Українська дитяча преса: перші кроки (до Всесвітнього дня дитини)
Тривалий час Україна відзначала День захисту дітей 1 червня – як і в низці інших країн світу. Проте у 2025 році, згідно з Указом Президента України Володимира Зеленського №355/2025 від 30 травня 2025 року, дату святкування перенесено на 20 листопада – день, коли у світі відзначають Всесвітній день дитини.
Метою перенесення свята є утвердження охорони дитинства як загальнонаціонального пріоритету України, посилення та об'єднання зусиль міжнародного співтовариства, спрямованих на захист прав і найкращих інтересів дитини, та реалізація положень Конвенції про права дитини.
Особливого значення це свято набуло в умовах війни з російською федерацією. Тисячі дітей разом із дорослими, рятуючись від постійних атак та обстрілів, були змушені залишити свої домівки, рідні селища й міста, а дехто навіть виїхати за кордон. Ті ж діти, які залишаються на прифронтових та тимчасово окупованих територіях, щодня живуть під загрозою небезпеки. Юні українці втрачають батьків, близьких і друзів, а деяких ворог примусово вивозить за межі країни. Тому День захисту дітей сьогодні – це не просто свято, а можливість вкотре нагадати світові, що кожна дитина має право проживати безпечне дитинство та бути щасливою, мати доступ до освіти та всіх необхідних послуг.
Отже, з нагоди цього свята звернемося до витоків української преси для дітей.
На межі ХІХ–ХХ століть пресовидання в Україні хоч і мало певний рівень розвитку, але не характеризувалося динамікою та незалежністю. Це було зумовлено різними проявами політичного життя України та держав, під владою яких вона була. Під утиском знаходилися майже всі українські видання, в тому числі й дитячі. Розвиток періодики, зокрема для дітей, гальмували цензурні заборони: Валуєвський циркуляр 1863 року, Емський указ 1876 року тощо. У 1895 році в Україні з'явилася заборона Головного управління в справах друку видавати українські дитячі книжки. Вона завершила ряд табу на все українське в ХХ ст. Якщо в росії з 1850 р. до 1900 р. виходив 61 національний дитячий журнал, то відповідно в Україні рідною мовою видавалося, за неточними підрахунками, не більше десятка журналів та альманахів. Більша їх частина – у Західній Україні.
Початком становлення української дитячої періодичної преси можна вважати «Домову шкілку» за редакцією Ю. Вислобоцького, яка з’явилася у 1854 році як додаток до рядового часопису «Вістник», що видавався у Відні для «Русинів австрійської держави». Хоча часопис проіснував всього два роки (до 1856 р.), проте його значення неможливо переоцінити – він став першоосновою дитячої періодичної преси України. У виданні пропонувалися байки, казки, вірші, оповідання, «статейки». І за своїм характером, і за тодішньою потребою «Домова шкілка» призначалася одночасно і для дорослих селян, і для дітей. У 1869–1881 рр. у Львові видавалася «”Ластовка”: письмо для руских детей» М. Клемертовича, як додаток до часопису «Учитель», в якому були друковані писання тодішніх галицьких і буковинських авторів: С. Воробкевича, Д. Вінцковського, Г. Врецьони, І. Гушалевича, Б. Дідицького, А. Добрянського, Г. Купчанка, В. Масляка, І. Пасічинського, Г. Полянського та інших. Наступником «Ластовки» стало видання «Приятель детей: Иллюстрированное двухнедельное письмо» І. Трембіцького, яке існувало в 1881–1883 рр. у Коломиї. У той же період у Львові за редакцією Олекси Щербаня виходив часопис «Новість», але він був зорієнтований на дітей старшого віку. Як свідчить дитячий письменник та редактор журналів для дітей та юнацтва Б. Гошовський, у цих виданнях, як і в «Ластовці», проявлялися москофільські тенденції. Дещо пізніше у Чернівцях почала виходити друком «Бібліотека для молодежи, міщан і селян». Остання носила більш проукраїнський характер і видавалася «Руською Бесідою» у 1885–1894 рр. за редакцією педагога, дитячого письменника і громадського діяча Омеляна Поповича. Тут друкувалися твори С. Воробкевича, Б. Грінченка, С. Ковалева-П’ятки, Ю. Федьковича, Є. Ярошинської, О. Поповича та ін., і тут вперше побачила світ казка Лесі Українки «Лілея».
Фото: pmu.in.ua
Справжній переломний момент у культурному житті українського суспільства – поява художньо-педагогічного журналу для дітей та молоді «Дзвінок», який став першим та єдиним на всю Україну. Поштовхом для цього було створення у 1868 році товариства «Просвіта», мета якого полягала у пізнанні власного народу, у підвищенні рівня освіти, у пробудженні та розвитку національної свідомості. «Дзвінок» виходив у 1890–1914 рр. у Львові. Це був ілюстрований двотижневик для дітей середнього та старшого шкільного віку. З 1907 року часопис видавався з «Додатком для малих читачів». Мав підзаголовок «Письмо ілюстроване для дітей і молодіжі». Часопис за власний кошт започаткував етнограф та публіцист, дід командира УПА, генерала Романа Шухевича – Володимир Шухевич, який був ще й першим його редактором. У 1890–1892 рр. журнал виходив за редакцією Олександра Барвінського, з 1893 р. стає органом Руського (з 1912 р. – Українського) педагогічного товариства, що підпорядковувалося Науковому товариству ім. Т. Шевченка. Головний редактор В. Шухевич писав: «Дзвінок» се моє дитя, котре я вигрівав довго, поки воно світ побачило».
Володимир Шухевич. Фото: Вікіпедія
І хоча «Дзвінок» був популярним серед західних читачів, однак не мав великої кількості передплатників – всього 264 особи, а щоб оплатити всі витрати, треба було, як мінімум, 320. Тому редакція намагалася популяризувати видання і в підросійській Україні. Але ця спроба була невдалою, оскільки російський уряд не дав на це дозволу. «Дзвінок» друкувався українською мовою. Усі східно та західноукраїнські діалектизми по можливості замінювалися літературними словами. Це робилося не тільки для відродження української літературної мови як такої, але й для формування в дитячій свідомості уявлення про єдину рідну мову. Центральне місце на шпальтах «Дзвінка» займали твори українських поетів, письменників, драматургів та байкарів. Зокрема С. Руданського, 1. Нечуя-Левицького, А. Кримського, О. Кониського, А. Могильницького, Олени Пчілки, Лесі Українки, Уляни Кравченко. Регулярним дописувачем до журналу був Борис Грінченко. У часописі побачили світ його поезії «Ластівка», «Матері», «Шевченкова могила», байки «Жалісливий вовк», «Жаби», «Сорока», оповідання «Олеся», «Грицько», «Украла». Саме у «Дзвінку» дебютував Михайло Коцюбинський з першим віршем «Наша хатка». На змістовний рівень часопису вплинуло те, що в 90-х роках постійним його співробітником став класик та теоретик дитячої літератури, автор відомої казки «Фарбований лис» Іван Франко.
На своїх сторінках «Дзвінок» друкував біографії відомих письменників, композиторів, художників, учених, видатних постатей минулого. У науково-популярних публікаціях увага приділялася питанням історії, літературознавства, етнографії, природничих наук тощо. Зокрема, це статті: «Дерево какаове», «Слон», «Кава», «Пальми», публікації про політичну ситуацію в росії, повінь у Парижі, святкування Нового року у Філадельфії, храм св. Петра в Римі, католицьку державу Ватикан тощо. Існували в журналі й постійні рубрики: «Задачі, ребуси, шаради», «Сміховинки», «Забави» та інші. Рубрику «Загадки і жарти дідуся Кенира» вів найактивніший дописувач журналу чернігівський байкар Леонід Глібов. Він став своєрідним «містком» між сходом та заходом країни як дитячий письменник. Цікавий і той факт, що четвертий номер галицького журналу за 1891 рік був повністю присвячений 50-річчю наддніпрянського байкаря.
Задля наближення модернової європейської культури до українських дітей на сторінках «Дзвінка» друкувалися переклади найкращих творів класиків іноземної літератури. Як от українські переклади казок братів Грімм, Ш. Перро, В. Гауфа, Г.-Х. Андерсена , Р. Кіплінга та Р. Бернсона. Текстову частину журналу супроводжували чорно-білі ілюстрації. Постійно ілюструвалися казки Івана Франка. Першим їх ілюстратором став український художник Теофіл Копистинський. У Східній Україні перше подібне видання для дітей з'явилося лише через 17 років у Гадячі, на Полтавщині.
Обкладинка першого номера журналу «Молода Україна». Фото: umoloda.kiev.ua
Першим і єдиним українським дитячим виданням на українських землях у складі Російської імперії був журнал «Молода Україна» – щомісячний додаток до часопису «Рідний край». Він видавався у Києві у 1906 р. та 1908–1912 рр., а в 1912 р. – у Гадячі на Полтавщині. Видавала його Ольга Драгоманова-Косач, більш відома під псевдонімом Олена Пчілка. У першому числі часопису Пчілка виклала основні засади редакційної концепції у програмній статті «До милих читачів ”Молодої України”». Письменниця займала принципову позицію щодо спадкоємності національного виховання:
«Будемо розмовляти, – розмовляти по украінському. Довго ми ждали сього. Всі діточки мають свою часопись: французи – французьку, німці – німецьку, отак і инші; тільки в нас не було своіх кубельців, для украінського слова. Тепер вони єсть. Просимо-ж не цуратися нас, бо не подоба цуратися свого рідного слова».
Видання «Молода Україна» було виключно україномовним. Передплачували його не лише в Україні, а й за кордоном. Фінансувався часопис власними коштами Олени Пчілки. Та через незадовільний матеріальний стан журнал видавався нерегулярно – вийшло 64 номери. Олена Пчілка, крім того, що була головним редактором, виступала і як одна з центральних авторів часопису, підписуючись різними псевдонімами: Бабуся, Бабуся Олена, О. Б-а, П., К-ч., Кочубеївна, Княжна Кочубеївна, О. Колодяжинська, Хтось, Цяцька.
Загальний тон журналу був доброзичливий, по-домашньому довірливий. Хоча дитячий журнал виглядав доволі скромно: щомісячний номер складався з 32 сторінок у половину формату А4, папір подібний до газетного, нечисленні чорно-білі ілюстрації. Проте звертав на себе увагу промовистим оформленням: обкладинку обрамлювала широка смуга українського народного орнаменту, що несла в собі дух маніфесту. Впродовж усього життя Олена Пчілка збирала зразки українських народних візерунків, вивчала й упорядковувала їх, залишила для пам’яті наступних поколінь шість видань друкованих альбомів. Саме любов до вишивки видавниці журналу підказала варіант візуального втілення ідеї. Олена Пчілка, вихована на кращих традиціях українських дворянських родин, прекрасно розуміла і відчувала дитячу авдиторію. Та так зверталась «до милих читачів»:
«Як до вас говорити? як до вас промовляти?.. адже єсть між вами великі, єсть і маленькі, всякого віку!.. Той хоче казочки, той хоче пісеньки; той хоче думкою далеко вітати, а той хоче те пізнавати, що ось тут, біля його; той хоче розваги, той хоче науки. Кого послухати?.. Треба так робити, щоб хоть по трошки всім догодити!».
Олена Пчілка (справжнє ім’я Ольга Драгоманова-Косач). Фото: з фондів ЛННБ України ім. В. Стефаника
Тож у журналі було представлено все те, що люблять діти, що сприяє їх всебічному розвиткові: переклади перлин світової літератури, твори кращих українських авторів, фольклорні зразки, науково-художні та історичні розповіді, матеріали пізнавального характеру. Великі за обсягом матеріали, за практикою періодики, друкувалися частинами. Юні читачі очікували черговий номер, щоб дізнатися продовження історії про мандри Гулівера Дж. Свіфта, про кота, «що ходив, де хотів», Кіплінга чи про жадібного Скруджа з «Різдвяних оповідань» Діккенса тощо. Це були перші переклади цих творів українською мовою, які робили Олена Пчілка та її донька Ольга Косач-Кривинюк. Кожен номер «Молодої України» містив фольклорні зразки різних жанрів: казки, ігри, пісеньки, загадки, прислів’я, приказки, колядки та щедрівки, приповістки, прибадашки, сміховинки, спотиканки.
На сторінках журналу чи не вперше з’явилися усім добре відомі сьогодні українські народні казки. Зокрема, «Казка про дідову рукавичку», «Казка про котика і півника», «Пан Коцький», «Солом’яний бичок», «Журавель та чапля» й інші. Олена Пчілка переказує їх майже без відхилень, дотримуючись уснопоетичної традиції, і підписує просто і тепло – «Бабуся». Журнал також залучав молодих талантів. У 1911 р. з віршем «Зимовий танок», а у 1912-му – з оповіданням «Кузьмик і Семенко» виступив юний Максим Рильський. Майже кожен номер журналу мав розділ «Світознання». Це були захоплюючі змістовні розповіді про навколишній світ. На сторінках часопису вміщувалися загадки, акровірші, зокрема, Леоніда Глібова, шаради, головоломки, «забавки наукові», «задачі буквові» і «задачі рахункові» тощо, спрямовані на розвиток у дитини кмітливості та винахідливості.
З особливо шанобливим ставленням у часописі подавалися розповіді з історії України та про кращих представників української культури, зокрема, Тараса Шевченка, Миколу Лисенка, Михайла Старицького, Бориса Грінченка. У №3 «Молодої України» за 1909 рік вміщено репортаж про особливу подію: «Се було перший раз у Київі, – та, здається, й на всій Україні, – що справлялося на честь Шевченка дитяче прилюдне свято».
Передплатників журналу в Україні було лише 30-40, однак він користувався популярністю в Америці й особливо – у Канаді. Деякі родини боялися відверто показати свою прихильність до української ідеї та «…прохали пересилати їм журнал на чуже ім’я, боячись репресій на службі, – згадувала Олена Пчілка. – Боляче було і матеріяльно, і морально, але не хватало сили справу кинути й видання припинити. Пробувала я була заінтересувати передплатників низькою передплатною ціною, даремними додатками й т. ін., та це не помагало. Не всякий уважає потрібним мати в своїй хаті (або в своїй школі чи в своїй читальні) ще й таку «роскіш», як дитяча українська часопись...».
До співробітництва з «Молодою Україною» редакторка нікого не запрошувала, бо не могла належно оплачувати працю співробітників.
«Видавання української часописі для наших дітей і працю для неї – уважаю справді патріотичним обов’язком; отже хто хоче його сповняти, той сповняє і мабуть сповнятиме», – наголошувала Олена Пчілка.
У 1914 році, з початком Першої світової війни, журнал «Молода Україна» було закрито. В останніх номерах український текст уже надруковано російським правописом. Російська влада закрила всі українські видання. Скінчився короткий період свободи українського слова, що тривав менше десятиліття.
Фото: pmu.in.ua
У 1919 році, 1 листопада, світ побачив перший номер ілюстрованого дитячого журналу «Світ Дитини» або, як його любили називати юні читачі, «Світика». Часопис видавався у Львові двічі на місяць (1919–24рр.), згодом один раз на місяць (1925–39рр.). Наклад варіювався від 1–2 тис. до 4–5 тис. примірників. Засновником та ідейним творцем часопису був український видавець, редактор дитячої літератури та дитячий письменник, педагог Михайло Таранько. Під його керівництвом журнал видавався впродовж 20 років.
Михайло Таранько, «Світ Дитини», 1939, Ч. 10
Михайло Таранько у редакції часопису «Світ дитини». Фото: pmu.in.ua
Видання гуртувало навколо себе кращих педагогів, дитячих письменників й ілюстраторів Західної України. Спрямованість видання була визначена у передмові до першого видання (01.11.1919 р.): «Полюби усею силою твоєю, усім умом і серцем твоїм світ твій, дитино! А світом твоїм – країна рідна і народ твій».
Часопис «Світ Дитини» був спрямований на підтримку української культури, мови та національної ідентичності серед молодших читачів та відігравав важливу педагогічну та національно-виховну роль як на західних українських землях, так і серед української діаспори. Підібрані матеріали допомагали дітям вивчати навколишній світ, науку та мистецтво. Як свідчать дослідники, у журналі порушувались наступні теми: релігійна, історико-патріотична, тема духовності, питання сім’ї, культу дитини, взаємостосунків батьків і дітей, проблеми моралі, етики, виховання, дитячої праці, природничо-пізнавальна тема, географічно-етнографічна, музична, воєнно-політична, спортивна, тема відпочинку, побуту, гігієни тощо.
Значну частину публікацій «Світу Дитини» займали науково-популярні та пізнавальні статті з історії України. Журнал подавав також матеріали для дитячої ручної творчості: схеми, конструкції, пояснення та поради, як самому зробити, наприклад, іграшки, меблі та одяг для ляльок, оправу для книжки, підставку для зубочисток, прикраси на ялинку, санчата та інше. Часопис пропонував цікаві статті, оповідання, вірші, загадки й ігри, які стимулювали творчість і фантазію дітей, а також розвивали їхні навички читання та мовлення. Видання «Світ Дитини» відображало різні аспекти української культури – народні звичаї, свята, народні пісні та традиції, що сприяло збереженню та популяризації української національної спадщини. У часописі друкувались відомі автори: Олесь Бабій, Роман Завадович, Петро Карманський, Уляна Кравченко, Богдан Лепкий, Антін Лотоцький, Іван Манжура, Юрій Пантелейчук, Марійка Підгірянка, Володимир Радзикевич, Олена Цегельська, Спиридон Черкасенко, Юра Шкрумеляк. «Світ Дитини» друкував також багато перекладів поезії зарубіжних авторів з Чехії, Польщі, Франції тощо. Публікації у «Світі Дитини» розширювали світогляд та розвивали культуру українських читачів.
Вагомою також була поява у 1920 (1922) році ілюстрованого журналу-місячника для дітей і шкільної молоді «Наш приятель». Він видавався Марійським товариством молоді у Львові. Редакторами часопису були О. Маркевич, пізніше О. Назарко та катехит Жовківського монастиря (Львівська обл.) єромонах Северіян Бараник. На сторінках видання знаходимо твори, спрямовані на виховання християнської (католицької) моралі у дітей, любові до природи та турботи про навколишнє середовище. Свого часу митрополит Андрей Шептицький, розуміючи значення часопису для духовного розвитку молоді, сприяв видавництву журналу та серії книжечок «Бібліотека «Нашого приятеля». Ілюстраторами видання були П. Андрусів, Я. Гніздовський, Ю. Кириєнко. Проте видання проіснувало до 1935 (1939) року.
Фото: violity.com/ua
З 1 жовтня 1923 року у Харкові почав виходити журнал «Червоні Квіти». Видавався українською мовою та був розрахований на дітей шкільного віку. До підготовки журналу долучилися кілька видань та різноманітні організації. Редактором журналу був нарком освіти УСРС В. Затонський. Тематика видання відображалася в його програмі, що охоплювала такі рубрики: діти й революція; оповідання про права людей, машини, фабрики та заводи; матеріали з природи, географії та історії; художні твори, п’єси, пісні, інсценівки, ігри; що читати; у час відпочинку; пошта.
Фото: violity.com/ua
До 1925 року у виданні друкувалися літературні матеріали для дітей різного віку. Журнал також мав додаток – бібліотеку «Червоні квіти», а з 1928-го року при журналі виходила ще й однойменна газета. У часописі друкувалися письменники Павло Тичина, Володимир Сосюра, Максим Рильський, Наталя Забіла та ін. На початку 1930-х років редакція журналу «Червоні Квіти» переїхала до Києва, а згодом журнал об’єднався з виданням для молодших школярів та почав називатися «Піонерія». З початком Другої світової війни видання журналу було припинено аж до кінця 1940-х років. З 1 березня 1950 року у Києві журнал «Піонерія» знову почав виходити вже двома мовами – українською та російською. Він приділяв велику увагу дитячій творчості, вміщував матеріали з життя школярів, художні та науково-популярні твори, поради читачам та нариси зі шкільного життя. У 1990 році, починаючи з серпневого номера, журнал було перейменовано в «Однокласник».
Не можна оминути увагою і факт виникнення першої дитячої газети «Молоді каменярі». Виходила вона у Львові під редакцією С. Терлецького. Щоправда, протягом свого існування у 1928-1932 рр. була додатком до часопису «Громадський голос».
Окрім вищеназваних видань, у 30-ті роки також випускалися «Приятель дітей: євангельський часопис для релігійного виховання» (1928 р., 1934 р., 1938 р.), «Проблески: Журнал шкільної громади гімназії “Рідна школа”» (1933 р., 1936 р.), а також «Юні борці: Ілюстрований щомісячний часопис для дітей українського працюючого народу» (1938 р.). Проте названі часописи не набули значного поширення.
У листопаді 1931 року розпочинає своє життя дитячий журнал «Дзвіночок». Його перший номер з’явився у Львівській друкарні Івана Тиктора. Його редактором, засновником і видавцем був відомий на той час український письменник, січовий стрілець Юрій Шкрумеляк. Це ім’я тепер відоме, але довгі роки його замовчували. Шкрумеляк був великим майстром слова. У рекламному матеріалі «Під увагу добрим родичам!» І. Тиктор зазначав, що часопис буде гарно оформленим, цікавим за змістом і повчальним для дітей молодшого шкільного та дошкільного віку. Про створення нового видання у журналі «Дзвони» під рубрикою «Нові видання» було надруковано: «“Дзвіночок”, часопис для укр. дітей, ч.1 листопад 1931. Львів. Стор. 16,8º + 4 стр. окл. 21 ілюстрацій, редаґований Ю. Шкрумеляком, появився на днях в вельми чепурнім, приступнім і сонячнім вигляді. Призначений він для сільської дітвори, яка досі майже не мала спеціяльно для себе приміненої літератури. Видання це, очевидно, належить радісно повитати, як вельми корисне для наших найменших».
Фото: bibliograflviv.blogspot.com
Часопис уміщував публікації виховного, пізнавального та розважально-пізнавального характеру. Продуманий підбір матеріалів у випусках робив видання цікавим для дітей різного рівня розвитку. Часопис для українських дітей виходив щотижня. Він був «дешевим й тому єдино приступним для селянських дітей». Саме тому уже через два роки існування «Дзвіночка» його тираж сягав 18 тис. примірників. Редакція часопису надавала важливого значення вихованню у дітей патріотичних почуттів, друкуючи твори героїчної тематики. Цей напрям у змістовому наповненні журналу відкрила замітка «Хто є герой?», написана на запропоновану читачем тему. Надалі тематика матеріалів журналу розгорталася у двох напрямах: публікація творів про дітей-героїв і ознайомлення дітей з героїчними постатями української історії та недавніх визвольних змагань. Також у виданні знаходимо матеріал релігійного спрямування, зокрема, про відзначення християнських свят. Коментарі щодо останніх виходили в яскравому оформленні, з віршами про свята, а часто і з текстами сценок та декламацій для дітей. У часописі велася рубрика з вивчення найпростіших, необхідних для спілкування слів, запозичених з німецької та англійської мов. Журнал дбав про всебічне виховання маленьких читачів. Дуже часто друкувалися пісні з нотами та малюнками-рухами до них. Значну частину змісту часопису становили казки, віршики, сміховинки, ігри та жарти для дітей дошкільного віку. Ці матеріали ілюструвалися смішними малюнками, які добре запам’ятовувалися. Незвичним для дитячого видання було розміщення у «Дзвіночку» рекламної інформації про товари і послуги для дітей (цукерки, спортивне спорядження, шкільне приладдя тощо).
Фото: bibliograflviv.blogspot.com
Однак рекламувалися насамперед дитячі книжки та власне сам часопис: «Кожен розумний школяр і кожна розумна школярка читає пильно “Дзвіночок”». При журналі виходила книжкова серія «Ранок». До 1939 року редакція випустила 94 номери «Дзвіночка», кожен із яких демонстрував високу культуру видання. Проте 17 вересня 1939 року «Дзвіночок» було закрито. У зв’язку з приходом радянської влади редакція журналу була знищена, як і весь наклад «Дзвіночка», що був видрукуваний включно до листопадового номера. Відродження журналу відбулося у 1992 році в Рогатині завдяки письменниці Л. Пилип’юк, яка очолила дитячий часопис.
Українська мова цих видань дозволяла дітям відчувати себе справжніми українцями, вивчаючи та постійно вдосконалюючи рідну мову.
У дописі представлена лише невелика частина української дитячої преси минулого, але всі часописи мали спільні риси та ставили перед собою єдине завдання – консолідувати українських дітей заради національної ідеї.
Зі святом, юні читачі Гончарівки та їхні батьки!
Мирного дитинства дітям України!
Джерела:
1. Костенко І. День захисту дітей: що це за свято й коли його відзначали вперше [Електронний ресурс] / Ірина Костенко // РБК-Україна : [укр. портал новин]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.rbc.ua/rus/news/den-zahistu-ditey-shcho-tse-svyato-y-koli-1748597457.html. – Назва з екрана. – Дата публікації : 30.05.2025. – Дата звернення : 19.11.2025.
2. Марущак О. М. Формування комунікативної компетентності молодших школярів засобами дитячої періодики [Електронний ресурс] : метод. рек. / О. М. Марущак ; Житомир. держ. ун-т ім. Івана Франка. – Житомир : вид-во ЖДУ ім. Івана Франка, 2017. – 134 с. – Режим доступу : https://surl.li/bysjrb. – Електрон. версія друк. вид. – Назва з екрана. – Дата звернення : 19.11.2025.
3. Полюхович Т., Єфімова В. До 105-річчя журналу «Світ дитини» (Львів, 1919) [Електронний ресурс] : віртуал. вист. / Тетяна Полюхович, Валентина Єфімова // Педагогічний музей України Нац. акад. пед. наук України : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://pmu.in.ua/news/svit-ditini-lviv/. – Назва з екрана. – Дата публікації : 20.10.2024. – Дата звернення : 19.11.2025.
4. Світ Дитини [Електронний ресурс] : журнал для українських дітей. – 1937 (XVIII р.). – Ч. 10 (жовт.). – 40 с. – Режим доступу : https://pmu.in.ua/wp-content/uploads/2024/10/svit-ditini-1937-ch.-10.pdf. – Електрон. (оцифрована) версія друк. вид. – Назва з екрана. – Дата звернення : 19.11.2025.
5. Халімоненко С. До історії української журналістики : дитяча преса кінця ХІХ – початку ХХ століття [Електронний ресурс] / С. Халімоненко; наук. керів., ст. викл. Л. М. Яременко. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://essuir.sumdu.edu.ua/server/api/core/bitstreams/f76da3ec-6555-4125-8f4f-89d1b6f4f0e2/content. – Назва з екрана. – Дата звернення: 19.11.2025.
6. Щукіна І. «Будемо розмовляти по українському» : як Олена Пчілка видавала єдиний український дитячий журнал у російській імперії [Електронний ресурс] / Ірина Щукіна // Україна молода : [вебсайт інф.-політ. вид.]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.umoloda.kiev.ua/number/3476/164/134798/. – Назва з екрана. – Дата публікації : 03.07.2019. – Дата звернення : 19.11.2025.
7. Якобчук Н., Тарнавська С. Каталог як форма репрезентації українських дитячих періодичних видань 20-х – початку 40-х років XX ст. з фонду Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського [Електронний ресурс] / Надія Якобчук, Сніжана Тарнавська // Науково-педагогічні студії. – 2022. – Вип. 6. – С. 181–192. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://lib.iitta.gov.ua/id/eprint/733511/1/Nauk-ped-stud_%23%206_2022%20%2815112022%29-181-192.pdf. – Назва з екрана. – Дата звернення : 19.11.2025.
