Видання із суспільних дисциплін (1917-1921)

Так, із фондів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР (нині Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського) потрапило до нас прижиттєве видання праці видатного українського історика, політичного та громадського діяча Михайла Сергійовича Грушевського (1866-1934) «Всесвітня історія в короткім огляді». На жаль, ми маємо лише третю частину цієї праці.

Грушевський М. Всесвітня історія в короткім огляді / Мих. Грушевський. –Київ: Друк. акц. т-ва «Петро Барський в Києві», 1917. – Ч.3. – 1917. – 143 с.

Дана робота присвячена подіям всесвітньої історії ХVІІ-ХVІІI ст. Як зазначено в заголовку – від релігійних війн до просвіщення і від старого режиму до демократії. До третьої частини увійшли події від Тридцятилітньої війни в Європі (1618-1648) до епохи Відродження. Книга вийшла у 1917 році в друкарні акціонерного товариства «Петро Барський в Києві». Наприкінці огляду подано хронологічну таблицю основних подій. За визначенням автора, – «так звану сінхроністично-хронологічну». Безсумнівна історична та культурна цінність книги подвоюється ще й наявністю автографа українського історика Дмитра Дорошенка, залишеного на обкладинці видання

Ще одна збірка Грушевського, що також видана в друкарні Петра Барського у Києві в 1917 році, надійшла до нас свого часу через книгообмін з Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського.

Грушевський М. З політичного життя Старої України : розвідки, статі, промови / Михайло Грушевський. – Київ: Друк. акц. т-ва «П. Барський», 1917. – 128 с.

Вона містить праці вченого з української історії ХІІ-ХVІІ століть, що впродовж 1891-1912 років були опубліковані в періодиці – «3аписках наукового товариства ім. Шевченка» та часописі «Літературно-науковий вісник». Проблематика відібраних розвідок досить цікава. Разом із статтями про ранні періоди українства – «Громадський рух на Вкраїні-Руси в ХІІІ віці» і «Галицьке боярство ХІІ-ХІІІ в.» – автор акцентує увагу на суперечливих моментах української політики і розміщує матеріали, які неоднозначного трактувалися в різні історичні періоди: «Хмельницький і Хмельниччина», «250 літ» (до роковин приєднання України до Московського царства), «Богданові роковини», «Виговський і Мазепа», «Шведсько-український союз 1708 р.», «Мазепинство» і «Богданівство».

Невелика за обсягом але змістовна за інформативністю «Автобіографія» Михайла Петровича Драгоманова (1841-1895), видатного українського вченого та громадського діяча.

Драгоманов М. П. Автобіографія / М.Дpагоманов ; [пеp. І.Лановий]. – [Київ]: [Видавн. т-во «Кpиниця» ; Військ. дpук. «Геpольд»], 1917. – 59, [4] с. – Пеp. зазначений в кінці кн.

Михайло Драгоманов не просто надає хронографію свого життя. Він аналізує події і явища тогочасного суспільного буття, що вплинули на формування його філософсько-світоглядних та державно-правових поглядів. Значне місце в роботі займає опис його власних публікацій.

Дану автобіографію можна також розцінювати як продовження полеміки автора з його довічними опонентами. Як зазначав він сам, «мені через все моє життя доводиться полемізувати з багатьома – з ріжними партіями одночасно. Не минає й тижня, аби я не стрівався з направленою проти мене статтею, пущеною з національного табору: московського, польського, німецького, – консервативного як і революційного; попадає мені й од українофілів [найбільш галицьких]. Ніщо мені так не осоружне, як полеміка.»

В центрі уваги вченого – вироблення філософсько-історичної концепції, що базувалася на осмисленні ідей світового прогресу. І де би він не знаходився – чи в Україні, або за кордоном, де змушений був мешкати після звільнення його з Київського університету в 1875 році, означені питання завжди були об’єктом його наукових інтересів.

Автобіографія була написана М.Драгомановим у Женеві у 1889 році. А потім була перекладена українською І.Лановим і видана товариством «Криниця» у військовій друкарні «Герольд» у 1917 році.

Київське видавниче товариство «Криниця», започатковане ще в 1912 році, активізувало свою діяльність саме під час подій Української революції. Останні сторінки книжки призначені для реклами книжкової продукції видавництва – перелік видань, що вже вийшли друком у 1917 року і ті, що готувалися товариством до друку. 

Заходами Комісії для вивчення місцевого краю при товаристві «Екатеринославское Научное Общество» в типо-літографії Катерининської залізниці у 1917 році була видана праця дослідника історії українського козацтва Андріана Кащенка «Великий Луг запорожський».

Кащенко А. Великий Луг запорожський / А.Кащенко ; Вид. заходами Ком. для вивч. місцевого краю при т-ві «Екатеринослав. науч. о-во». – Екатеринослав: Типо-литогр. Екатерин. жел. дороги, 1917. – 106 с. : ілюстр., карта.

Андріан Феофанович Кащенко (1858-1921), український літератор, популярний історичний повістяр початку ХХ ст., відомий своїми творами про історичне минуле Запорізької Січі.

Його життя було тісно пов’язаним з Катеринославщиною. Ще з дитячих років запали в душу майбутньому письменнику розповіді про звитягу запорізьких козаків. Тож, не дивно, що вивчення історії козацького краю та поширення історичних і краєзнавчих знань серед народу, творче оспівування героїки українського козацтва основним лейтмотивом пройшли крізь все його життя і літературну творчість.

Письменник брав активну участь в громадському житті міста, опікувався діяльністю місцевого товариства «Просвіта». В 1917 році він навіть спромігся заснувати власне видавництво – «Українське видавництво А.Кащенка в Катеринославі», котре упродовж 1917–1919 років видало близько 40 творів письменника. На видавництво працювало декілька друкарень.

Серед виданого – «Великий луг запорожський», що за визначенням самого автора, є історико-топографічним оглядом «лугової частини Запорожжя, грецької Гілеї…». В основу нарису покладено враження та спогади від чисельних поїздок автора за тими місцями, що були знайомі йому з дитинства – Геродотовою Гілеєю – місцем колишніх Запорізьких Січей.

Ґрунтовний опис колишніх Січей доповнюється малюнками і планами. Для нас ця робота цінна ще й тим, що в ній надані окремі факти щодо побутописання Олешківської Січі. Зокрема, згадується урочище Олешки, річка Кінська, Кардаш[ин]ський лиман тощо. Нині лише хвилі рукотворних морів та Дніпра омивають історичні місцини, що залишились як пам’ятки героїчного минулого нашого народу. 

На замовлення Харківської кредитної спілки кооперативів у видавництві «Союз» під час бурхливих подій 1917-1918 років вийшла друком праця видатного історика та громадського діяча, академіка Всеукраїнської академії наук Дмитра Івановича Багалія (1857-1932) «Історія Слободської України».

Багалій Д. І. Історія Слободської України / Проф. Д.І.Багалій. – Харків: Вид-во «Союз» Харьк. кредитового союзу кооперативів, 1918. – 306 с. – (Культурно-історична б-ка / Під ред. проф. Багалія Д.І.)

Молода Українська республіка потребувала освітніх сил і нових знань, а на часі гостро стояло питання самовизначення. Тому кращі представники української інтелігенції долучилися до просвітницької діяльності. Робота Багалія саме й була адресована широким народним масам.

По-сучасному звучать слова самого історика, написані ним в Передмові до видання: «Тепер, коли український нарід скинув кайдани, у нього збільшилася потреба знати свою історію. Історію Слободської України треба знати і нашій інтелігенції, котра працюватиме серед слободсько-українського населення, і самому народові, котрий своєю кровію обороняв сю країну од ворогів».

Історія Слобожанщини займала значне місце в науковій діяльності Дмитра Багалія. Ним написано близько ста робіт на дану тематику. Як вказував сам автор, ця праця хоч і являла окремий закінчений твір, але її можна вважати третьою частиною іншої роботи історика – « Історії українського народу».

«Історія Слободської України» професора Багалія охопила всі сторони життя Слобожанщини – історію, географію, етнографію, соціально-економічний і політичний розвиток, історію духовної і матеріальної культури, побут населення. Праця насичена ілюстративним матеріалом, фольклорно-етнографічним тощо. У даній роботі автор широко використовує фактичний матеріал – архівні джерела. Доповнюють роботу «Бібліографічні указівки».

Як і на більшості аналогічних видань, на титулі червоніє напис «В закрытый фонд. 8.10.47 г. [Підпис]».

На просвітянській ниві плідно працював інший відомий науковець з когорти українських істориків – академік Іван Петрович Крип’якевич (Крипякевич; псевдонім – Холмський Іван; 1886-1967).

Справжнє випробування часом витримав його підручник для початкових шкіл з історії України, який нині зберігається в нашому фонді. Створений він був саме тоді, коли почала своє відродження національна школа.

Крип’якевич І. Коротка історія України: для початкових шкіл та I-ої кляси гімназій / Іван Крип’якевич.– Київ ; Львів; Відень : Т-во «Вернигора», 1918. – 85с. : малюнки, мапи. – (Шкільна секція ; Ч.16).

Накладом в 50 тисяч примірників «у другому році відбудування Української держави», як зазначено на титулі видання, вийшов цей підручник у відомому видавництві «Вернигора». Але наклад друкувався за кордоном, оскільки київські друкарі не могли випустити книжку з тією кількістю ілюстрацій, що були включені до посібника.

До посібника увійшло дві мапи – «Українська держава за княжих часів» та «Українська держава за часів Богдана Хмельницького». Велика кількість ілюстрацій – малюнки, хронологічні таблиці, портрети історичних осіб, репродукції відомих картин тощо – вдало візуалізують і доповнюють текстову частину, та роблять учбовий матеріал більш зрозумілим і доступним для сприйняття школярами.

Підручник невеликий за обсягом, лише 34 параграфи, але цілком дохідливий за змістом і стилем подачі матеріалу. Для зручності сприйняття всі важливі хронологічні дати подані наприкінці книги. Матеріал в підручнику структурований за хронологічними періодами – «Україна за слов’янських часів (до 800 р.)», «Українська держава за княжих часів 800-1340», «Україна під Литвою і Польщею 1340-1648», «Українська держава за козацьких часів 1648-1784», «Відродження України 1784-1918».

Чітка і зрозуміла мова, послідовне викладення історичного матеріалу, використання фольклорного матеріалу зробили «Коротку історію України» одним із улюблених підручників, що впродовж тривалого часу використовувався у школах та гімназіях.

Визвольній боротьбі українського народу на Наддніпрянщині періоду Української революції та участі в ній Січових Стрільців присвячений нарис «Про Січових Стрільців» полковника армії УНР (генерал-хорунжого в еміграції), правника, одного із засновників української артилерії, Романа Давнього (справжнє ім’я Дашкевич Роман Іванович, 1892-1975).

Давний Р. Про Січових Стрільців/ написав Р.Давний; авт. передмови Д.Дорошенко. – Відень: накладом «Чорногори», спілки з о. п. : з друк. Христофора Райсера Синів, 1921. – 79с. : портр., фотогр .– (Народна б-ка «Чорногори» / під ред. Др. К.Трипольського ; ч.1).

Книжка вийшла у Відні накладом видавництва «Чорногори», в друкарні Христофора Райсера Синів. Українські письменники-емігранти, зокрема В.Винниченко, нерідко користувалися послугами цього видавництва і друкарні, які були націлені на вільний друк нового українського Слова.

У передмові до книги доктор права Кирило Трильовський (1864-1941), адвокат, український громадсько-політичний діяч, відзначив, що Січові Стрільці були справжніми борцями за незалежність України. Ця молодь, «повна … віри в світляну будучність українського народа – показала йому дорогу до неї, та й не лиш показала, але й зросила ту дорогу своєю геройською кровю та утвердила її, вимостила її своїми тілами».

Нарис не тільки поетапно висвітлює події 1917-1920 років – утворення Української Центральної ради, проголошення її Універсалів, стихійне формування українських збройних сил, боротьбу Січових Стрільців з гетьманатом, створення УНР, боротьбу з більшовиками тощо – але й розкриває роль особистості в історії, показує постаті керманичів визвольного руху – Володимира Винниченка, Микити Шаповала, Євгена Коновальця, Андрія Мельника, Романа Сушка, Івана Чмоли, самого Романа Дашкевича та багатьох інших.

До книги включено статтю Дмитра Дорошенка (1882-1951) «Памяти тих, що полягли під Крутами», в якій він звеличує подвиг української молоді, справжніх героїв, які положили своє життя за свободу і незалежність України. Як зазначив сам Дмитро Дорошенко, «Наш увесь рух був би нічого не вартий, якби в йому не було таких, як ті, що полягли під Крутами; і коли єсть може і будуть такі, що вступатимуть в їхню тропу і не вагатимуться дійсно життя своє за вільну, самостійну Україну віддавати, то Вона буде!»

За сприяння «Благодійного товариства видання загально-корисних та дешевих книжок» у 1918 році в друкарні Київської губерніальної народної управи вийшла праця уродженця України, відомого вченого, історика та археолога Михайла Івановича Ростовцева (1870-1952) «Давнє минуле нашого Півдня», перекладена українською мовою. 

Ростовцев М. І. Давнє минуле нашого Півдня / проф. М.І.Ростовцев ; пер. Л.Чикаленка. – Вид. 2-ге. – Київ : Друк. Київ. Губ. Нар. Упр., 1918. – 32 с. : мал. – (Благодійне Товариство видання загально-корисних та дешевих книжок ; № 72). – Поясн. пеp.: с. 31-32.

Михайло Іванович Ростовцев – автор цілої низки праць про грецьку та скіфську старовину на півдні України. За радянських часів ім’я та праці науковця-емігранта замовчувались. Найбільш плідним періодом в його житті можна вважати Петербурзький. В 1917 році його було обрано дійсним членом Петербурзької академії наук. На той час його роботи користувалися визнанням не тільки на теренах Російської Імперії, але й за її межами. Праці вченого перекладалися іноземними мовами. 

Дана робота присвячена окремим містам та державам Причорномор’я – Ольвії, Пантікапею, Херсонесу, Боспору. На думку вченого, не можна будувати майбутнє без доскіпливого вивчення та дослідження минулого. Він вважав за потрібне наслідувати тим країнам Європи, які опікуються збереженням свого історично-культурного спадку.

В нарисі наведено описи досліджуваних культурних пам’яток, які допомагали науковцям відтворити риси побуту давнього населення, релігійних уявлень, військової справи, розвиток міжекономічних зв’язків, економічних та культурних відносин.

Як концепцію збереження загальносвітової культурної спадщини та взаємозбагачення різних культур можна сприймати завершальні слова автора: «І тільки тоді, коли по берегах Дніпрових знову розквітло нове хліборобське життя, коли в ліси та степи України (Київщини і Полтавщини, Полісся і Галичини) широкою хвилею полинула пізня грецька культура Візантії, коли осяяла тутешніх селян Христова віра – тоді почалася тут нова епоха історії, виросла нова культура, почалося нове життя, наше життя, зовсім інше, ніж те, яким жили колишні мешканці наших степів».