Видання з мовознавства та літературознавства (1917-1921)

До плеяди видатних особистостей того часу, які виборювали незалежність України і відроджували українську культуру, можна віднести Іларіона Семеновича Свєнціцького (1876-1956), українського філолога, етнографа, музеєзнавця, громадсько-культурного діяча, доктора педагогічних наук. За визначенням науковців, це був титан науки першої половини ХХ ст. у Галичині.

У Відні він здобув ступінь доктора філософії. У Львівському університеті завідував кафедрою слов’янської філології, до того ж ще й викладав і в Українському таємному університеті, якій функціонував у Львові впродовж 1921-1925 років. З 1914 року він був членом Наукового товариства ім.Т.Г.Шевченка (НТШ).

Велике місце в його науковій і викладацькій діяльності посідали проблеми україністики, зокрема, мови. В бібліотеці зберігається одна з його робіт «Основи наук про мову українську», видану товариством «Час» у Києві в 1917 році.

Свєнціцкій І. Основи науки про мову українську /І.Свєнціцкій. – Київ : Т-во «Час» ; Друк. ун-ту Св. Володимира ; Акц. т-ва друк. і вид. діла Н.Т.Корчак-Новицького, 1917. – 70, [2] с.

В основу праці покладено лекції про українську мову, читані слухачам повітових учительських курсів в квітні та червні 1917 року к Києві, Лохвиці, Гадячі та Борзні. Автор намагається надати основні відомості про українську мову та особливості граматики таким чином, щоб це було не тільки легко зрозумілим, а ще й викликало живий інтерес до предмету.

Робота вісвітлює не просто окремі питання щодо української граматики. Невеличка книжечка містить чимало статистичних даних щодо поширеності мови, порівняння з іншими мовами світу, про розвій мови та історичні впливи на неї тощо.

Продовжує роздуми про мову та її місце в розвиненому суспільстві нового часу нарис іншого відомого українця Митрополита Іларіона (світське ім’я Іван Іванович Огієнко (1882-1972), вченого, мовознавця, громадсько-політичного та церковного діяча., митрополита Української автокефальної церкви. Безцінний його вклад в розвиток та відродження української культури під час подій 1917-1921 років. Він аргументовано довів право Української церкви на самостійне існування. Став першим ректором Кам’янець-Подільського університету, де читав курс лекцій «Українська культура».

У січні 1919 року Огієнко обіймає посаду міністра освіти УНР. Тож, всі свої зусилля він зосередив на широкій українізації вишів та шкільництва, будівництві нової української школи.

Огієнко І. Рідна мова в українській школі / Іван Огієнко.– Київ : Вид-во книгарні Е. Череповського ; Друк. «І. Чоколов», 1917. – 31 с.

Основоположною думкою вказаної праці є розвинення відчуття мови, прищеплення любові до рідної мови, виховання поваги до простого народу – носія мови. В своїй роботі автор стверджує, що «найважнішою з шкільних наук, головною підвалиною шкільної освіти… була і завше буде рідна мова. Навчання рідної мови і рідної літератури в новій школі повинно стати міцним осередком всеї шкільної науки».

В добірці надані методичні поради педагогам-початківцям щодо організації та проведення уроків рідної мови. Але це не просто сухі академічні настанови. Вся робота просякнута щирою любов’ю до своєї історії, до свого коріння, розумінням необхідності наукового поступу в учбовому процесі.

Іван Огієнко наполегливо доводить думку, що догматам не місце в новій школі, бо процес утворення мови ніколи не припиняється, йде безперестанно. Тож, навчання повинно відбуватись свідомо. За визначенням автора, «мова – це організм живий…», а «явища мови народжуються, живуть і конають, як і всяка жива істота…».

Згадаймо ще одного з представників культурно-просвітницького поступу в період 1917-1921 років, роботи якого стали на службі новонародженої Української Народної Республіки. Це Модест Пилипович Левицький (1866-1932), український письменник, педагог, культурний діяч, лікар і дипломат.

Потужний інтелектуальний потенціал дозволив цій непересічній особистості працювати і на ниві просвітительства – у центральному бюро товариств «Просвіта» від Київської губернії у 1917 році, і в царині охорони здоров’я – на посаді головного санітарного лікаря залізниць України, яку посів у 1918 році. А в січні 1919 року він обійняв посаду радника української дипломатичної місії в Греції, а згодом став її головою.

Крім цього, М. Левицький – автор численних художніх творів, переважно оповідань, автор публікацій з питань медицини, а також автор праць з мовознавства. У фондах бібліотеки зберігся його самовчитель з української граматики.

Левицький М. Українська граматика для самонавчання / Мод. Левицький. – Ромни : Вид-во «Молодик» ; Друк. М-ва шляхів, 1918. – Ч. 2. – 159 с.

Видання вийшло з друкарні Міністерства шляхів у Роменському видавництві «Молодик» у 1918 році.

Мовне питання, що постало одразу ж після революції, просвітницька діяльність, створення численних гуртків української мови гостро вимагало учбової та методичної літератури. Ті посібники, що були раніше розроблені, більшою мірою призначалися дітям, а навчатись потрібно було й дорослим. Академічних праць, як то – Кримського, Тимченка, не було на книжковому ринку. Та й рівень спеціальних фахових видань не підходив для самонавчання. Тому, як пише автор в передмові до посібника, йому довелося самому скласти власний курс для лекцій, «збираючи що можна було з того граматичного матеріалу, який мав… на той час, та доповнюючи де-чим із власного досвіду». Так і склався цей курс граматики на допомогу тим, хто не міг, або «… не хотіли чи не встигли її [української мови] навчитися».

До посібника додатково включено статтю «Гріхи наші», в якій йдеться про запозичення іншомовних слів, а також подається невеликий словничок з українського слововживання «Речення, складені з наших слів на чужий штиб».

Одним із перших і найпопулярніших підручників, за яким школярів навчали української мови близько десяти років і після Української революції, є праця відомого українського мовознавця Олени Борисівни Курило (1890-1946). Вона внесла значний вклад у справу розвинення норм української літературної мови. Її «Початкова граматика української мови» для дітей витримала декілька перевидань.

Курило О. Початкова граматика української мови / Олена Курило. – Київ : Вид. т-во «Криниця»; Друк. т-ва «Криниця», 1917. – . – Ч. 1. – 46 с.

Вперше книга побачила світ у 1917 році. Надрукована вона була видавничим товариством «Криниця» у Києві. Залишається тільки дивуватись, яким чином за досить короткий строк було підготовлене видання такого високого рівня. Посібник містить основні граматичні поняття, цілком зрозумілі для дітей початкових шкіл. Намагаючись надати практичний матеріал для вивчення, авторка не тільки заохочує дитячу аудиторію до набуття певних знань, але й намагається пробудити любов до рідної мови.

Можливо, саме з цією метою в якості прикладів у посібнику вона активно використовувала кращі зразки народної літературної творчості і фрагменти творів класиків української літератури.

Одним із найкращих підручників для навчання у середніх школах також вважався й інший посібник, виданий друкарнею Є.Фесенка в Одесі у 1918 році. Це – «Коротка граматика української мови для шкіл та самонавчання. Етимологія – Синтаксис». В бібліотеці зберігається примірник другого виправленого видання цього підручника.

Мурський В. Коротка граматика української мови для шкіл та самонавчання : Етимологія – Синтаксис / Волод. Мурський. – 2-е поправлене вид. ; Накладом Є.Фесенка. – Одеса : Друк. Є.Фесенка, 1918. – 93 с.

Авторство посібника належить одному з яскравих представників доби Української революції 1917-1921 років, громадському і політичному діячу, журналісту, дипломату – Володимиру Васильовичу Мурському (1888-1935). Учитель за фахом, упродовж 1917-1918 років активно пропагував українську національно-культурну політику. Разом з Іваном Липою займався редагуванням часопису «Українське слово» в Одесі. А згодом очолив департамент преси і пропаганди УНР. За доби Директорії УНР він був радником народного міністерства закордонних справ УНР. Пізніше, перебуваючи в еміграції в Австрії, Польщі й Туреччині, працював дипломатичним представником Державного центру УНР в еміграції.

Підручник, складений Мурським орієнтований на шкільну програму з мови. Матеріал в посібнику згрупований у п’яти розділах. Він знайомить школярів з частинами мови, дієвідмінами, найважливішими правилами правопису. Як додаток у посібнику містяться термінологічні словники – українсько-російський та російсько-український. Свого часу Одеська Спілка учителів-українців визнала цю граматику одним з найкращих підручників і рекомендувала її до перевидання.

Серед імен просвітян, які на культурному фронті виборювали українську незалежність задовго до подій Української революції 1917 року, не можна не згадати Григорія Пилиповича Шерстюка (1882-1911), українського мовознавця, педагога, журналіста, видавця і громадського діяча.

Він був засновником першого українського педагогічного видавництва «Український учитель», був редактором першого педагогічного часопису «Світло». Його перу належить безліч публікацій з питань педагогіки, науково-популярних оповідань для дітей молодшого шкільного віку. Підручники з української мови для початкової школи, видані ще при його житті, стали в нагоді під час просвітянської кампанії з вивчення української мови в роки Української революції.

Одним із таких підручників, що зберігся у фонді нашої бібліотеки, є його «Коротка українська граматика для школи».

Шерстюк Г. П. Коротка українська граматика для школи / Грицько Шерстюк. – 4-е вид. – Київ : Вид-во «Вернигора». Друк. Т.Юровського, 1918. – (Шкільна секція ; Ч. 3). – . – Ч.1. – 64 с.

Даний посібник витримав четверо перевидань. Перше видання з Передмовою автора було випущене Полтавським видавництвом «Український вчитель» у 1907 році. Друга частина посібника також побачила світ ще за життя Г.П.Шерстюка в 1909 році, але вже в Києві. Друге перевидання граматки вийшло вже після смерті автора в Києві у 1912 році. А третє і четверте перевидання вийшли у Відні і в Києві у видавничому товаристві «Вернигора» в 1918 році.

Підручник містить не лише теорію, але й велику кількість практичних завдань і вправ, орієнтованих на краще засвоєння теоретичного матеріалу та набуття навичок з правопису.

Ім’я одесита Володимира Филимоновича Буряченка (1888-[193-]), лексикографа, перекладача, видавця, ініціатора створення Одеського видавництва «Дніпро» (1910), можливо, не добре знайоме широкому загалу. Проте, своєю роботою він зробив певний внесок у розбудову нової України, за що пізніше і був покараний органами НКВС, як і більшість українських просвітителів-культурологів тієї епохи.

В.Ф.Буряченку належить низка перекладів літературних творів, зокрема, – «Комедії» А.П.Чехова та «Хатина дядька Тома» Г.Бічер-Стоу. Його стараннями інсценізовано оповідання В.К.Вінниченка «Голод» та М.М.Коцюбинського «Сміх». Володимир Филимонович завідував книгарнею товариства «Просвіта» в Одесі, був членом кооперативного видавництва «Книгоспілка».

Зміна статусу української мови у період 1917-1921 років спричинила активізацію лексикографічної роботи – видавалася велика кількість словників різних типів. До цього процесу долучився і Буряченко. Але не тільки як філолог, в першу чергу – як провідник національного руху. Серед його лексикографічних праць – «Словник російсько-український», перше видання якого вийшло у 1916 році. Згодом у 1918 році в Одеському видавництві Є.І.Фесенка вийшов примірник Словника з додатком.

Буряченко (Буряк) В. Ф. Словник російсько-український. [Додаток: Канцелярський словничок] / Волод. Буряченко (Буряк). – Одеса: «Издательство Е.И.Фесенко», [1918] – 397 c.

На форзаці примірника з фондів нашої книгозбірні червоніє упереджувальний напис: «В закрытый фонд, как устаревшую», а на звороті титулу бовваніє ледь помітний автограф побляклим чорнилом: «До Херсонської Громадської Бібліотеки. Херсон, 2 березня 1921. Автор».

Додаток до словника розділений на дві частини. Одна частина містить «Слова пропущені або неповні переложені», інша – «Канцелярійний словничок». Сама назва додатків наводить на думку, що словник даного типу, скоріше за все, призначався для пересічних громадян, які починали опановувати українську мову. Він мав цілком утилітарний, прикладний характер, пов'язаний з практичним застосуванням. Нині дане видання становить інтерес не тільки як книжкова пам’ятка українського друку. В епоху змін, нових форматів мовлення, повертаючи з небуття викреслені радянською владою українські підручники періоду 1917-1921 років, науковці повертають їм друге життя – звертають на них увагу пересічних фахівців, практиків-мовників та студентів-філологів. 

Службовими написами «В закрытый фонд» і «Как устаревшую оставить в закрытом фонде» позначені бібліотечні примірники «Словника українсько-московського» українського лексиколога Віктора Григоровича Дубровського (1876-після 1943).

Дубровський В. Словник українсько-московський / В. Дубровський. – Вид. 5-тє. – Київ : Вид-во «Рідна мова», 1918. – 363 с.

В нашій бібліотеці зберігаються два примірники п’ятого і шостого перевидання даного словника. Обидва передруки здійснені у Київському видавництві «Рідна мова» у 1918 році. Опрацьовуючи джерела ретроспективної бібліографії, можна побачити, що із багатотисячних накладів окремих примірників українських друків періоду 1917-х – 1920-х років через цензурні утиски до нашого часу збереглася лише невелика частка. Словник В.Г.Дубровського теж відноситься до числа «репресованих» видань, що потрапили під цензуру.

Автор словника майже повністю розділив трагічну долю свого дітища. Його ім’я, широко відоме серед розбудовників української мови початку ХХ ст., після переслідувань і арештів було надовго забуте.

Впродовж 1919-1925 років Дубровський працював у Комісії для складання Словника живої української мови ВУАН. А згодом (1926-1929) – в Інституті української наукової мови ВУАН. У справі Спілки Визволення України його було заарештовано 12 грудня 1929 р. і засуджено до трьох років ув’язнення. Після короткотривалого звільнення (1937) був вдруге засуджений і направлений до таборів «Свободлагу» Амурської області, звідки вийшов на волю у 1943 році. Подальша його доля невідома.

Науковці як минулого, так і сучасності, надавали і надають схвальну оцінку даному лексикону, наголошуючи на тому, що робота Дубровського має не тільки історичну і культурну цінність, але ще й практичну. Це справжнє джерело для вивчення історії лексичного складу української мови. Матеріали словника неодноразово використовували для складання більш пізніх довідкових видань.

Серед літературознавчих праць, надрукованих протягом означеного періоду (1917-1921), що збереглися в наших фондах, можна відзначити монографію українського мовознавця, лексикографа, педагога, громадського діяча Павла Гнатовича Житецького (1836-1911). 

Житецький П. Енеїда Котляревського в зв’язку з оглядом української літератури ХVIII століття / П.Житецький. – Київ : [Всеукp. коопеpат. Видавн. Союз] ; Дpук. акц[іонеp.] т-ва «П.Баpський», 1919 – 120 с. – (Всеукраїнський кооперативний Видавничий Союз ; 15). – На звороті тит. арк.: Присвячується м. Полтаві, батьківщині Івана Петровича Котляревського. – В кн. також уривки з творів Феофана Прокоповича, Георгія Кониського, Г.С.Сковороди, Варлаама Лащевського, М.Д.Ханенка, І.Г.Некрашевича, І.П.Котляревського, Митрофана Довгалевського.

Оформлення видання зовні є достатньо характерним для українського друку доби Українського Відродження. Обкладинка книги декорована видатним українським графіком, одним із засновників Української Академії Мистецтв Георгієм (Юрієм) Івановичем Нарбутом (1986-1920). Бордюрна рамка чорно-білого кольору на обкладинці, гарнітура шрифту, розроблена самим Нарбутом, видавнича марка у вигляді літер, розташованих ромбом «ВКВС», несуть на собі яскраві стильові ознаки українського мистецтва 1918-1930-х років.

Книжка вийшла в Київській друкарні акціонерного товариства «П.Барський» за сприяння Всеукраїнського кооперативного видавничого союзу, який свої книговидавничі плани в цілях реклами відтворив на звороті обкладинки. В тих складних умовах народові України конче необхідна була дешева книга з різногалузевих питань. Потрібні були й нові підручники. Лише за півроку свого існування кооперативне видавництво надрукувало 45 найменувань книжок. На той час це було більше ніж в усіх державних видавництвах разом взятих.

А до видавничого репертуару і до самих авторів видавництво ставилося дуже вимогливо, намагаючись залучати кращі наукові сили, підбираючи висококласних фахівців-перекладачів і редакторів. Серед переліку книг, випущених видавництвом, – і зазначена монографія Павла Житецького, написана ним ще в 1909 році, в якій він першим показав значущість «Енеїди» Котляревського для формування нової української літературної мови. У літературній творчості І.Котляревського автор вбачав розвиток традицій живого народного мовлення.

Аналізуючи джерела XVII – XVIII ст., Житецький дослідив функціонування двох типів старої літературної мови – церковнослов’янської (слов’яно-української) та книжкової української, що поєднувала стару писемну традицію з елементами народного мовлення. Він довів, що занепад обох типів літературної мови, був обумовлений впливом русифікації.

Дане видання є не тільки українською літературною пам’яткою, це справжня пам’ятка українського друку періоду Української революції 1917-1921 років.

Ще однією характерною книжковою пам’яткою минулої епохи можна вважати одне з літературознавчих досліджень історика літератури, академіка, літературного критика, громадського і політичного діяча, розбудовника української державності Сергія Олександровича Єфремова (Охріменка) (1876-1939), присвячене творчості Михайла Коцюбинського.

Єфремов С. О. Михайло Коцюбинський /Сергій Єфремов. – Київ-Лейпциг : Укр. накладня; тов-во з обмеж. порукою К.Г.Редер, [1921-1922]. – 173 с.– (Загальна бібліотека; № 168-170), (Літературні характеристики українських письменників; III).

Книга вийшла у видавництві «Українська Накладня» в серії «Загальна бібліотека». В рамках цієї універсальної бібліотеки виходили кращі твори світової та української літератури. Видавництво було започатковано ще в 1903 році Яковом Оренштайном з Коломиї. На споді задньої палітурки відтворено логотип видавництва – абревіатура в овалі – «УНО» (Українська Накладня Якова Оренштайна в Коломиї). З 1919 року до початку 1930-х років видавництво функціонувало в Берліні. А книги друкувалися в товаристві з обмеженою порукою К.Г.Редера в Лейпцігу.

Оформлення серійних видань було однотипним – чорно-біла бордюрна рамка на титулі та декоративна рамка з логотипом видавництва – на споді. За ствердженням українського письменника, журналіста Анатоля Курдидика (1905-2001), авторство художнього оформлення обкладинки саме «Загальної бібліотеки» належить українському митцю Миколі Івасюку (1865-1937).

Що стосується власне самої роботи С.Єфремова, то слід зазначити, що як творчий доробок Коцюбинського, так і його особистість впродовж тривалого періоду займали думки і серце дослідника. Творчості майстра С.Єфремов присвятив не одну публікацію. Тож, і в даному дослідженні висвітлюється життєвий і творчий шлях одного з найталановитіших українських митців слова, розкриті його світоглядні позиції як патріота і гуманіста. Відтворені шляхи шукання правди життя, творчі пошуки слова та досягнення вершин творчості.

До книги як додаток увійшли автобіографічні замітки самого М.Коцюбинського.