Цінним джерелом для будь-якої науково-дослідницької діяльності є не тільки книжковий фонд, а й періодика минулих століть. На сторінках часописів ХІХ – початку ХХ ст. – «Киевская старина», «Літературно-науковий вісник», «Вестник и библиотека для самообразования», «Украинская жизнь», «Исторический вестник», «Научное Слово», «Книга» опубліковано цілу низку прижиттєвих публікацій Михайла Грушевського та рецензій дослідників на його праці.
За ініціативою М. Грушевського був заснований перший всеукраїнський літературно-науковий та громадсько-політичний часопис «Літературно-науковий вісник». В ньому опублікована значна кількість його прижиттєвих праць з української тематики. Зокрема, продовження «Справи українських катедр і наші наукові потреби», «Крячуть ворони», «О любви к отечеству и народной гордости», «Гріхи наші», «Студії з економічної історії України», «З біжучої хвилі» тощо.
У журналі «Вестник и библиотека для самообразования» за 1904 рік, що зберігся в наших фондах, містяться дві прижиттєві публікації Михайла Грушевського з історії України – «Украинское козачество. Украинское козачество в первой половине ХVII века» та «Хмельниччина», що є розділами його праці «Нарис історії українського народу».
Справжньою школою для Грушевського, за його висловом, став український журнал «Киевская старина». Із цим часописом історик співпрацював із 1891 по 1892 рік. На його сторінках були надруковані «Очерк истории украинского народа», численні статті, рецензії на праці колег-істориків: І. Антонія та І. Фінкеля, П. Голубовського та багатьох інших.
Поява «Очерков истории украинского народа» М. Грушевського стала знаковою в сенсі знайомства російського суспільства з національною моделлю українського минулого. Розпочалося широке обговорення наукових ідей автора у професійних колах тогочасної імперії. Інтерес до книги виявився доволі значним. На її перше видання відгукнулися рецензіями практично всі російські історичні часописи.
Перші з рецензій на відомі роботи М. Грушевського, зокрема «Історію України-Русі…», були опубліковані на сторінках «Киевской старины». Так в журналі за грудень 1902 року вийшла рецензія українського історика Василя Доманицького, що містить аналіз одразу трьох перших томів «Історії…».
Рецензент відзначає грунтовність джерельної та історіографічної бази даної праці, важливість і вагомість її для всієї східноєвропейської історіографії. Одночасно він зауважує на той прикрий факт, що ця фундаментальна робота Грушевського не одержала жодного обговорення в російській науковій літературі, тим самим унеможливив повноцінне використання та врахування в науково-дослідницьких пошуках творчих ідей львівського професора.
Рецензент схвально характеризує науковий апарат книги, відзначивши його грунтовність і докладність та назвавши взірцевим для подібного роду видань.
Автор однієї із численних рецензій на нариси М. Грушевського, історик Василь Сторожев на сторінках науково-популярного, щомісячного ілюстрованого журналу «Научное слово» за лютий 1905 року надає позитивну оцінку книзі. Відмічає, що ця змістовна науково-популярна праця наповнена живим суспільним інтересом.
Рецензент акцентує увагу на українофільській позиції автора. Але ставиться до цього прихильно, бо вбачає цілком слушною ідею автора досягти свободи самовизначення в українському питанні. Також він вважає, що запропонована М. Грушевським інтерпретація українського минулого заслуговує на глибоке вивчення та дослідження.
На сторінках щомісячного історико-літературного журналу «Исторический вестник» за 1905 опублікувано рецензію російського історика А. І. Яцимирського. А. І. Яцимирський характеризує львівського професора як талановиту особистість. Але, аналізуючи «Нариси історії українського народу», рецензент звертає увагу на її невдале редагування, за що, врешті-решт, вибачався і сам Михайло Грушевський. Водночас Яцимирський виділяє цікаві, на його погляд, розділи цієї книги: «Українське відродження в ХIХ столітті» та «Сучасний стан українства», де можна знайти багато нового й корисного.
Незважаючи на те, що нарис має науковий характер, стверджує рецензент, праця професора розрахована на широке коло читачів.
Український педагог та літературознавець Софія Русова також відгукнулась на роботу М.Грушевського. Правда, її невеличку замітку навряд чи можна вважати суттєвою. Вона розміщена в березневому номері критико-бібліографічного журнала «Книга» за 1906 рік. Русова відмічає правдивість і точність викладеного матеріалу, звертаючи увагу на історичну змістовність роботи, а також своєчасність виходу. Але, тим не менш, вважає, що мова автора «страдает тяжеловесными оборотами и галлицизмами».
Ми не ставили за мету освітити всі без винятку наявні у нас публікації М. Грушевського. Але охочих і бажаючих ознайомитись з його науковою спадщиною запрошуємо до відділу рідкісних і цінних видань.
|