Поетичне намисто із міні-видань
Весна – пора розквіту природи, пора надій і сподівань на краще, оновлення відчуттів і почуття прекрасного. Хочеться в наш жорстокий вік з його буремними переломами та несподіванками внести трохи лірики та романтизму. Діюча у відділі рідкісних і цінних видань виставка «Артефакти малого формату», сподіваємось, буде цікавою не тільки для колекціонерів. Серед різномаїття представлених на виставці міні-книжок, кожен з відвідувачів зможе знайти щось принадне для себе.
Тож, пропонуємо завітати до нас і ознайомитись з тим, що може бути насолодою для очей, втіхою для душі, розрадою для серця, а головне – їжею для розуму.
|
|
Українка Леся. Переклади з Генріха Гейне [Текст]: [мініатюр. вид.]. – Львів: Вища школа, 1981. – 96 с. 60х83 мм Тонке плетиво ніжної лірики Генріха Гейне в перекладах Лесі Українки «Переклади з Генріха Гейне» (Львів, 1981) прийдеться до смаку поціновувачам творчості і великої української поетеси, і славнозвісного німецького поета. Перекладацька діяльність Лесі Українка – яскрава сторінка її творчого життя. Перекладала вона з багатьох мов, та найбільше душа її лежала до чуттєвої поезії Генріха Гейне. На небі нерухомо...
На небі нерухомо
Зірки ясні стоять
Літ тисячі і любо
Зглядаються, зорять.
Хороша в зірок мова,
Багата і ясна,
Та тільки невідома
Філологам вона!
Я ж тую мову знаю,
Мені вона своя,
Коханої обличчя –
Граматика моя!
|
||||||
|
|
Шевченко, Тарас Григорович. Лірика [Текст]: [мініатюр. вид.]/Т. Г. Шевченко; Сост. А. М. Халiмончук – Львів: Вища шк., 1982. – 85 c., 60х85 мм. Живописні образи жінок Шевченкової поезії: матері, сестри, дівчини, кріпачки, месниці – сукупність туги, болю, любові, щирого переживання за жіночу долю. Іван Франко писав, що він не знав в «… літературі всесвітній поета, котрий би так витривало, так гаряче і з цілою свідомістю промовляв в обороні жінок, в обороні їх права на повне, чисто людське життя…». Тож, пошановувачі поетичного слова великого Кобзаря знайдуть для себе чимало цікавого в мініатюрній збірці Шевченкових поезій «Лірика» (Львів, 1982). Не одне жіноче серце тьохне від чутливо-ніжних рядків: Якби зустрілися ми знову
Якби зустрілися ми знову,
Чи ти злякалася б, чи ні?
Якеє тихеє ти слово
Тойді б промовила мені?
Ніякого. І не пізнала б.
А може б, потім нагадала,
Сказавши: – Снилося дурній.–
А я зрадів би, моє диво!
Моя ти доле чорнобрива!
Якби побачив, нагадав
Веселеє та молодеє
Колишнє лишенько лихеє.
Я заридав би, заридав!
І помоливсь, що не правдивим,
А сном лукавим розійшлось,
Слізьми-водою розлилось
Колишнєє святеє диво!
Психологічна достовірність, простота, життєва правдивість, втілена в пронизливо-ліричну форму, – це те, що духовно збагачує, дає наснагу та приносить насолоду. |
||||||
|
Мицкевич Адам. Сонеты [Текст]: пер. с пол.: [миниатюр. изд.] /Адам Мицкевич; ред. Е. Рубина; грав. худож. Ф. Константинова; худож. Ф. Константинова; худож. оформ. Г. Шипова. – Москва: Худож. лит., 1990. – 126, [1] с.: портр., ил. Cонети Адама Міцкевича розтоплять не одне жіноче серце і зігріють душу романтично налаштованим панянкам. Чудово оформлене видання «Сонеты» (М., 1990) з численними гравюрами буде до вподоби не тільки шанувальницям поезії польського романтика, але й колекціонерам міні-книг. К Лауре
Едва явилась ты – я был тобой пленен.
Знакомый взор искал я в незнакомом взоре.
Ты вспыхнула в ответ, – так, радуясь Авроре,
Вдруг загорается раскрывшийся бутон.
Едва запела ты – я был заворожен,
И ширилась душа, забыв земное горе,
Как будто ангел пел, и в голубом просторе
Спасенье возвещал нам маятник времен.
Не бойся, милая, открой мне сердце смело,
Коль сердцу моему ответило оно.
Пусть люди против нас, пусть небо так велело,
И тайно, без надежд, любить мне суждено,
Пускай другому жизнь отдаст тебя всецело,
Душа твоя – с моей обручена давно.
|
|||||||
|
Iwaszkiewicz Jarosłav. Poeci polscy [Текст]: [мініатюр. вид.]. – Krakow: Czytelnik, 1967. – 143 c., 60х95 mm Інтелектуалкам, що полюбляють «містифіковану повсякденність» поезій Ярослава Івашкевича, можливо, до вподоби будуть його поезії польською мовою. Оригінально оформлене мініатюрне видання відомого польського письменника «Poeci polscy» (Czytelnik, 1967) може зацікавити багатьох шанувальників його творчості та всіх тих, хто вивчає польську мову. Рrzechadzka sentymentalna
Milczenia położywszy na naszych skarbach dłonie,
Idziemy, zasłuchani w zmrokowy wody ton.
Jak kwiaty, pochylając ku skroniom swoje skronie,
Jak drzewa, gdy je żółci jesieni smutny dzwon.
Jesienne słońce gaśnie, pustkowne złocąc łęgi.
Il neige (jak u Samaina, wiesz?) d'adorables pâleurs...
Westchnienie, z lekka mącąc fal ołowiane kręgi,
Rozbija się przy brzegu w arpedżiach sol-mineur.
|
|||||||
|
Пісні з полонини [Текст]: закарп. нар. пісні: [мініатюр. вид.] / записав і упоряд. Петро Пойда, ред. Л. М. Кирилець, худож. В. І. Юрчишин. - 3-тє вид. - Київ : Дніпро, 1974. – 238, [1] с.: іл. ; 45х68 мм Шанувальниць народної творчості може зацікавити збірка «Пісні з полонини» (К., 1974), до якої ввійшли кращі зразки народнопісенної творчості закарпатських українців, записані фольклористом Петром Пойдою. До збірки увійшли різнопланові за тематикою пісні: родинно-побутові, жартівливі, історичні та рекрутські, а також про кохання. Цвіте терен
Цвiте терен, цвiте терен,
Листя опадає.
Хто в любові не знається,
Той горя не знає.
А я , молоденька,
За горе зазнала.
Вечоронькі б не доїла,
Нiчку б не діспала.
Вiзьму кріселечко,
Сяду в край вiконця,
Iще очi не дрiмали,
А вже сходить сонце.
Хоч дрiмайте, не дрiмайте, –
Не будете спати:
Десь поїхав мiй миленький
Другої шукати.
Нехай їде, нехай їде,
Нехай не вернеться,
Не дасть йому господь щастя,
Куди повернеться.
Очі мої, очі мої
Що ви наробили,
Що всі люди обминали,
Того полюбили.
|
|||||||
|
|
Анненский, Иннокентий Федорович. Лирика [Текст]: [миниатюр. изд.] / Иннокентий Анненский ; ил. худож. Л. В. Козлова ; оформ. Н. Н. Симагина. – Москва: Мол. гвардия, 1989. – 93, [1] с.: портр., ил., грав.;50х65 мм. – (Библиотечка журнала "Полиграфия") Пронизлива трагічність, тонкий психологізм та багатогранність відтінків чуттєвих переживань – все це характерно для ліричних віршів представника російської поезії Срібного століття Інокентія Аненського. Невелика книжечка його віршів «Лирика» (М., 1989) – подарунок для читачів журналу Поліграфія. Ціла низка аналогічних поетичних збірок різних авторів в кінці 80-х років ХХ ст. виходила в бібліотечці журналу. Среди миров...
Среди миров, в мерцании светил
Одной звезды я повторяю имя…
Не потому, чтоб я её любил,
А потому, что я томлюсь с другими.
И если мне сомненье тяжело,
Я у неё одной ищу ответа…
Не потому, чтоб от неё светло,
А потому, что с ней не надо света.
|
||||||
|
Пастернак, Борис Леонидович. Стихотворения [Текст]: [миниатюр. изд.] / Борис Пастернак; ил. худож. Л. В. Козлова. – Москва: Мол. гвардия, 1988. – 94, [1] с.: портр., ил., грав.; 50х65 мм. – (Библиотечка журнала «Полиграфия») Філософська глибина, витонченість і делікатна чуттєвість любовних поезій Б. Л. Пастернака причарувала не одне покоління шанувальниць його поетичного слова. Мінатюрна книжечка лірики Б. Пастернака із серії (Библиотечка журнала «Полиграфия») «Стихотворения» (М., 1988) принесе і насолоду, і відраду для душі. Осень
Я дал разъехаться домашним,
Все близкие давно в разброде,
И одиночеством всегдашним
Полно все в сердце и природе.
И вот я здесь с тобой в сторожке,
В лесу безлюдно и пустынно.
Как в песне, стежки и дорожки
Позаросли наполовину.
Теперь на нас одних с печалью
Глядят бревенчатые стены.
Мы брать преград не обещали,
Мы будем гибнуть откровенно,
Мы сядем в час и встанем в третьем,
Я с книгою, ты с вышиваньем,
И на рассвете не заметим,
Как целоваться перестанем.
Еще пышней и бесшабашней
Шумите, осыпайтесь, листья,
И чашу горечи вчерашней
Сегодняшней тоской превысьте.
Привязанность, влеченье, прелесть!
Рассеeмся в сентябрьском шуме!
Заройся вся в осенний шелест!
Замри, или ополоумей!
Ты так же сбрасываешь платье,
Как роща сбрасывает листья,
Когда ты падаешь в объятье
В халате с шелковою кистью.
Ты – благо гибельного шага,
Когда житье тошней недуга,
А корень красоты — отвага,
И это тянет нас друг к другу.
|
|||||||
|
Поэтическое ожерелье [Текст]: 100-летию со дня рожд. А. А. Ахматовой посвящ. : [миниатюр. изд.] / ред. Т. В. Емельянова, вступ. ст., сост. и примеч. И. Н. и М. Н. Баженовых, грав. худож. Н. И. Калиты, худож. Н. Н. Симагин. – Москва : Мол. гвардия, 1989. – 94, [1] с. : портр., ил., грав. ; 50х65 мм. – (Библиотечка журнала "Полиграфия"). Осягаючи світ поезії, ми відкриваємо в собі здатність відгукуватися на печалі і радощі, розлиті в кожній життєвій миті, становимося дотичними до всіх проявів життя, як до великого чуда. Як велике чудо сприймала життя російська поетеса Анна Ахматова. Як відмічали колеги по перу, її поезія – антипод вульгарності, буденності та сірості. Творчість поетеси і сама її непересічна особистість була джерелом натхнення для багатьох. Перша антологія посвят Ахматовій була видана на початку ХХ ст. До 100-річчя із дня народження поетеси вийшло друком міні-видання «Поэтическое ожерелье» (М., 1989). Пропонуємо вам один із віршів Миколи Гумільова, представлений в антології та присвячений Жінці і Поетесі з великої літери. Она
Я знаю женщину: молчанье,
Усталость горькая от слов,
Живет в таинственном мерцанье
Ее расширенных зрачков.
Ее душа открыта жадно
Лишь медной музыке стиха,
Пред жизнью, дольней и отрадной,
Высокомерна и глуха.
Неслышный и неторопливый,
Так странно плавен шаг ее,
Назвать нельзя ее красивой,
Но в ней все счастие мое.
Когда я жажду своеволий
И смел и горд – я к ней иду
Учиться мудрой сладкой боли
В ее истоме и бреду.
Она светла в часы томлений
И держит молнии в руке,
И четки сны ее, как тени
На райском огненном песке. (1912)
|
