночасно були створені кооперативне видавниче товариство «Українська книгарня» та споживче товариство «Україна». Їх також очолив І.Челюк. За браком грамотних і освічених людей він був ще й писарчуком товариства.
Слід зазначити, що саме діяльність споживчих кооперативів і товариств надавала спроможність фізичному функціонуванню новоутворених українських спілок і об’єднань. У фондах державного архіву Одеської області [8, c. 46] збереглися документальні свідчення про діяльність українських організацій, що функціонували на той час у Херсоні. В доповіді від Херсонського товариства «Просвіти» до Міністерства народної освіти за підписом І. Челюка йшлося про розміщення українських просвітницьких організацій в будинку губерніального дворянського зібрання, а саме: «Просвіти», кооперативного товариства «Українська книгарня», видавничого товариства «Думка», «Студентської громади», редакції газети «Дніпро», української учительської спілки, українського національного шкільного комітету, повітової Ради селянських депутатів, Української революційної ради, тощо.
Якщо документальні свідчення про роботу «Просвіти» та «Української книгарні» збереглися і залучені до наукового обігу, то, на жаль, діяльність видавничого товариства «Думка» допоки не досліджена.
Кипуча енергія та неабиякі організаторські здібності І. Челюка сприяли результативній роботі як «Просвіти», так і «Української книгарні». Узяв за мету популяризацію книги як джерела знань та залучення широкої спільноти до читання, ним було розгорнуто активну діяльність з розповсюдження творчого доробку українського та світового письменства. У своєму зверненні до кооператорів із закликом брати участь у благородній справі на користь просвіти він наголошував на необхідності мати свою книжкову справу, бо «… просвіта здобувається через книжку» [14]. Вже на початку лютого була відкрита бібліотека, яка працювала щоденно, а при бібліотеці – читальня.
«Українська книгарня» підтримувала ділові зв’язки з багатьма відомими видавничими організаціями того періоду – видавництвами «Час», «Книгозбірня», «Друкарь», редакцією тижневика «Народна справа» у Києві, кооперативним товариством «Сіяч» у Черкасах, народним релігійно-просвітницьким товариством Є.І.Фесенко в Одесі, радою НТШ у Львові тощо.
У лютому 1918 року товариством були видані «Байки» Л.Глібова з додатком «Рідні пісні» накладом у 10 тисяч примірників, відбиток «Життя Тараса Шевченка» з додатком шести віршів накладом у 2 тисячі примірників, 5 тисяч примірників «Кобзаря» Т.Шевченка з передмовою В.Доманицького, відбиток з «Кобзаря» «Катерина» накладом у 2 тисячі, його поема «Наймичка», «Мирний договір України з центральними державами», наклад якого становив 3 тисячі примірників, «Чотири універсали Української Центральної Ради» тощо.
Окрім того, як свідчать документи державного архіву Херсонської області [13], складався «Український декламатор», а також було вирішено взяти на себе видання творів українського письменника і поета М.Чернявського. Були видані його спогади про Б.Грінченка «Кедр Ливана». В книзі також були надані біографічні відомості про самого автора. Згодом через два роки вийшли друком збірка поезій, повісті й оповідання та спогади про М.Коцюбинського «Червона Лілея».
Цікавий факт, міська газета «Родной край» від 14 квітня 1918 року повідомляла, що «Українська книгарня» сповістила про вихід з друку «Євангелія» українською мовою. Це був передрук із «Євангелія», виданого Святим Синодом у 1911 році.
У лютому 1919 року книгарня пропонувала на продаж роботу С.Шульгина «Практичний курс для вивчення української мови» і херсонське видання Шевченкового «Кобзаря». Цього ж року друкарнею Губернського правління був випущений «Каталог Української Книгарні Кооперативного Товариства в Херсоні» обсягом у 24 аркуші.
Складна політична атмосфера, важке економічне становище, брак коштів на друк, нестача паперу – все це не сприяло ані якісному книгодрукуванню, ані плановості й системності друку. Проте навіть в таких нелегких умовах разом з «Українською книгарнею» на книжковому «фронті» у Херсоні працювали кілька друкарень – друкарня Губернського правління, друкарня товариства О.Д.Ходушиної (вона ж друкарня С.М.Ольховикова та С.А.Ходушина), друкарня К.Д.Шрейбера, «Народна друкарня», видавництво «Танько», друкарня мистецького кооперативу ім. М.Старицького, друкарня спілки кредитових і позичково-ощадних товариств.
Серед книжок, що вийшли у Херсоні в 1920 році, збереглися окремі примірники видань, надрукованих мистецьким кооперативом ім. М.Старицького, – «Кобзарик» Т.Шевченка до 59-х роковин його пам’яті та «Українські народні пісні (а capella)», складені П.Бойченко. Того ж року друкарнею К.Д.Шрейбера був виданий жарт на одну дію М.Кропивницького «По ревізії».
З огляду на дані джерел ретроспективної бібліографії [5], впродовж 1921-го року стараннями видавництва мистецького кооперативу ім. М.Старицького в Херсоні з’явилося друком близько десятка найменувань видань. Серед них – драма на 5 дій «Безталанна» І.Карпенка-Карого, його комедія в 4-х діях «Суєта»; друга частина «Кобзарика» Т.Шевченка; твори М.Коцюбинського – оповідання для дітей «Ялинка», «Маленький грішник» та казка «Дід Хо»; оповідання М.Левицького «Петрусів сон»; п’єси та жарти маловідомих українських авторів – «Коза-дереза» Н.Гавриленка, «Артист» С.Ніколаєва, «Сліпий» Г.Ващенка та «На сіножаті» Л.Яновської.
Скрутні фінансові можливості та труднощі поліграфічного виробництва в умовах міжвладдя та військових дій не дозволяли випускати великих накладів місцевих видань, їхня кількість коливалась від 1000 до 10000. Тому й збереглися до сьогодні лише поодинокі примірники. До того ж, слід відмітити їхню низьку поліграфічну якість, що також позначилося на стані збереженості. Видання виконані на папері поганої якості, так званому «кислотному», що швидко руйнується.
Як не згадати з цього приводу характеристику всього процесу книжкового друку того часу, надану видатним українським книгознавцем та бібліографознавцем Ю.Меженком, який визначив його як добу анархічного книгопродукування. На фоні економічних і політичних негараздів над всіма видавничими процесами тяжіла «випадковість, стихійність, безплановість». На його погляд, це було зумовлено «хапливістю та нервовістю часу, коли вже передчувалися і помічалися події близької громадянської війни». [7, c. 4].
Стрімкі зміни політичної влади того періоду (Центральна Рада, Гетьманат, Директорія, а згодом війна) не кращим чином відбивалися на всіх сферах життя маленького провінційного міста, яким був Херсон. Та навіть тієї доби, певне, на хвилі патріотизму, траплялися випадки доброчинності на користь загальної справи. За повідомленням газети «Родной край» від 1 травня (18 квітня) 1918 року, місцевий мешканець Бунцельман подарував Херсонському музею 680 примірників закликів, брошур, оголошень, плакатів, газет, сатиричних журналів, поштових карток, марок Херсона, Одеси, Кременчука 1917-1918 років, присвячених революційним подіям.
За визначенням Ю. Меженка, «книжка... в значній мірі відбивала на собі гасла того часу…». [7, c. 5]. Це стосувалося всієї друкованої продукції, яка виходила за тих умов, зокрема й часописів.
Тож, не дивно, що час од часу разом із політичними перетасовками у владі деякі новостворені у 1917 році місцеві періодичні видання [4] то закривалися, то відновлювали діяльність. Так, започаткована в 1917 році українська газета «Дніпро» декілька разів змушена була припиняти свою роботу. Черговий раз її закрили у травні 1918 року, закидаючи редакції те, що на сторінках часопису публікувалися статті, які закликали до повалення гетьманату.
Як повідомляв херсонський щотижневик «Родной край» влітку 1918 року, початок липня був позначений виходом перших чисел рупору спілки земельних власників «Херсонский вестник». Знову почала виходити газета «Дніпро». У 1919 році виходила газета «Боротьба», орган губкому Херсонської української партії соціал-революціонерів.
Із російськомовної преси в Херсоні на той час були започатковані журнал «Юмор» (травень 1918) і журнал сатири та гумору «Каравелла». Вийшов його перший номер. До підготовки часопису причетні художник «Сатирикону» Б.Антоновський та київська художниця М.Бурк, учениця Г.Нарбута. Художнім і літературним відділом журналу опікувався В.Вінкерт – херсонський поет, маловідомий широкому загалу.
В лютому 1919 року почала виходити газета товариства театральних трудівників «Театральная крыса». Скоріше за все, виходила вона недовго, як і більшість інших періодичних видань.
Про газети політичної спрямованості годі й говорити. Тоді їх була велика кількість. Серед них – «Думы народа», численні «Известия…» повітових виконавчих комітетів, зшитки яких збереглися частково, тощо. Зазвичай ці видання функціонували нетривалий час. З огляду на числа, що збереглися, можна припустити, що деякі часописи виходили лише впродовж місяця.
Серед місцевих російськомовних газет, які на своїх шпальтах всебічно висвітлювали події, що відбувалися не тільки у місті, а й взагалі у країні, і які на сьогоднішній день є цінною джерельною базою, можна вважати херсонські часописи «Родной край», «Наш край», «Херсонские губернские ведомости», «Свободное слово», «Народная жизнь», «Новая заря» тощо.
Друковане слово тогочасних хронік, викарбовуючи сторінки щоденного життя країни в літописі історії, відбивало як поразки, так і здобутки на шляху перших досвідів українського державотворення, зокрема й у діяльності перших українських культурно-освітніх товариств, установ і організацій.
Працювати доводилося у важких умовах воєнного стану, на тлі запеклих боїв між різними військовими угрупуваннями, а також супротиву та протидії тих, хто вбачав «в українізації посягання на споконвічні права російської культури, а в народжуваній українській інтелігенції «конкурента на місце під сонцем» [10, c. 160]. Незважаючи на це, «Просвіта» разом з іншими українськими освітніми товариствами, долаючи провінційну інертність мас, брак людських ресурсів і коштів, робила свою справу.
Херсонська газета «Родной край» від 30 листопада 1919 року повідомляла, що на розі вулиць Суворовської та Потьомкінської товариством «Просвіта» було відкрито українську бібліотеку, яка мала працювати щоденно, окрім вихідних. А в грудні цього ж року в українському театрі відбулась прем’єра вистави Г.Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці» за участю О.Петрусенко, І.Селюка та інших акторів.
Тим же часом на Військовому форштадті відкрилося два відділення другої української початкової школи, яка саме розпочинала заняття. Передбачалося, що діти будуть отримувати гарячі сніданки. А в будинку Білика по вулиці Суворовській в той же період пройшло освячення українського кооперативного товариства імені Миколи Левицького.
За активної участі товариства сприяння народній освіті були влаштовані двомісячні курси по дошкільному вихованню за системою Монтесорі, були відкриті дитячі садочки – у Пушкінській школі, розташованій в приміщенні Музею старожитностей, на Військовому форштадті при Суворовській школі, і на Сухарному при Гоголівській школі.
Заслугою товариства також можна вважати відкриття Херсонського політехнічного інституту та народного університету з двома факультетами – історико-літературним і природничо-математичним. Тож, життя та українотворчі процеси продовжувалися, попри бурхливі часи.
Проте, у 1920 році, коли «дух часу вогнем випікав нову лінію» [3, c. 60], «Просвіта» була реорганізована в товариство «Шкільної освіти», в якому вже не було місця «контрреволюційним шовіністичним елементам», про що свідчить мова сухих канцелярських документів того періоду.
А повна реорганізація Херсонської «Української книгарні» відбулася в 1923 році. Всього за період 1917-1921 років видавничими організаціями у Херсоні було надруковано 39 назв видань.
Оглядаючись на результати діяльності національно-культурних і політичних організацій на Херсонщині 100 років тому, можна відзначити, що вони дійсно були справжніми центрами українського відродження, центрами об’єднання національно-демократичних сил, першими місцевими осередками національної справи.
