Мелодії українських народних дум
Завершуючи серію публікацій про українські думи, сьогодні хотілося би згадати про надзвичайно важливу подію в українській музичній фольклористиці початку ХХ ст.
У 1908 р. з ініціативи Лесі Українки та її чоловіка Климента Квітки було організовано музично-етнографічну експедицію на Полтавщину з метою запису народних дум у виконанні кобзарів на фонограф. Поетеса профінансувала цей проєкт, але побажала зробити це анонімно, тому вона «так і не відкрила свого інкогніто до кінця життя, і в публікації дум, записаних її коштом, вона фігурує тільки як одна з помічниць в організаційній роботі, як авторка кількох фонографічних записів» [3; С. CLXXVII].
На той час ідея запису народних співців на фонограф була надзвичайно актуальною, оскільки автентична кобзарська манера гри й співу почала витіснятися концертним кобзарством. Тому подружжя Квіток намагалося знайти спеціаліста, який би, по-перше, міг перейняти справжню кобзарську манеру співу і гри від народного співця, а, по-друге, взявся за справу фонографічного запису дум і підготовки їх видання. Листи із пропозицією очолити експедицію були надіслані до Музично-етнографічної комісії при Московському товаристві любителів природознавства, географії й антропології та до етнографічної комісії Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові. 
Найкращою кандидатурою став Філарет Колесса (1871-1947) – український етнограф, фольклорист, композитор. Саме він у липні 1908 р. вирушив у музично-етнографічну експедицію в Миргород.
Безцінну допомогу Філаретові Колессі надав український художник й етнограф Опанас Сластіон, який знав особисто багатьох кобзарів і вже мав досвід запису народних дум на фонограф. Матеріали, які зібрав Колесса під час експедиції, а також записи, зроблені О. Сластіоном, Лесею Українкою і К. Квіткою, були надруковані у двох томах збірника «Мелодії українських народних дум» (Львів, 1910; 1913). Проте, на жаль, ця праця не отримала необхідного суспільного резонансу і попри гасла про консервацію народних дум, охорону кобзарського мистецтва, не знайшлося меценатів, які б продовжили почин Лесі Українки. Варто відзначити, що процес запису пісень, а, особливо, прослуховування фонограм до глибини душі вражало самих кобзарів, про що О. Сластіон згадував так: «Звичайно се на нього робить велике вражіння, губи починають тремтіти, з незрячих очей виступають сльози, і він не може здержати нервового хлипання, що іноді переходить у справжній ревний плач» [3; С. CLXXXI]
До обох томів «Мелодій українських народних дум» Філарет Михайлович написав вступні статті з біографіями і характеристикою творчості кобзарів, вказав на різницю між мелодіями народних дум і мелодіями українських народних пісень. У фонді рідкісних і цінних видань нашої бібліотеки зберігається другий том цієї праці, у якому розміщені відомості й репертуар Івана Скубія, Миколи Дубини, Семена Говтваня, Гната Гончаренка, Степана Пасюги, Івана Кучеренка, Петра Древченка. Видання доповнене унікальними фотографіями кобзарів.
Сьогодні послухати раритетні записи українських народних дум може кожен охочий, адже завдяки проєкту Громадської організації «Вікімедіа Україна» і гранту від Фонду Вікімедіа вдалося оцифрувати більшу частину аудіозаписів кобзарів і лірників, які у різні роки зробили О. Бородай, О. Сластіон, Ф. Колесса, подружжя Квіток.
