Типи кириличного письма
Південні і східні слов’яни користувалися чотирма типами письма: устав, півустав, скоропис, в’язь.
Устав – почерк давніх слов’янських (кириличних) рукописів без скорочень з геометрично чітким малюнком букв [1, с. 93]. Цей тип письма був створений на основі візантійського унціального шрифту ІХ-ХІ ст.
Уставом користувалися при переписуванні богослужбових книг великого розміру, коли текст розміщували на сторінці у два стовпчики. Між словами не робили проміжків, не вживали скорочень і надрядкових знаків. Дослідник В. Овчінніков виділяє наступні особливості уставного письма:
– чітке геометричне накреслення літер;
– у літерах не було винесених за межі рядка елементів;
– кожну літеру писали перпендикулярно, окремо одну від одної;
– літери візуально вписувалися в квадрат або прямокутник [2, с.133].
Уставом написані Остромирове Євангеліє (1056-1057), Ізборник Святослава (1073), Мстиславове Євангеліє (1103-1117).
Півустав – почерк письма кирилиці, що прийшов на зміну уставу з кінця ХІІІ ст. Малюнок літер не має геометричної правильності уставу, порушується стабільність між буквами, можливою є варіантність написання однієї літери тощо [1, с. 90].
На відміну від уставу, літери півуставу були дрібніші, в них з’явилася кривизна, нахил вправо. Тексти півуставним письмом писали швидше, тому між літерами не дотримувалися однакової відстані. Писці почали використовувати надрядкові знаки титли, які вказували на скорочене написання того чи іншого слова, та сили – знаки наголосу та придиху, які допомагали більш виразно прочитати текст.
Півуставом написане Пересопницьке Євангеліє каліграфом Михайлом Васильовичем протягом 1556-1561 рр. у Дворецькому та Пересопницькому монастирях на Волині. На основі півуставу Іван Федоров розробив і відлив свій друкарський шрифт.
Скоропис – почерк давньої писемності, переважно ділових документів. Характеризується безперервністю руху пера при написанні букв [1, с. 92]. Скоропис відзначався щільністю написання літер і графічною різноманітністю їх сполучень. Для цього типу письма характерне використання численних скорочень. Давньоукраїнським скорописом написані зокрема козацькі літописи. Він відрізнявся від московського заокругленістю літер, своєрідною декоративністю виконання.
В'язь – декоративне письмо, букви якого зв’язуються в безперервний орнамент. Застосовувалась для написання заголовків у рукописах і стародруках [1, с. 83]. Літери малювали так щільно, що рядок ставав суцільною орнаментальною смугою. Для в’язі характерне скорочення довжини слів за рахунок їх лігатурної побудови. Літери меншого розміру розміщували над тілом більших або одну літеру над іншою. Якщо заголовок містив багато літер, то каліграф робив штучні декоративні скорочення, а при малій кількості літер у рядках порожнини між ними заповнювалися орнаментом. В’язеві написи виконували кіновар’ю, фарбами, інколи золотом.
