Репресоване мовознавство

Тимченко Є. Курс історії українського язика / Є.Тимченко. – Харків, Київ : Держвидав України, 1930. – . Ч. 1 : Вступ і фонетика / Переднє слово В.Глухенка. – 1930. – 212 c. – Заборон. вид. – На тит. л. напис: "Изъять как полит. и идеолог. вредную (підпис нерозбірливо)."

Даний посібник професора Тимченка свого часу був надзвичайно актуальною працею. Адже на той період існували лише монографії з історії української мови чи її теорії, а загального й стислого викладу цих дисциплін бракувало, якщо не брати до уваги поодинокі спроби (наприклад, праці І.Огієнка).

У вступній частині вчений-лінгвіст торкається питання походження слів «Україна» і «український». Скажімо, топонім «Україна» є досить-таки давнім (про що свідчать наші писемні пам’ятки), проте назвою цілої території він стає лише у ХІХ столітті. У своєму початковому розумінні «Україна» означала прикордонні території. Саме в такому значенні зустрічається це слово в Іпатіївському літописі. Окремої уваги у вступі дослідник приділяє історії та джерелам дослідження української мови.

Теоретична частина курсу повністю присвячена вивченню української фонетики. Докладно розглядається фізіологія звуків і звукова система української мови, еволюція праслов’янських звуків в українській мові. Цікавими для нас є деякі мовознавчі терміни, якими користується автор. Скажімо, голосні звуки Євген Тимченко називає голосівками, а шиплячі – шелестівками.
Читачам нашої бібліотеки не пощастило довго покористуватися цим підручником. Після згортання процесу українізації, на титульному листі книги олівцем був написаний вердикт: «изъять как политически и идеологически вредную». Відтоді досить тривалий час «Курс історії українського язика» знаходився у закритому фонді.
 

Збірник Секції граматики української мови / Наук.-дослiд. ін-т мовознавства при Всеукр. Академії наук; ред. О.Курило. – У Києві : З друк. ВУАН, 1930 – . Кн. 1. – 1930. – 235 с.

Це видання є першою збіркою праць Секції граматики Сектору живої мови Науково-Дослідного Інституту Мовознавства ВУАН. Діяльність цієї Секції була надзвичайно важливою, адже у перші десятиріччя ХХ століття відбувалося нормування сучасної української літературної мови. Цей процес міг здійснюватися лише на підставі об’єктивного студіювання великої кількості матеріалу – літературних творів, від Котляревського починаючи, та лексики, зібраної з уст народу, різних українських діалектів. Пріоритетними напрямками своїх досліджень науковці Секції вважали питання синтаксису, стилістики й словотвору української мови. У даному виданні читач має змогу ознайомитися із такими статтями: «Про українські безпідметові конструкції з присудковими дієприслівниками на но-, то-» (О.Курило), «Прийменник за в українських діялектах» (С.Гуєнко), «Здрібнілі форми в українській мові» (В.Дяконенко), «Наросток -к-а в дієслівних іменниках» (А.Вовк), «Складені слова в українській мові» (Є.Рудницький), «Слова-скорочення в сучасній українській мові» (М.Станіславський), «До поняття «фонема» (О.Курило).
 

Шахматов О.О. Нариси з історії української мови та хрестоматія: з пам'ятників письменської Старо-Українщини XI-XVIII вв. /О. О.Шахматов. – Київ: Друк. Укр. Акад. Наук, 1924. – 207 с.

Видання містить важливі мовознавчі праці: «Короткий нарис історії української мови» О.Шахматова, «Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася» А.Кримського, «Хрестоматія з пам’яток писемної старо-українщини ХІ-ХVІІІ ст.».

А.Кримський вивчав питання української граматики, етимології, фольклористики. У своїй статті «Українська мова, звідкіля вона взялася і як розвивалася» науковець робить висновок, що вже в ХІ ст. мова Наддніпрянщини і Прикарпаття була виразною окремою східнослов’янською мовою – предком сучасної української мови. Як і О.Шахматов, він був авторитетним прихильником ідеї давньоруської мови, однак вважав, що українська мова зародилася не в XIV ст., а в ХІ ст. і навіть раніше. Загалом мовознавчі дослідження А.Кримського поглибили знання з історії виникнення і розвитку багатьох явищ української мови: Агатангел Юхимович першим почав публікацію групи актових документів як пам’яток української мови, а не документів узагалі; зробив вагомий внесок у розгляд явищ української історичної фонетики; довів, що фонетична система літературної мови повинна цілком ґрунтуватися на народній, власне, на наддніпрянській основі; запропонував назви відмінків − називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний − які відразу ж почали витісняти всі інші наявні до того часу в граматичній літературі назви, а згодом стали нормативними.

Книга від початку 1930 року перебувала під забороною, адже висновки досліджень, вміщені в цьому виданні, суперечили офіційній концепції радянської науки про спільну колиску трьох братніх народів і засвідчували набагато раніше походження української мови.
 

Завадовський І. Основи мовознавства. Вип. 1. – Дніпропетровськ: Зіно. – 1928. – 156с.

Даний підручник адресувався студентам вищих навчальних закладів. Іван Завадовський зробив спробу в дуже стислій, місцями навіть конспективній формі подати наукове висвітлення фактів і явищ людської мови. За задумом автора, шляхом теоретичного вивчення окремих галузей лінгвістичної науки студенти повинні набути необхідні загальноосвітні відомості про мову, як найголовнішого чинника суспільного життя, а також отримати міцну теоретичну базу для студіювання рідної та практичного вивчення іноземних мов.

У підручнику автор розглядає загальні питання з мовознавства, докладно зупиняється на аналізі мовних звуків і звукосполучень, граматичній системі української мови.
 

Дубровський В. Словник українсько-московський /В. Дубровський. – 6-те вид. – Київ: Рідна мова, 1918. – 363 с.

«Словник українсько-московський» В.Дубровського – досить рідкісне лексикографічне видання. У нашому фонді зберігається шосте видання даної праці. На титульній сторінці словника розміщений коментар від видавництва: «З огляду на небувало скрутний стан друкарського та папірового ринку, це видання словника доводиться випускати без наголосів і в значно вищій ціні». На той час це був один із найкращих українсько-російських словників, матеріали якого використовувалися для укладання більш пізніх довідкових видань. Самого ж автора – Віктора Дубровського – спіткала трагічна доля. У 1930 р. він був репресований, перебував до 1936 р. на засланні в Казахстані. Тут дослідник знову був заарештований і відправлений на заслання в північні райони колишнього Радянського Союзу. На цьому будь-які відомості з біографії відомого лексикографа закінчуються.
 

Історичний словник українського язика / Укр. акад. наук, Коміс. на уложення іст. слов. укр. язика; уложили Є.Тимченко [та ін.] ; зредагував. Є.Тимченко. – Харків; Київ: Держ. вид-во України, 1930 – . Т. 1: А - Ж, зошит 1(А-В), [Г-Глубина] / улож. Є.Тимченко. – 1930. – 528, (?) с.

У 30-х роках ХХ ст. світ побачив перший том “Історичного словника українського язика” за редакцією Є.Тимченка. Іван Огієнко сприйняв появу цього видання із великим захопленням: “Історичний словник української мови! Мрія трьох по¬колінь українських мовознавців. Та це ж тепер сотні рук (і не тільки мовознавців) хапливо потягнуться до нього як до вищого трибуналу, як до найавторитетнішого джерела за виясненням найрізнорідніших питань і темних загадок із обсягу не тільки чистого мовознавства”. Науковець відніс дане видання до монументальних праць УАН, оскільки цей словник “складений так широко й повно, що стоїть на першому місці серед історичних словників слов’янсь¬ких народів”. Книга й донині користується популярністю серед мовознавців як важливе джерело пояснення тих чи інших явищ з історії української мови.

У 1919 р. в Україні почала функціонувати спеціально створена Комісія для укладання історичного словника. У протоколі засідання Історичного відділу УАН від 26 грудня 1918 р. зазначалося: “Історико-філологічний відділ Української Академії Наук повинен нікому іншому, тільки професору Тимченку, доручити провід у тій академічній комісії, яка має своєю метою скласти науковий історичний словник української мови”. Розпочалася велика копітка робота, яка тривала до 1934 р. – саме до того часу, коли у періодичних виданнях з’явилися політичні доноси, спрямовані проти представників етнографічної школи. О.Курило, І.Огієнка, Д.Шелудька, Є.Тимченка та інших звинувачували у спробі відірвати розвиток української мови від російської, їх називали “посіпаками буржуазії”, що “плекають фашистсько-інтервенціоністські пляни” та діють “в зоологічній ненависті до всього, що прийшло з російської мови”. У 1932 р. Є.Тимченко змушений був залишити спочатку педагогічну, а пізніше й наукову роботу. У 1938 р. його було заарештовано та вислано у Дзержинськ. Після реабілітації у 1944 р. професор Є.Тимченко повернувся до Києва, де до останніх днів свого життя працював в Інституті мовознавства ім. О.Потебні АН України. Сьогодні матеріали, зібрані для цього словника (багата картотека і машинопис словника на окремі літери), зберігаються в Інституті українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України.
 

Грінченко Б.Д. Словник української мови / упоряд. з дод. власного матеріялу Б.Д.Грінченко, за ред. С.Єфремова, А.Ніковського; зібрала ред. журн. "Киевская старина". – 3-тє вид., виправл. й доповн. – Київ: Горно, 1927 – . Т. 1: А – Г. - [Прижиттєве вид.]. – 1927. – XLIV, 428 с.

«Словник української мови» за редакцією Б.Грінченка є цінною лексикографічною пам’яткою. Це двомовний українсько-російський словник перекладного типу, який містить до 68 тисяч реєстрових слів. Праця Грінченка є першим у вітчизняній лексикографії великим зібранням лексичних фондів української мови з перекладом включених до нього слів на російську мову (рідше – з тлумаченням значення слова російською) і здебільшого з відповідним українським ілюстративним текстом до кожного з поданих значень слова. У реєстрі словника представлена лексика як літературної мови ХІХ століття і фольклору, так і більшості українських діалектів. Словник досить широко подає українську фразеологію, часто із поясненням її походження.

Словник становить зведення праці багатьох кореспондентів журналу «Киевская старина», кваліфікований добір матеріалів з творів художньої літератури та численних фольклорних джерел з частковим використанням попередніх словників і з значним доповненням записами діалектного і фольклорного матеріалу, зробленими самим редактором словника.

Даній праці Бориса Грінченка Російською Академією наук була присуджена друга премія М.І.Костомарова «за лучший малорусский словарь».
 

Савченко Л. Практичний українсько-російський словник / Л.Савченко. – Вид. 5-те. – Київ: Вид. Т-во "Час" у Київі, [1923]. – 268 стб.

«Практичний українсько-російський словник» Л.Савченка мав за мету допомогти тим, хто у своїй повсякденній роботі користувався українською мовою без достатнього рівня володіння нею. Тому видання пристосоване виключно до практичного вжитку. Цим пояснюється й те, що більш повний лексичний матеріал, який має перш за все науковий інтерес, до словника вміщений не був. Автор одним із найголовніших завдань вважав подати в словнику закінчення родового відмінка іменників та почасти числівників і займенників, родові закінчення прикметників, родові закінчення для перших двох осіб однини дієслів. При укладанні словника Л.Савченко використав багатий лексичний матеріал, зібраний у словниках Грінченка, Уманця, Іваницького, Шумлянського, Тимченка, Дубровського та ін.