«Остромирове Євангеліє» – кирилична пам'ятка світової культури ХІ століття

(до Дня слов’янської писемності і культури)

Щорічно 24 травня в Україні відзначається День слов’янської писемності і культури, приурочений вшановуванню пам'яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія. Це слов’янські просвітники та проповідники християнства, творці кириличної абетки, перші перекладачі богослужбових книг слов'янською мовою.

До повномасштабного вторгнення у фондах Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олеся Гончара зберігалося факсимільне видання «Остромирового Євангелія», надруковане у 1988 році до 1000-ліття хрещення Русі.

«Остромирове Євангеліє» (1056-1057 рр.) переписане на пергаменті церковнослов’янською мовою зі староболгарського оригіналу. Робота над рукописом тривала 6 місяців і 22 дні, а саме: з 21 жовтня 1056 р. по 12 травня 1057 р. Текст було відтворено у скрипторії Софійського собору (м. Київ) дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира, родича київського князя Ізяслава Ярославовича (1024-1078 рр.). Ця кирилична пам’ятка вважається найстарішою рукописною книгою Київської Русі.

Відомо, що у давні часи перший аркуш рукописних книг завжди залишали чистим, щоб дерев’яна дошка оправи не пошкоджувала текст чи орнамент аркуша. Саме тому перша сторінка факсимільного видання містить лише позначку «Евангелие софейское апракос». Слово «Євангеліє» походить від грецького «εύαγγέλιον» та означає: гарна звістка, добра новина; термін «апракос» походить від грецької «άπραξία» – не-робочий, святковий. «ОЄ [«Остромирове Євангеліє»] – це Євангелія-апракос» [1], що містить євангельські тексти, які читають у неділю та свята.

Згідно з давнім візантійським звичаєм, книга відкривається зображенням автора – євангеліста Іоанна зі своїм учнем Прохором. На цій мініатюрі також намальований лев, можливо, як символ імператорської влади. Пригадаймо, що термін «мініатюра» походить від французького «miniature», від латинського «minium» – мініут, сурик, якими в давнину оздоблювали рукописні книги. Тобто, це твір образотворчого мистецтва невеликого розміру в рукописах, книгах, на полотні, різноманітній тканині тощо, відзначається особливо тонкою технікою виконання візерунків та подій. У книзі містяться три багатоколірні мініатюри (на весь аркуш), на яких зображені євангелісти Іоанн, Лука та Марко. Четверта мініатюра з євангелістом Матвієм відсутня з невідомих причин (для неї залишено чистий аркуш). «Остромирове Євангеліє» оздоблене і заставками (всього – 19). Одна із них – великого розміру, в її центрі золотом написано «Євангеліє от Іоанна, глава I».

Книга також містить великі й малі ініціальні букви. Пригадаймо, що термін «ініціал» (буквиця) походить від латинського слова «initum» та означає «початок». Отже, це більша від загальнотекстових початкова буква розділу (глави, параграфа, абзаца) тексту в рукописах та друкованих книгах. Буквиці в «Остромировому Євангелії» яскраво розфарбовані зеленою, червоною, блакитною і білою фарбами та обведені накладним золотом, що є найпомітнішою особливістю художнього оформлення книги. Кожен ініціал оригінальний, часом містить зооморфні елементи – голови хижих птахів або фантастичних химер – крокодилів та саламандр. Іноді в складний геометричний орнамент ініціалів вміло вписуються людські обличчя – у фас або профіль. Текст у книзі розміщується у два стовпці, у кожному стовпчику міститься 18 рядків. Книга складається з 294 аркушів (розміром 30х35см), що зшиті в зошити.

Відомо, що рукописні тексти не мали проміжків між словами, не існувало й розділових знаків. Були окремі позначки на місцях, де читач міг би зупинитися під час читання вголос. У Григорія, писаря «Остромирового Євангелія», був свій авторський розділовий знак у вигляді гори Голгофи: кутаста дужка з хрестиком на вершині. У кінці книги є післямова писаря – диякона Григорія. У ній переписувач докладно розповів про обставини її виготовлення і дату написання.

Майже тисячолітнє «Остромирове Євангеліє», що створене в Київській Русі, є унікальною пам’яткою української мови, писемності та культури. Воно належить до величної спадщини України та українського народу.

Свого часу відомий вітчизняний науковець Іван Огієнко (1882-1972 рр.) зазначав, що «велика цінність цієї пам’ятки, перше всього, в тім, що вона датована. Це єдина поміж усіма іншими давнішими пам’ятка, що має т. зв. книжковий літопис» [1].

Джерела:

1. Огієнко Іван. Історія церковнослов’янської мови. Т. 5. Найважніщі пам’ятки церковнослов’янської мови. Ч. 1. Пам’ятки старослов’янські Х-XI віків / Іван Огієнко. – Варшава: Друкарня Синодальна (Зигмунтовська, 13),1929. – 493 с.

2. Остромирове Євангеліє. 1956-1957 : факсимильне відтворення зі вступною статтею М. М. Розова. – Л.: Аврора, 1988. – 294 арк.