Шевченків слід на Херсонщині
2014 рік – знаковий рік для всієї України. І досить символічно, що усі історичні переломні події, які відбуваються зараз у нашій країні, припадають саме на рік вшанування 200-ліття від дня 
народження Тараса Григоровича Шевченка. Ця ювілейна дата – гарна нагода зайвий раз замислитися над місцем і роллю українського Генія і Пророка в історії нашої Держави.
А нас, жителів Херсонського краю, цікавить питання – чи бував коли-небудь Великий Кобзар на Херсонщині? На жаль, ми не маємо документального підтвердження цьому факту. Проте достеменно відомо, що Тарас Григорович неодноразово відвідував Херсонську губернію. Уперше – коли чумакував із батьком, удруге – в 1843 році під час подорожі пам’ятними місцями Запорізької Січі. Тільки треба пам’ятати, що губернія на той час була велика і її землі простягалися ледь не на весь південь України. А чи пролягали Шевченкові дороги на нашій наддніпрянській стороні? Викладач Херсонського педінституту (нині – Херсонського державного університету) Михайло Авдальян у своїй статті «Т. Г. Шевченко на Нижньому Придніпров’ї» робить таке припущення: «Під час подорожей по Нікольщині Т.Г.Шевченко в селах Капулівці та Покровському оглянув руїни Старої і Нової Січі, які знаходяться за 15-20 кілометрів від межі з Херсонщиною. Можливо, що Шевченко під час своїх мандрівок і побував у північно-східній частині нашого краю». Як би там не було, проте серед степовиків, що живуть під Каховкою, на Чонгарі чи на землях, де колись розкошувала Гілея, збереглися легенди, що Великий Кобзар дійсно був у цих місцях, зустрічався із селянами, читав їм свої вірші, малював картини з наддніпрянських краєвидів. Та, на жаль, ці полотна не збереглися, бо царські сатрапи їх знищили.
А от Шевченкова поезія, покладена на музику, таки пробилася на береги Дніпра. У серпні 1879 року Херсон відвідав Модест Мусоргський. Це перший російський композитор, який звернувся до творчості Шевченка. У херсонській залі міського зібрання він був за акомпаніатора, соліста-піаніста в концерті російської оперної і камерної співачки Дарини Леонової. До концертної програми входив, зокрема, романс «Гопак» – з поеми «Гайдамаки» Т. Шевченка. Саме в Херсоні, як ніде раніше, Модест Петрович згадав про загублені ноти до хору «Дніпро» (теж на слова Шевченка). Подорож цією могутньою і красивою рікою вразила композитора до глибини серця: «Ну что это за очарование – вход по Днепру к Херсону. Диво из див! В водной аллее исторических камышей (в некоторых местах в два, а то и в три человеческих роста), откуда на дубках налетали на турков запорожцы, в зеркальной поверхности голубого Днепра качаются большие деревья и отражаются почти на полный рост, и не около берега, а в самом широком, самом роскошном плесе, и все это освещено пурпурно-розовым заходом, Луной и Юпитером. Впечатление чудесное…». Побачене змусило Мусоргського провести безсонну ніч у херсонському готелі. Хоча у номері й не було роялю, проте із настанням ранку на світ з’явився клавір нового варіанту «Дніпро».
Про шанобливе ставлення жителів херсонського краю до Т. Шевченка свідчить і топоніміка нашої області. Так села Шевченка є у Великолепетиському, Скадовському і Чаплинському районах. У Великоолександрівському районі є село Заповіт, у Цюрупинському – Тарасівка, у Бериславському – село Тараса Шевченка. На території Херсонської області встановлено 12 пам’ятників Великому Кобзареві. Найбільш цікавим є погруддя Тараса Григоровича у с. Станіслав Білозерського району – чи не найперше в Україні, встановлене в сільській місцевості. Голодного 1921 року доля закинула в Станіслав актора Юрія Шумського. Чимало зусиль він доклав для згуртування творчої молоді й активної діяльності драматичного гуртка. У цей же час Шумського полонила ідея встановити в Станіславі пам’ятник Кобзареві. Селянам ця пропозиція сподобалася, проте де взяти гроші на культуру, коли мало не щодня від голоду гинули люди? Незважаючи на скрутні часи, станіславці зносили до сільради невеликі клуночки з ячменем, просом, кукурудзою, квасолею. Так назбирали 2,5 пуда зерна, яке відвезли у Київ (за іншими даними – в Одесу), де й замовили погруддя. Постамент виготовили місцеві умільці. На його лицьовому боці зображено бандуру, сувій паперу, пензлі. Викарбувані й слова Великого Кобзаря:
Учітеся, брати мої!
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь…
Відкриття пам’ятника відбулося 8 листопада 1922 року.
Шевченківське коріння міцно проросло в Іванівському районі Херсонської області. У фонді рідкісних і цінних видань в архіві Д. І. Файнштейна збереглися унікальні листи правнука Шевченка – Петра Харитоновича. Пан Петро народився в Кирилівці у тій самій хаті, що й Великий Кобзар. У наших краях він опинився після закінчення Звенигородського сільськогосподарського технікуму. Працював у радгоспі ім. К. Маркса Чаплинського району, а заочно навчався в Одеському державному університеті. Опанувавши новий фах, Петро Харитонович починає працювати юристом-консультантом в райцентрі Іванівка. На сонячній херсонській землі зустрів Петро Шевченко свою долю – вродливу вчительку-каховчанку, з якою виростив двох чудових синів. Як же склалися родинні зв’язки зі славетним пращуром? Петро Харитонович пояснює так: «Мій рідний дід Прокіп був сином Микити, брата Тараса Григоровича, а мій батько, Харитон Прокопович, істотно, був сином Прокопа, який помер 1909 року. Харитон Прокопович, учасник трьох революцій, мужньо бився за кращу селянську долю, за Шевченкові скарби. 1922 року на батьківщині Кобзаря було створено шевченківський заповідник, при якому працював мій батько».
Петро Харитонович перейняв від свого прадіда й поетичний хист. У листі до Д. Файнштейна він подає свій вірш «Якби побачити ти зміг». Зауважимо, що це листування відбувалося у 80-их роках ХХ століття, тому вірш має відповідне ідеологічне забарвлення:
Якби побачити ти зміг,
Яка возз’єднана, єдина
Між дорогих сестер своїх
Цвіте Радянська Україна!
Вже не Кирилівка убога –
Шевченкове нове зросло.
А в ньому – клуб, колгосп і школа,
Сади прикрасили село.
А за селом широке поле
Розкинулось із краю в край.
Яка краса тепер довкола!
Який чудовий урожай!
Віддав життя ти боротьбі,
Народу мого гордий сину.
От би побачити ти зміг
Тепер любиму Батьківщину.
Варто відзначити, що й раніше доля закидала Шевченкову рідню до херсонського краю. Так у 1839 році Херсон відвідав рідний брат Тараса Варфоломій зі своїми синами – Калеником і Андрієм. Хлопці мали намір вступити в Херсонське училище торгового мореплавства. У своєму листі Тарас Григорович похвалив брата: «Пишеш, що тебе не було дома, що ти возив хлопців у Херсон. Добре зробив єси! Та тільки чи притокмив ти їх у те училище торгового мореплавання? Якщо притокмив, то молися Богу та лягай спати: з хлопців будуть люде…, тільки треба спати на одне око». Каленик закінчив училище зі срібною медаллю. Будучи тяжко хворим, Т. Шевченко турбувався про подальше працевлаштування племінника: «Вчора заходив до мене прощатися полковник Антонович, він сьогодні поїхав в Одесу. Я просив його за твого Каленика. І він мені сказав от що: щоб ти йому, не барившися, написав, котрий Каленику год і чому він учився в Херсоні: чи навігації, чи механіки, чи математики». У 1901 році херсонська газета «Юг» сповістила про нещасний випадок з троюрідним племінником Шевченка Михайлом. У володінні Фальц-Фейнів 
він працював у слюсарній майстерні учнем, де з провини господарів покалічив ліву руку. Справа про грошову компенсацію слухалась у Херсонському окружному суді.
Ось такі цікаві факти херсонської шевченкіани. Можливо, Шевченко ніколи й не бував на Херсонщині, проте наведеної інформації цілком достатньо, аби із впевненістю говорити: Шевченків слід дійсно залишився на нашій землі.
