Жива історія у слові: 135 років з часу першої публікації повісті Михайла Старицького «Облога Буші»
Творчість Михайла Старицького – значний крок вперед у розвитку української мови, у поширенні тематичного виднокругу української літератури, у зміцненні в нашому письменстві реалізму.
Максим Рильський
Михайло Старицький – поет, прозаїк, перекладач, громадський діяч, драматург, один з фундаторів українського професійного театру. Він – автор перших в українській літературі історико-пригодницьких романів та близько 200 перекладів (першим повністю переклав українською мовою трагедію Вільяма Шекспіра «Гамлет»). Видав понад 30 драматичних творів, збірок поезій. Літературна та театральна діяльність М. Старицького була тісно пов’язана з його громадською позицією. А одним із найважливіших своїх завдань письменник вважав пробудження національної самосвідомості українців. Утім розумів, що досягти поставленої мети неможливо без популяризації історичного минулого.
Фото: tyzhden.ua
Це й спонукало Старицького звернутися до історичної тематики у прозі та драматургії. У доробку митця – трилогія «Богдан Хмельницький» («Перед бурею», «Буря», «У пристані»), дилогія «Молодість Мазепи» та «Руїна», драма «Маруся Богуславка», романи «Останні орли», «Розбійник Кармелюк», повісті «Червоний диявол», «Облога Буші».
Історичним минулим Михайло Старицький захопився ще в ранньому дитинстві, слухаючи романтизовані розповіді родичів про козацькі часи. Мати драматурга Анастасія Захарівна походила з давнього козацько-старшинського роду Лисенків, і родина зуміла зберегти пам’ять про героїчне минуле предків.
«…Тихо несе свої прозорі води невеличка річка Сула в широке бистре Дніпро. На межі колишнього Кременчуцького та Золотоношського повітів Сула круто повертає на південь. Саме в цьому місці розташувалося два мальовничих села: Галицьке (правий берег) та Кліщенці (лівий берег). З давніх давен уподобав собі цю місцевість нащадок колишнього поплічника Богдана Хмельницького Лисенко-Вовгура. Мй дід, Віталій Романович Лисенко, згадував, що старша лінія Лисенків колись оселилася на Чернігівщині. Отже, якийсь з них перебрався на берег Сули. Родинна пам’ять сягає лише до діда мого діда. Після його смерті сини поділили між собою маєток: одному, Романові, дісталися землі по правому берегу Сули (село Галицьке), другому, Осипові – по лівому, Кліщенці…», – писала у спогадах про батька Людмила Старицька-Черняхівська. Цікаво, що образ Лисенка-Вовгури Старицький згодом виведе у власних романах.
Людмила Старицька-Черняхівська, 1890-ті роки. Фото з фондів Музею видатних діячів української культури
Не меншу увагу хлопця з найраніших часів привертали й праці з воєнної історії, історико-пригодницькі романи європейських авторів та твори Тараса Шевченка, Івана Котляревського і Пантелеймона Куліша.
Під час навчання у Полтавській гімназії справжньою сенсацією для підлітка став вихід друком роману Куліша «Чорна рада». Старицький описав цю подію у спогадах про Миколу Лисенка: «І раптом роман! Історичний роман! У мене запалало серце, та не було в кишені 3 карбованців. Я, здається, два тижні збирав гроші і золоті, ревниво слідкував за лавкою, щоб хто-небудь не забрав цієї чарівної книги. Нарешті, перед від’їздом на канікули, вона була мною придбана, і я просидів над її сторінками всю ніч…».
Фото: rvv-kniga.com
Повість «Облога Буші» була написана в період жорстоких утисків української мови та культури з боку Російської імперії, зокрема після видання Емського указу 1876 року. Національна пам’ять, національна самосвідомість, багатостраждальна доля України – саме ці питання турбували прозаїка. Тому звернення до героїчного минулого було для Старицького формою культурного спротиву та інструментом збереження історичної пам’яті.
Задум твору виник під час етнографічних поїздок Поділлям. Михайло Старицький мандрував селами, знайомився з людьми, з усною поетичною творчістю. Побував і в містечку Буші, бачив руїни фортеці. Під враженням побаченого і почутого про трагедію, яка там сталася, почав працювати над повістю «Облога Буші», яку написав у 1891 році. Саме з цього твору розпочався шлях Михайла Старицького як історичного прозаїка.
«Під Бушею земля червона, як кров», – так писав про ці місця Тарас Шевченко. І не дарма. Саме тут 28 листопада 1654 року під ритуальним червоно-чорним прапором останнього бою («…загинемо, але не здамося!») почалася героїчна оборона козацької фортеці Буша від польського війська.
Фото: portalbooks.com.ua
Після Переяславської ради Московська держава оголосила Польщі війну. І польське військо навесні 1654 року рушило на Поділля. Поляки намагалися повернути те, що належало їм, та почали випалювати дотла села й містечка, винищувати старих і малих. На оборону рідної землі встали всі. Люди захищалися не тільки зброєю, а й косами та палицями, але сили були нерівними.
Настала черга Буші, міста, що стояло на кордоні Вінниччини. У його центрі возвеличувався замок, схожий на «орлине гніздо», укріплений вежами, кожна з яких під собою містила пороховий склад.
Польський король віддає наказ полковникам Я. Конецпольському та С. Чарнецькому за будь-яких умов захопити Бушу. Під стіни фортеці було підтягнуто 11 тисяч польського війська, 7 тисяч молдавських жовнірів та 3 тисячі найманців-монгол. Оборонці Буші налічували близько 3 тисяч. Очолили ополчення полковник Гречка та сотник Зависний. Вони утримували облогу ззовні. У самій фортеці оборону взяли на себе жінки та діти. Відчайдушно боролась дружина сотника – Мар'яна Зависна. Коли її чоловіка вбили, вона завела натовп ворогів у вежу і сіла на порохову діжку, висадивши себе в повітря разом із ними. Місто горіло цілу ніч. У печері навпроти замку заховалося 70 захисників, їх криївку видали. Жовніри, намагаючись їх звідти вигнати, перегородили струмок і пустили воду в печеру, з людей ніхто не вийшов, всі там загинули. Тоді місто було повністю спалене і загинуло 16000 населення.
Фото: portalbooks.com.ua
Автор свідомо трансформував історичний факт у національний міф. Зокрема, він змінив головну героїню: в історичних джерелах подвиг здійснила Мар’яна (або Олена), дружина сотника Зависного, а в повісті – її юна донька Орися, яку автор змалював незаміжньою дівчиною, що закохалася у поляка-католика. Це дозволило ввести в сюжет трагічну любовну лінію та поглибити психологізм твору. Повість стала одним із перших і найвдаліших зразків українського історико-пригодницького роману, створеного за моделлю Вальтера Скотта. Але кінець той самий – страшний вибух руйнує Бушанський замок, ховаючи під уламками загін поляків та й саму героїню. Від замку залишились лише руїни та підземні ходи, а від захисників – великий козацький цвинтар.
Свого часу місцевий краєзнавець Сергій Кокряцький писав: «Безумовно, немає на Поділлі іншої визначнішої пам'ятки, де найбільш яскраво і трагічно відобразилася б уся історія українського народу, ніж Буша на Ямпільщині. Тут, над берегами невеличкої та стрімкої допливи Дністра Мурафи, прихована історія з найдавніших часів».
Спочатку повість було написано російською мовою «Осада Буши» та опубліковано в газеті «Московский листок». Згодом, протягом 1894–1895 років, Старицький опублікував свій український переклад у львівському журналі «Зоря», що зробило твір доступним для широкого кола українських читачів.
Працюючи над створенням повісті «Облога Буші», автор старанно вивчав історичні матеріали, знайомився з кращими драматичними творами на історичну тематику в російській та українській літературі: трагедією О. Пушкіна «Борис Годунов», повістю М. Гоголя «Тарас Бульба» та ін.
Фото: violity.com
Старицький показує Бушу не лише як місце битви, а як символ народної душі. У невеликій за обсягом повісті порушуються питання, як гартується характер нації, звідки береться масовий героїзм, як прокидається національна гордість та яку роль відіграє народ в історії. Окрім героїзму визвольної війни, письменник звертає увагу на людяність та виступає проти жорстокості війни. Це розповідь про моральну силу народу, що творить історію.
Пізніше, у 1898 році, Михайло Старицький написав на основі повісті однойменну історичну драму, яку високо оцінив Іван Франко.
Фото: portalbooks.com.ua
У листі до Панаса Мирного від 20 квітня 1898 року драматург повідомляв: «…розпочав драму “Облога Буші”, хочеться довести до кінця, щоб вийшла краща за “Богдана”». А пізніше, у листі до Панаса Мирного від 30 червня 1898 року, Старицький писав: «Я оце знов написав історичну драму “Облога Буші” (за часи Хмельниччини: геройська оборона твержі жонотою *). Написав її білими віршами, як “Богдана” і “Марусю Богуславку”, тепер обробляю, вивершую».
Автор висловлює в повісті свої погляди на історичну долю України, із жалем згадуючи «братерську різню, пограбування й розбій» на рідних землях. А сподівання самого М. Старицького виражені в словах сотника Михайла Зависного, що герой звертає до України: «А все ж таки не доконають дітей твоїх кревних – стоять вони непохибно і стоятимуть до загину за свою змучену неньку і, доки світ сонця, ні за які скарби, нізащо в світі не продадуть своєї любові до тебе, наша люба вітчизно!..».
У 2006 році за мотивами повісті було знято фільм «Таємниця Буші» зі значними змінами в сюжеті.
Фото : massovoodessa.blogspot.com
Книга «Облога Буші» – це не просто нагадування страшних сторінок історії України, а й потужний маніфест проти війни. М. Старицький майстерно показує, що війна – це трагедія, яка руйнує сім'ї та країни і робить рідних ворогами. Письменник переконує, що війна є наслідком втрати духовних орієнтирів, а агресія одного народу проти іншого завжди закінчується катастрофою для обох. Сьогодні, коли Україна протистоїть повномасштабному вторгненню рф, ці слова звучать як ніколи гостро, нагадуючи про ціну свободи та справжню цінність гуманізму.
Нині Буша є архітектурним заповідником , який славиться парком кам'яних скульптур та старовинним кладовищем.
Примітки:
* «…геройська оборона твержі жонотою…» – ці слова з архаїчної української мови означають: героїчна оборона фортеці жінками. Твержа (твержі) – давнє українське слово – фортеця, укріплення, цитадель або замок. Воно походить від слова «твердий» (укріплений пункт). Жонота (жонотою) – збірне поняття, яке означає жіноцтво, жіноцтво громади. Оборона «жонотою» означає, що місто захищали жінки.
Джерела:
2. Михайло Старицький – батько українського театру і драматургії [Електронний ресурс] // SPADOK.ORG.UA : [інф.-аналіт., іст., культ.-просвіт. вебпортал]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://spadok.org.ua/vydatni-ukrayintsi/mykhaylo-starytskyy-batko-ukrayinskogo-teatru-i-dramaturgiyi. – Назва з екрана. – Дата публікації : 14.11.2020. – Дата перегляду : 13.05.2026.
3. «Облога Буші». М. Старицький. Аудіокнига [Електронний ресурс] : [аудіозапис повісті на каналі «Час для себе»; читає Василь Обручов] // YouTube : [інтернет-відеохостинг]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=pmyk-AmICxI. – Назва з екрана. – Дата публікації : 08.04.2025. – Дата звернення : 13.05.2026.
