Павло Ріттер – засновник української індології
Книги періоду українізації 20-30 років ХХ ст. – документальні свідчення піднесення нашої культури та науки. Водночас вони нагадують і про трагічний період української історії – сталінські репресії, яких зазнали митці, літератори, науковці.
Сьогоднішню публікацію хотілося би присвятити українському перекладу староіндійської елегії Калідаси «Хмара-вістун» (Харків, 1928). Переклад здійснив відомий лінгвіст, сходознавець, фахівець з індійської культури та санскриту Павло Ріттер (1872-1939). Йому також належить вступна стаття, в якій аналізуються твори Калідаси та характеризується історична епоха, у якій він жив і творив. Наприкінці книги Ріттер розмістив критичний матеріал «Начерк за елегію Калідаси «Хмара-вістун» бенгальського та індійського письменника Рабіндраната Тагора (1861-1941). Павло Григорович обрав цю працю невипадково, адже він мав намір «дати європейському читачеві зразок щодо засобів і методів індійської літературної критики, як вона аналізує поетичний твір, користуючись власними виразами й образами самої поезії» [1, C. 45].
На окрему увагу заслуговує особистість П. Ріттера. Павло Григорович народився 17 квітня 1872 р. в селі Чутове на Полтавщині. Його дід був німцем, служив управителем маєтку князя В. Кочубея (1768-1834). Вищу освіту Павло Ріттер здобув у Харківському університеті, був учнем відомого українського мовознавця Дмитра Овсянико-Куликовського (1853-1920). Завдяки його впливу Ріттер вивчав санскрит та культуру Індії.
З 1897 р. Павло Григорович почав працювати в Харківському університеті. Був викладачем італійської мови, санскриту, порівняльного мовознавства, історії індійської літератури. Значну увагу приділяв перекладацькій діяльності. Завдяки його невтомній праці український читач мав змогу познайомитися із творчістю індійських авторів – Калідаси, Дандіна, Рабіндраната Тагора.
У 1926 р. П. Ріттер став співзасновником Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства (ВУНАС). На жаль, довго організації проіснувати не вдалося. З 1930 р. розпочалися репресії проти українських науковців, ВУНАС була ліквідована. Згодом П. Ріттер керував Харківською філією Інституту мовознавства Всеукраїнської академії наук. У 1932 р. був звільнений з посади. У 1938 р. науковця заарештували, звинувативши у шпигунській діяльності. Павло Ріттер помер 17 квітня 1939 р. в лікарні, не дочекавшись результатів слідства.