Home News Жизненное «intermezzo» Михаила Коцюбинского: к 155-летию со дня рождения

Життєве «іntermezzo» Михайла Коцюбинського: до 155-річчя від дня народження

04.07.2019 14:01

Михайло Коцюбинський народився 17 вересня 1864 року у Вінниці у сім'ї дрібного службовця. Але про батька, який зловживав алкоголем, письменник не любив згадувати, бо той був цілковитим невдахою і замість того, щоб просуватися по службі вгору, він, навпаки, отримував роботу все нижчу і нижчу за чином. Так він «дослужився» до поліцейського наглядача і волосного писаря. Ці посади вважалися мало престижними. Ось чому Коцюбинський завжди відмовчувався за свого батька, або обмежувався, вочевидь, вигаданою фразою, що рід його «ведеться од давніх українських бояр». Натомість Коцюбинський дуже любив матір, від якої перейняв чутливість, любов до природи, аристократизм.

Коцюбинський був людиною потайною. Навіть для близьких друзів він залишався загадкою. Так, на питання, де здобув освіту Коцюбинський, один його приятель М. Чернявський говорив про гімназію, а В. Гнатюк – про університет. Насправді, ні в гімназії, ні в університеті він не навчався. Достеменно відомо, що Михайло Михайлович отримав «домашню освіту», а неофіційно, зі спогадів О. Саліковського, стало відомо, що він був вихованцем духовної школи.

У родині Коцюбинських розмовляли російською мовою. Михайлик чув українську лише від прислуги, але сам нею не говорив з дитинства. На 9-ому році життя Михайлик занедужав на пневмонію і в гарячці, лежачи без пам’яті, він почав на диво всій родині говорити, марити українською мовою: «Очевидно, вибилось тут на верх щось підсвідоме, оті неусвідомлені впливи осередку, які тим часом все-таки убрала в себе й одбила маленька, але по-художньому вразлива душа прийдущого письменника» [1, С. 8]. Пізніше, коли Коцюбинський одужав, про цей випадок часто згадували в родині і це пробудило в хлопця вже свідоме зацікавлення до рідного слова. У 10 років він почав складати пісні українською мовою на зразок народних.

Свій творчий шлях Михайло Михайлович почав як письменник-реаліст, перебуваючи під впливом творчої манери Івана Нечуя-Левицького та Панаса Мирного. Проте, як зізнавався письменник у листах до Михайла Мочульського, його орієнтирами в літературі були західноєвропейські та скандинавські автори: «Свій літературний смак я виробив під впливом європейської літератури. Слов’янські літератури мені менше подобаються. В останні часи я дуже захоплююсь північними письменниками (Ібсен, Арне Гарборг, Кнут Гамсун, Іонас Лі, Від та інші), а також Метерлінком, Роденбахом» [9, С.43]. Михайлові Михайловичу хотілося, щоб українське письменство вирвалося із канону «мужицької», «хатньої» літератури, взяло собі за зразок творчість західноєвропейських авторів.

Вірним товаришем по життю була для Коцюбинського дружина Віра Устимівна, яка подарувала письменнику чотирьох дітей – Юрія, Оксану, Ірину, Романа. Віра Дейша походила зі старовинного українського дворянського роду. Вона була передовою жінкою свого часу, закінчила  природознавчий факультет Бестужівських вищих жіночих курсів, брала участь у нелегальних гуртках революційно налаштованої молоді. Із нею у студентські роки був знайомий російський письменник В. Вересаєв, який  захоплено описав зовнішність молодої дівчини: «Прекрасний жіночий лоб, темне стрижене волосся до плечей і величезні сині очі, серйозні, що вдивляються уважно… у мене після зустрічі на душі світлий сум і радість, що є на світі такі чудові дівчата» [11, С.23]. Віра Устимівна взяла на себе увесь тягар побутових обов’язків, виховувала дітей, доглядала стару матір Коцюбинського, а також була секретарем, коректором і критиком творів свого чоловіка. Але після шести років спільного життя подружжя Коцюбинських зазнало кризи, зумовленої як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками, про що близький друг родини М. Могилянський висловився у своїх спогадах так: «… «чудесная девушка» поволі злиняла, для чого було досить причин в умовах життя глухої провінції, невсипущої праці, великої сім'ї, хвороби чоловіка, в значній мірі її засмоктувала стихія «обивательства»: злиняло й почуття Михайла Михайловича» [11, С. 24].

Письменник шукав психологічного комфорту поза шлюбом. Так в його житті з’явилася Олександра Аплаксіна – його колега по статистичному бюро, яка була на 16 років молодшою. При будь-якій зручній нагоді закохані зустрічалися в місті або за містом на природі. Вони активно листувалися, у листах Коцюбинський називав Шурочку своєю Беатріче. Але одного разу лист Аплаксіної потрапив до рук Віри Устимівни. Із цим речовим доказом чоловікової зради вона пішла до матері Олександри з вимогою вплинути на поведінку дочки. Відбулося з’ясування стосунків і з Михайлом Михайловичем, про що письменник написав у листі до Аплаксіної: «Мне предъявлено было твое письмо с добавлением, что это письмо от тебя. Я прочитал и не отрицал. Несмотря на ожидания, – никаких упреков, никаких сцен. Наоборот – столько было высказано благородства, участия и доброты – что я был сражен. Оказалось, что Вера очень любит меня, чего я не подозревал. Она умоляла меня не бросать семьи, не губить всех. Теперь у меня туман в голове. Не знаю, переживу ли я тяжелую душевную травму – этот конфликт между долгом и чувством» [12, С. 27].

Звичайно, ми не можемо зазирнути у серце Віри Устимівни, але судячи з її вчинків, можна із впевненістю сказати: так, вона його любила. Саме дружина забезпечувала чоловікові сприятливі умови для творчості. Коли Коцюбинський писав, його ніхто не турбував, діти не галасували. У сім'ї були пріоритетними інтереси і комфорт Михайла Михайловича як людини вищих здібностей, виняткового таланту. Незважаючи на зраду, Вірі Устимівні вдавалося знаходити кошти на закордонні лікувальні поїздки  чоловіка, вона навіть домоглася для Коцюбинського довічної стипендії, завдяки якій він зміг залишити ненависну роботу у статистичному бюро. Тож, як бачимо, поруч із Коцюбинським по життю йшла достойна, надійна людина, яка високо цінувала його талант, всіляко сприяла його розвиткові.

Коцюбинського не стало 25 квітня 1913 року. Поховали письменника на другий день Великодня у Чернігові на Болдиній горі, біля Троїцького монастиря, де він любив відпочивати. Царський уряд намагався не допустити на похороні присутності великої кількості людей, аби процесія не перетворилася на акцію протесту. Також поліція заборонила семінарському хору відправляти похорон. Тоді семінарист Григорій Вірьовка запропонував створити зведений хор з учнів гімназії, реального та духовного училищ, а диригентом хору призначили Павла Тичину. Попри жандармські обмеження, Коцюбинського в останню путь провели понад дві тисячі людей.

Шанувальникам Михайла Коцюбинського ми можемо запропонувати познайомитися із раритетними виданнями творів письменника. Видавалися вони вже в радянських друкарнях у 20-30-х роках ХХ ст., тому перевага надавалася соціально-реалістичним творам письменника. Так із п’яти книг вибраних творів Коцюбинського нашої колекції у жодній не було опубліковано імпресіоністичної новели «Intermezzo» – справжньої перлини творчості письменника.

Для наукової роботи літературознавців стане в нагоді праця Сергія Єфремова «Михайло Коцюбинський» (1921-1922). У дослідженні висвітлено чимало цікавих фактів з життя письменника, простежується шлях його творчого становлення, аналізуються кращі художні набутки.

Для тих же, хто цікавиться темою кохання в житті Коцюбинського, пропонуємо познайомитися із першим виданням «Листів М. М. Коцюбинського до О. І. Аплаксіної» (1938). Ця важлива частина епістолярної спадщини Михайла Михайловича стала відомою широкому загалу завдяки літературознавцю Іллі Стебуну, який випадково дізнався про таємне кохання Коцюбинського від його особистого лікаря. Ілля Ісаакович зміг розшукати Олександру Аплаксіну, яка погодилася передати Інституту української літератури ім. Т. Шевченка понад 300 листів від Михайла Коцюбинського.

Олена Фетісова

Джерела та література:

Єфремов С. Михайло Коцюбинський / С. Єфремов. – Київ: Українська накладня; Лейпциг: К. Г. Редер, [1921-1922]. – 173 с.

Коляда І., Кирієнко О. «… Адже він був живою людиною, і нічого людське не було йому чуже». Кохання у житті Михайла Коцюбинського // Історія в школі. – 2010. - №5-6. – С. 21-27.

Коцюбинський М. Вибрані твори. Кн. 2. / М. Коцюбинський. – Київ: Час, 1926. – 199с.

Коцюбинський М. Вибрані твори. Fata Morgana та інші / М. Коцюбинський. – Харків: Держвидав України, 1930. – 224 с.

Коцюбинський М. Persona Grata (Персона Грата) / М. Коцюбинський.  – Київ: Держлітвидав, 1936. – 35 с.

Коцюбинський М. Сміх: Інсценізація П. Тичини / М. Коцюбинський. – Київ: Держ. Літ. Вид-во, 1939. – 20 с.

Коцюбинський М. Твори М. Коцюбинського. Т. 1. / М. Коцюбинський.  – Київ: Держвидав України. – 1928. – 231 с.

Коцюбинський М. Твори М. Коцюбинського. Т. 3. / М. Коцюбинський. – Київ: Держвидав України. – 1928. – 256 с.

Коцюбинський М. Твори в семи томах. – Т.6. Листи (1905-1909) / Ред. Засенко О. – Київ: Наукова думка, 1975. – 312 с.

Коцюбинський М. Фата Моргана / М. Коцюбинський. – Харків: ДВОУ «Література і мистецтво», 1933. – 232 с.

Куцевол О. Вивчення життя і творчості Михайла Коцюбинського через рецепцію літературних і літературно-документальних джерел / О. Куцевол. – Вінниця: Консоль, 2015. – 439 с.

Листи М. М. Коцюбинського до О. І. Аплаксіної / Ред. Стебун І. – Київ: Вид-во АН УРСР, 1938. – 340 с.

Comments

Write your comment

Calendar

   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031