«Państwowa Biblioteka Pedagogiczna we Lwowie»
Одним із найактуальніших питань, що цікавить майже всіх відвідувачів нашого відділу рідкісних і цінних видань, є те, яким чином і звідки потрапляли до нас рідкісні книжки? А, дійсно, як?
Традиційно бібліотека поповнює фонди власним коштом, але й нерідкі випадки, коли книги дарують. Можуть дарувати навіть цілі зібрання, як це відбувалося ще з часів заснування нашої бібліотеки в далекому 1872 році. В роки революційних змін – 1917-1921 – була поширеною так звана націоналізація, коли дворянське майно, зокрема й бібліотеки, забирали у державницьку власність. В більш пізні радянські часи популярним був книгообмін через резервно-обмінні фонди. Хоча й подарунки також залишалися частими. Тож, такими шляхами і надходили до нас вельми цікаві примірники з різних бібліотек. А штампи та книжкові знаки, залишені на книжках, є красномовним свідченням приналежності книг певним бібліотечним зібранням.
Так, книжковий знак або екслібрис «Państwowa Biblioteka Pedagogiczna we Lwowie» допоміг нам дізнатись про історію установи – колишнього власника книжки з дитячої психології – Державну центральну педагогічну бібліотеку у Львові, що була створена після відновлення незалежності Польської держави (1918). Педагогічна бібліотека у Львові створювалася на кшталт Центральної педагогічної бібліотеки у Варшаві.
Сама бібліотека була невеликою. Однак, не дивлячись на невелику площу та невеликий фонд, бібліотека обслуговувала не лише окремих осіб, а й наукові товариства і установи, розташовані поза межами Львова. До складу бібліотечної ради входили у різний час такі відомі польські вчені як етнолог А. Фішер, письменник та педагог С. Лемпіцький, педагог Б. Суходольський, історик літератури Ю. Кляйнер, мовознавець В. Ташицький та ін.
Одним із позитивних моментів роботи бібліотеки було те, що увага зверталась на забезпечення необхідною літературою не лише педагогів Львова, але й тих, хто працював поза містом і не мав можливості часто приїздити до бібліотеки. Для таких читачів необхідну літературу надсилали поштою.
Бібліотека проводила інтенсивну науково-видавничу діяльність. Налагодила співпрацю з польськими та закордонними видавництвами, бібліотеками гімназій, шкіл, методичних осередків Кураторії шкільної округи (математики, біології, географії, історії, французької, латинської, німецької, польської мов), іншими книгозбірнями. Високопоставлені чиновники надавали належну оцінку діяльності установи і рекомендували «львівську книгозбірню визнати за зразок для педагогічних бібліотек інших кураторій шкільних округ».
Саме з фондів цієї бібліотеки свого часу і надійшла до нас через книгообмін робота швейцарського психолога і філософа Жана Піаже французькою мовою «Мова і думка у дітей. Дослідження логіки дитини» (Париж, 1923). І саме екслібрис допоміг нам віднайти сліди колишнього власника видання.
Екслібрис виконаний відомим львівським музейником, колекціонером, графіком, медальєром Рудольфом Менкицьким (1887-1942). Його захопленням була графіка. Він займався ілюструванням книжок, виготовленням екслібрисів, почесних дипломів, займався медальєрством. Розробив кілька гербів польських міст. Є автором герба Гдині, нової версії герба Львова, прийнятого у 1930 році і дійсного до вересня 1939-го. У 1925 році видав збірку «Бібліографічні знаки Рудольфа Менкицького». Якраз Рудольфу Менкицькому і було запропоновано у 1926 році виготовити екслібрис (до відкриття бібліотеки). Авторство робіт він позначав ініціалами «R. M.». Так, завдяки екслібрису та ініціалам, ми згодом й дізналися про попереднього власника видання.