Орнаментальні стилі східнослов’янських рукописів
Орнаментально-стильові особливості східнослов’янських рукописних книг зазнавали постійних змін і трансформацій. Академік Яким Запаско (1923-2007) виділяє шість орнаментальних стилів слов’янських манускриптів: візантійський, тератологічний, балканський, нововізантійський, стародрукарський, розвинений рослинний. В 
Україні найбільшого поширення набули рослинні орнаменти, натомість нововізантійський та стародрукарський були найменш вживані.
В орнаменті візантійського стилю (перша половина ХІ-ХІІІ ст.) використовувалися рослинні та геометричні мотиви. В його основу покладено малюнок трипелюсткової квітки крини (від грец. krinon – лілія). Квіти мали пелюстки різної величини, їх компонували в кола й овальні форми. Візерунки виконували щільними фарбами з додаванням золота, яким обводили пелюстки квітів і пагінці. Геометричний орнамент складався з різних геометричних фігур, зокрема ромбів і трикутників, а також знаків, парних дужок, східчастих візерунків. Рослинний і геометричний візантійський орнаменти були використані при оформленні Остромирового Євангелія (1056-1057), Ізборника Святослава (1073).
У другій половині ХІІІ-ХІV ст. в художньому оформленні книг користувалися переважно орнаментом тератологічного стилю. Він будувався на основі злиття зображень чудовиськ і декоративних мотивів плетінчастого та рослинного орнаменту. В українських рукописах тератологічні орнаменти використовувалися скромніше, ніж у манускриптах південних слов’ян. Проте в українській рукописній книзі зооморфні композиції були більш ускладнені. В зображенні драконів, змій, грифонів та інших фантастичних істот з’являється внутрішнє напруження: «вони ніби намагаються звільнитися від плетінчастих пут і динамічно протистоять один одному» [С.138].
У кінці XIV - першій половині XVI ст. майстри рукописної книги використовували орнамент балканського стилю, для якого характерне геометричне стрічкове плетення з елементами стилізованих прикрас рослинного характеру. Цей орнамент був запозичений у майстрів рукописної книги Сербії та Болгарії. У середині ХV ст. серед книжкових прикрас плетінчастого характеру найчастіше використовували заставки з округлих геометричних форм так званого циркульного орнаменту, які нагадували коло або цифру «8».
Орнамент нововізантійського стилю (кінець ХІV – початок ХVст.) був створений на основі заставок візантійських рукописів Х-ХІІ ст., виконаних геометричним орнаментом у поєднанні з рослинно-квітковими мотивами. Яскраво розфарбовані декоративні елементи в заставках компонувалися з численними перегородками. Проте цей орнаментальний стиль не набув в Україні поширення.
Орнамент стародрукарського стилю (перша половина ХVІ – початок ХVІІ ст.) виник на основі ксилографічних орнаментально-декоративних прикрас друків Івана Федорова. Цей стиль орнаменту вплинув на оздоблення рукописів лише частково.
Орнамент розвиненого рослинного стилю набув поширення в кінці ХV-ХVІІ ст. Спочатку в українських рукописах рослинний орнамент використовували мінімально: спрощені рослинні елементи лише доповнювали тератологічні і плетінчасті заставки, ініціальні літери. У кінці XV – початку XVI ст. рослинний орнамент почав ускладнюватися. Рослинні прикраси почали з’являтися на книжкових полях, інколи прикрашали текстові стовпці на сторінках. В українських рукописних книгах були присутні три різновиди рослинного орнаменту: готичний, ренесансний, бароковий. Готичний орнамент не набув широкого розповсюдження. Натомість у першій половині ХVІ ст. інтенсивно розвивався ренесансний орнамент. А починаючи з ХVІІ ст. орнамент української рукописної книги набув барокового характеру. Майстри зображали рослини не натуралістично, а узагальнено, прагнучи розкрити з їхньою допомогою підтекст книги.
