Зустрічі з Яворницьким

Переді мною на столі відкрита книга. На титульному аркуші напис, зроблений чорним чорнилом, збляклим від часу: «На добрий спомин. Д.І.Яворницький – О.О.Різникові од щирого серця, 14/VIII/1925.». Роман «За чужий гріх» вийшов в Катеринославі в 1907 році. Це одне з прижиттєвих видань з творчого доробку відомого українського історика та громадського діяча Дмитра Івановича Яворницького (Еварницького) (1855-1940), що зберігається в наших фондах. Цей роман носить автобіографічний характер, бо прообразом головного героя виступав сам Д. І. Яворницький. В основу твору лягли спогади дитинства та юності, та все те, що вдалося пережити автору на нелегкому життєвому шляху.

Роман-хроніка потрапив до бібліотеки разом з колекцією книг з автографами, подарованою херсонським журналістом Давидом Файнштейном. Давид Ілліч Файнштейн під час свого перебування на посаді головного редактора Херсонського телебачення у другій половині 70-х рр. ХХ ст. заснував телепрограму «Книга з автографом». Його книжкове зібрання нараховує майже триста примірників видань з автографами відомих літераторів, знавців книги та громадських діячів і містить не тільки книги, а й численне листування з авторами подарованих творів.

Так, вкупі з романом було передано й тоненького зошита на 18-ти аркушах – спогади херсонця Олекси Різника про зустрічі з Яворницьким та листа Олеся Гончара, адресованого Давиду Файнштейну щодо можливої публікації Різникових спогадів на сторінках щотижневика «Україна». Судячи зі змісту листа, Олесь Терентійович намагався посприяти в просуванні до журналу спогадів нашого земляка. Свого часу (з кінця 1940-х рр. до кінця 1980-х рр.) часопис «Україна» був доволі популярним в читацьких колах. Невідомо, чи були тоді опубліковані ці спогади, але зараз їх можна оцінювати як цінний документальний матеріал. Написані вони щиро, цікаво, живою соковитою мовою, з теплом та сердечністю.

Різник розповів, що сам він за походженням із слов’ян-полян, з числа потомственних запорожців – Різників і Парко. Олекса Онисимович згадує славетних представників роду, які поклали життя за Україну, з ніжністю споминає матір, численних братів та сестер, які змалечку торували самостійно свій непростий шлях у житті. Вельми змістовними та цінними є його розповіді про односельців – нащадків козацького роду, про тих старожилів, які ще пам’ятали, як Наполеон-«хранцюз» на Москву йшов. Через всі спогади головним рефреном проходить почуття гордості та любові до свого роду, родини та України взагалі.

Олекса Онисимович відмічає, що дітям з їх родини передався співочий материн талан, особливо дівчатам. Всі сусіди полюбляли «Маринин хор», так його охрестили селяни. Люди йшли широкою вулицею в своїх справах, але зачувши спів, становились біля воріт і слухали. Просто так і слухали, серйозно, мовчки, подовгу, без усмішки, без аплодисментів, наче молитву. Тож, виплекана матір’ю любов до рідного слова, до рідної пісні проросла в Олекси родючими сходами і почав він записувати тих пісенних «молитов», спочатку спідтишка, а згодом і відкрито. На що мати зауважила: «Якщо охота, то записуй. Тільки навіщо? Та всіх і не перепишеш…».

Завдячуючи цим записам і відбулося знайомство вісімнадцятирічного сільського хлопчини з легендарним «запорізьким батьком» – істориком, науковцем, копітким збирачем народних переказів і спогадів Дмитром Івановичем Яворницьким.

Закінчивши в 1923 році Олександрівсько-Гнєдінську професійно-технічну школу (зараз Ордена «Знак Пошани» Вище професійне училище № 75), Олекса Різник спробував влаштуватись на роботу. Разом з другом обійшли вони всі заводи в Запоріжжі, згодом подалися до Дніпропетровська (тоді ще Катеринослава), але й там не поталанило. Напослідок, зневірившись у пошуках роботи та намагаючись якось себе втішити, подалися до музею. Дмитро Івнович Яворницький тоді працював директором музею О.М. Поля (нині Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д. І. Яворницького). Саме там під час екскурсії, яку проводив для студентів-філологів відомий дослідник козацької старовини, й відбулася знакова зустріч. Олекса з товаришем пристроїлися до студентської екскурсії. Як він згадує сам, було дуже цікаво слухати того «солідного вусатого діда», бо в його присутності «експонати наче оживали». А коли розмова зайшла про фольклор, то Олекса візьми й скажи несміливо, що займається записом народних пісень. На що отримав пропозицію від самого Яворницького надалі записувати не тільки пісні, а взагалі різні місцеві слова, які в книгах не зустрічаються. Близьке знайомство нашого земляка тривало з Яворницьким до 1929 року. За цей час Олекса Онисимович передав академіку 68 сторінок своїх записів, що склало 3672 слова.

О.О.Різник в спогадах щедро ділиться найдрібнішими деталями тих небагатьох зустрічей з великою особистістю і просто чуйною людиною, які так щасливо подарувала йому доля. Чимало цінного розповів Д.І.Яворницький вдумливому юнакові і про історію музейних колекцій, і про окремі експонати, і про давні місця козацької слави, і про зустрічі з різними людьми тощо. В одну з таких чергових зустрічей, коли історик запросив хлопця до себе додому, була й подарована названа книга, яка тепер зберігається у відділі рідкісних і цінних видань. Не меншу цінність становлять і спогади самого Олекси Онисимовича. Здається, вони можуть бути неоціненою підмогою для всіх тих, хто цікавиться історією.

На завершення хочеться привести напутні слова самого Дмитра Яворницького, сказані ще юному Олексі Різнику: «Час своєю жорсткою мітлою нещадно замітає сліди історії, а інколи й глибоко приховує від пожадливих очей і недбалих рук. Тому треба до всього дослухатися, до дрібниць придивлятися і дбайливо збирати і приберігати для народу. Я своє дітище дуже люблю. І не хочу розлучатися з ним і після смерті… Я й вам юнцям від всього серця бажаю любити свою роботу. Де любов – там і натхнення. Де натхнення – там і зримі наслідки праці…».
Чи не здається вам, шановний читачу, що настав час відновлювати знання щодо своєї історії, відкривати наново те, що було сховано під запиленим сподом хибних історичних інсинуацій, повертатися до чистих першоджерел. Тож, працюємо, досліджуємо, вивчаємо та живемо з любовью і натхненням!