Яків Чепіга – творець української національної школи
Розвиток української освіти початку ХХ ст. нерозривно пов'язаний із діяльністю Якова Феофановича Чепіги (1873-1938). Майбутній педагог народився 12 травня 1875 р. у с. Мар'янка на Херсонщині (зараз – Миколаївська обл.) у родині паламаря. Освіту здобував у Грушівському двокласному народному училищі, згодом – у Новобузькій учительській семінарії. Активно друкувався на сторінках української періодики: «Світло», «Учитель», «Педагогічний журнал», «Українська хата», «Літературно-науковий вісник», «Вільна Українська Школа», «Соціальне виховання», «Шлях освіти» та ін.
У 1913 р. видав «Проект української школи». Яків Феофанович сформулював такі вимоги до нової української школи:
1) у створенні національної школи має брати участь усе українське вчительство;
2) школа має бути народною і відповідати інтересам народних мас;
3) необхідно, щоб освіта була національною, рідномовною, відповідала душі й розуму народу, його культурному, соціальному та економічному розвиткові;
4) школу слід будувати на підвалинах, які не порушують прав дитини, вільного і нормального розвитку її індивідуальних і духовних сил.[5; С. 11]
У своєму проєкті Я. Чепіга пропонував двоступеневу початкову освіту з шестирічним терміном навчання. Перший період охоплював два роки, протягом яких дитину готували до систематичного навчання, розвивали її свідомість, застосовуючи ігри, забави, ліплення, прогулянки, роботу на городі і полі, догляд за свійськими тваринами. Другий ступінь навчання тривав чотири роки, передбачав вивчення грамоти й паралельний розвиток дитячої самодіяльності, творчості.
У період визвольних змагань українського народу 1917-1920 рр. Чепіга продовжував працювати над створенням національної школи. У пореволюційні роки активно займався організаційно-педагогічною роботою. У 1920 р. входив до організаційного комітету в справі створення Київського інституту народної освіти, згодом обіймав посади декана дошкільного факультету, декана факультету соціального виховання, проректора, професора.
У 1925 р. Я. Чепіга очолив секцію методики й дидактики Харківської науково-дослідної кафедри педагогіки, на базі якої утворився Український науково-дослідний інститут педагогіки (УНДІП). Яків Феофанович сподівався, що прихід радянської влади принесе позитивні зміни в українській освіті. Однак науковця спочатку було звільнено з роботи в УНДІП, а у 1937 р. заарештовано і засуджено на 10 років заслання. Помер на 63-му році життя в засланні.
Педагогічна спадщина Якова Чепіги налічує понад 150 праць. Ученого цікавили проблеми педології, теорії навчання й виховання, методики викладання окремих предметів. У фонді рідкісних і цінних видань нашої бібліотеки можна знайти окремі публікації Я. Чепіги на сторінках журналу «Світло». Так, у статті «Ґрунтовні принципи нормальної школи» (1911) педагог висловив своє бачення тих базових принципів, на яких повинна будуватися освіта. На думку вченого, школа має бути народною, національною, природною, вільною, реалістичною. Дітей потрібно виховувати «в дусі нації, її мови, її історії, звичаїв, її переказів, її культури, її духовної творчости»[4; С. 4]. Важливо, щоб дитина могла користуватися отриманими вміннями і навичками в реальному житті, теоретичні знання неодмінно повинні підкріплюватися практикою: «Правдивій школі не годиться ганятись за книжними знаннями, - вона готує дітей до життя, де потрібні тільки ті, що принатурились ще в школі до нього, ще в школі привчались володіти знаннями власного досвіду. Книжні ж знання – це дім, збудований на піску. Словесні книжні образи, не підперті власним досвідом, втрачають всяку реальність, і з ними людина безпорадня в житті і мало користна громадянству»[4; С.6]. Питанням дитячої психології присвячені публікації «Увага і розумовий розвиток дитини» (1911), «Страх і кара» (1912).
Я. Чепіга разом із іншими педагогами плідно працював над створенням підручників для української школи. Дослідниця Л. Березівська вказує на те, що підручники і посібники Якова Феофановича «відіграли велику роль у розвитку української освіти в першій третині ХХ ст., стали фундаментом подальшого підручникотворення для національної школи» [5; С. 15]. Педагог використовував такі критерії укладання підручників, як написання рідною мовою; змістовність і доступність; урахування психолого-генетичних особливостей дитини; наявність запитань і завдань, якісних ілюстрацій. У нашій бібліотеці зберігається «Задачник для початкових народних шкіл» (Київ, 1917) Я. Чепіги. На той час в опануванні математики в школах Західної Європи користувалися методом вивчення чисел, а в Росії – методом вивчення дій. Яків Чепіга на початку першої частини свого задачника спробував поєднати обидва методи. У підручнику вивчаються дії додавання, віднімання, множення, ділення; одиниці вимірювання маси, часу і т. д. Видання отримало схвальні відгуки рецензентів: «Взагалі можна сказати, що не дивлячись на деякі дефекти, задачник д. Я. Чепіги є добре придбання для нашої школи. Учитель сам може дещо змінити, дещо пропустити. Корисного ж матеріалу в задачникові чимало. Маючи його, всякий учитель може сміливо приступати до навчання арифметики рідною мовою»[6; С. 28].
Яків Феофанович Чепіга належить до провідних педагогів першої третини ХХ ст., який своєю діяльністю зробив вагомий внесок у становленні української національної системи освіти і виховання.
Джерела: