Цінний подарунок
Для нас, бібліотекарів, найкращим подарунком є, звичайно, книга. А якщо книга має ще антикварну цінність, то нашому щастю немає меж! Так від однієї з відвідувачок, яка побажала залишитися невідомою, ми отримали в дарунок тритомне видання роману Чарльза Діккенса «Посмертні записки Піквікського клубу» (Москва-Ленінград, 1933-1934). Книги надруковані у видавництві «Academia», продукція якого має неабияку букіністичну цінність.
У перших двох частинах даного видання надруковано роман «Посмертні записки Піквікського клубу», який приніс Діккенсу визнання і славу. Російською мовою твір переклав Євген Ланн (1896-1958) у співавторстві зі своєю дружиною Олександрою Кривцовою (1896-1958), однак пізніше цей переклад був підданий критиці. Опоненти (Н. Галь, І. Кошкін) дорікали Євгену Львовичу в тому, що його переклади формальні, складні для сприймання. Це й не дивно, оскільки Ланн був прихильником «технологічно-точного перекладу», відкидав принципи творчого підходу до перекладів художньої літератури.
Третій том видання являє собою докладні коментарі Густава Шпета (1879-1937) до роману «Посмертні записки Піквікського клубу», зокрема обставини й історія написання твору, пояснення малознайомої номенклатури специфічних англійських закладів, титулів, звань, побутових відносин.
Сам Густав Шпет необхідність видати коментарі окремою книгою пояснив так: «Есть ряд произведений мировой литературы, которые нуждаются в комментарии такого типа, – не в силу их исключительного художественного достоинства, а скорее в силу специфического материала, сообщающего сведения о характерных бытовых особенностях эпох и социальной среды, нам чуждых и далеких не только хронологически, но в особенности по содержанию жизни и общественной психологии. К ним несомненно относятся и Записки Пиквикского клуба» [3, С.5].
Ця праця – своєрідний путівник по Англії початку ХІХ століття, який допоможе і сучасному читачеві краще зрозуміти роман Чарльза Діккенса. На жаль, самому Густаву Шпету після видання цього тритомника не судилося довго прожити. Через деякий час відомий філософ, поліглот, який знав 17 мов, був арештований і розстріляний 16 листопада 1937 року.
Автором обкладинки й ілюстратором виступив російський художник-графік Володимир Мілашевський (1893-1976). Цікаво, що пізніше, у своїх спогадах, митець досить критично висловився щодо діяльності видавництва «Academia». Йому не подобалося, що керівництво відводило художникам другорядну роль, через що, на думку Володимира Мілашевського, «Academia» не мала власного видавничого стилю. Неприємним моментом для художника було також те, що Густаву Шпету та Євгену Ланну не сподобалися ілюстрації у його виконанні. Їх обурював сам факт, що невідомому художнику віддали в «наругу» світовий шедевр, коли вже існували довершені ілюстрації Фіза і Сеймура, схвалені самим Діккенсом.
Але завдяки прихильним відгукам Корнія Чуковського (1882-1969) перші два томи все ж вийшли з ілюстраціями Мілашевського. А щоб догодити водночас і Густаву Шпету, був виданий третій том з його коментарями до роману, які супроводжувалися відомими ілюстраціями Фіза і Сеймура. Щоправда, Володимир Мілашевський іронічно відзначив, що ці коментарі є перекладом з англійського видання «Енциклопедії Діккенса». На жаль, ми не маємо цієї книги, а тому не можемо спростувати чи підтвердити слова художника.
Незважаючи на інтриги і непорозуміння, які відбувалися у редакції видавництва «Academia», тритомне видання Чарльза Діккенса «Посмертні записки Піквікського клубу» є бібліофільською цінністю, якою із радістю прикрасить свою полицю кожен книголюб. Запрошуємо і вас, шановні читачі, познайомитися із цим цікавим виданням!