Місія – вижити (100 років від дня народження легендарної зв’язкової УПА Марії Савчин)

Ім’я Марії Савчин, відомої під псевдонімом «Марічка», належить до плеяди легендарних імен української визвольної боротьби ХХ століття. Політична діячка, зв'язкова референтури¹ Служби безпеки у Крайовому проводі ОУН, лицарка Бронзового Хреста Заслуги². Письменниця-мемуаристка, авторка книги «Тисяча доріг. Спогади жінки учасниці підпільно-визвольної боротьби». Життя зв'язкової більше нагадує пригодницький бойовик, драму та детектив одночасно.

Народилася в середині 1920-х років у селі Задвір'я під Львовом. Сім’я та громада відіграли вирішальну роль в становленні дівчини. Марія згадувала, що релігійність та моральні принципи наполегливо прищеплювала їй матір, а дід Іван передав багаті знання про рід, звичаї, традиції та минуле рідного краю.

Так родина та громада рідного села заклали той міцний підмурівок національної свідомості Марії Савчин, про який вона тепло згадувала багато років потому. 

«Мені важко визначити, в якій порі життя я усвідомила свою національну приналежність. Знання це вже в ранніх роках розкривало свої перші пелюстки з пуп’янка моєї свідомости. Коли мати товаришки, що жила в сусідстві, зверталася до неї чужою мовою, тоді я відчувала, що ми інші».

Помітну роль у духовному становленні дівчини також відіграв парох (парафіяльний священник, пресвітер) Української греко-католицької церкви отець Михайло Сенів. Українське духовенство у той час було важливим чинником збереження національної культури, тож парох ставав не лише священником, а й моральним авторитетом, який підтримував громаду в її прагненні залишатися українською.

Пізніше у Львові Марія вступила до Академічної гімназії. Там дівчина близько затоваришувала з Олею Зеленюк, яка стала її провідницею у світі українського національного руху. Разом вони відвідували бібліотеку, читали історичні книжки, обговорювали політику й критикували радянські порядки.

Під впливом Олі Марія почала відвідувати вишкільні сходини національно свідомої молоді, де вивчала історію й географію України. Підлітки захоплено читали українську літературу, зокрема твори заборонених радянським режимом авторів.

«Хоч мені ще не сповнилось чотирнадцяти років, всі ті карколомні зміни я вже сприймала, як доросла людина. Події приспішували наше духове визрівання… Моє покоління наполегливо шукало відповіді на питання про причини нашої бездержавности. Нам важко було зрозуміти, чому по стількох героїчних змаганнях, бунтах і революціях ми не створили й не закріпили державної структури».

Згодом Марія приєдналася до юнацтва ОУН та брала участь у вишкільній роботі. Але ця діяльність ставала дедалі небезпечнішою, адже впродовж 1940 року частішали арешти та депортації, чимало знайомих і друзів Марії заарештували або вони пішли в підпілля.

Під час німецької окупації дівчина працювала машиністкою в Психотехнічному інституті м. Львова – псевдонауковій установі, яка в межах нацистської ідеології оцінювала придатність українців до інтелектуальної праці. Ця робота давала їй легальне прикриття від вивезення до Німеччини і дозволяла відносно вільно пересуватися містом та околицями, підтримуючи контакти з місцевими осередками ОУН.

Марія Савчин. Фото: radiosvoboda.org

Восени 1942 року Марія Савчин стала зв’язковою референта Служби безпеки Крайового Проводу ОУН Гриця Пришляка (псевдонім «Мікушка»). Її завданнями були: доправляти кореспонденцію між контактами у Львові й на околицях; поїздки в села для передруку на машинці вишкільних матеріалів; супровід підпільника під час зміни квартир, дотримання правил конспірації.

Життя у воєнному Львові і наочне знайомство з нацистською ідеологією, яка визнавала за українцями право лише на фізичну працю, матеріальні злидні та постійна загроза викриття загартували характер Марії. В цей час вона остаточно утвердилась у потребі здобути українську державу, яка одна лише могла стати запорукою гідного життя української нації.

«Життя серед нестатків, оте затрачування так багато часу та енергії на здобуття засобів прожитку також поширило мій світогляд на матеріяльну сторону життя. Я глибше зрозуміла, що лише у власній державі можна фізично зберегти народ і піднести матеріяльний рівень його сучасного злиденного життя».

Василь Галаса. Фото: armyinform.com.ua

Восени  1943 року Марія Савчин переїхала до Перемишля та продовжила брати участь в діяльності Організації українських націоналістів. Вона переписувала на машинці вишкільні матеріали та звіти, а її підпільна квартира у селі Корманичі виконувала роль вузлового пункту для пошти, яку вона доставляла до Перемишля або отримувала через зв’язкових.

Навесні 1944 року Марія склала іспити й здобула атестат зрілості. Тоді ж у травні взяла участь у двотижневому організаційному вишколі районових і провідниць (підготовці керівного складу) Українського Червоного Хреста на Добромильщині. Програма включала лекції з організаційної роботи, військові вправи й навчання користуванню зброєю.

Відтак стала надрайоновою Українського Червоного Хреста Перемишлянщини, а від січня-лютого 1945 року – керівницею жіночої сітки Перемиського надрайонового проводу ОУН. У цей час Марія Савчин познайомилася з обласним провідником Перемишльської області, полковником УПА Василем Галасою, відомим під псевдонімами «Орлан» або «Зенон». Він справив сильне враження на жінку, став їй близьким. У травні 1945 року пара уклала офіційний шлюб, а в грудні 1946 року у подружжя народився син Зенон.

Фото: armyinform.com.ua

Повоєнне протистояння ОУН і УПА з радянським режимом стало важким випробуванням для українських підпільників та повстанців. Ворог мав значно більші ресурси і вдавався до жорстоких та підступних методів та провокацій з метою повністю винищити будь-які паростки спротиву. Услід за Червоною армією наїжджали війська НКВС. Ті відразу взялись проводити облави по селах і лісах, шукаючи підпільників і відділи УПА. Найбільше в небезпеці перебували жінки-підпільниці, які були серед населення. Марія Савчин у цей час продовжувала обіймати посаду надрайонової Українського Червоного Хреста.

«З посиленням терору вдосконалювалась конспірація. Підпільники почали будувати кращі й більше засекречені криївки. Жінки-підпільниці надалі, навіть під час облав, переодягнуті за селянок, перебували між населенням. Енкаведисти не раз їх пізнавали та заарештовували. Під ту пору завданням жіночої мережі було утримувати зв’язкову лінію… Червоний Хрест також заготовляв лікувальні зела, віск, виготовляв бинти та все інше, що нам доручали лікарі з УПА. Я й надалі проводила з дівчатами санітарні вишколи, але, з огляду на безпеку, обмежила ланку до кількох осіб».

Фото: armyinform.com.ua

У травні 1947 року Марію Савчин, яка перебувала разом із шестимісячним сином у Кракові, затримали агенти польського Управління Безпеки. Розуміючи, що її будуть катувати та шантажувати дитиною, аби тільки вивідати місце перебування чоловіка, жінка втекла через вікно. На жаль, забрати сина не вдалося. Його, за чутками, всиновив начальник місцевої служби безпеки. Марія ж невдовзі повернулася у підпілля до чоловіка. У період із 1947 по 1948 рік подружжя діяло в Карпатах, на Волині та на Поліссі. У липні 1948 року Василя Галаса було призначено крайовим провідником Північно-Західних українських земель (Волинь і Полісся). А у жовтні 1948-го у Василя і Марії народився син Петро. У цей час вона залишалася поруч із чоловіком. Жінка брала на себе обов’язки зв’язкової, виконувала відповідальні доручення, переписувала звіти, накази та інші документи підпільного Проводу, завдяки чому багато бачила й знала про життя УПА. Вона зустрічалась з повстанцями, обмінюючись з ними інформацією та передаючи завдання від чоловіка, або ж виконувала доручення «Орлана». На її плечах лежала велика відповідальність, адже від її роботи залежало не лише її життя, але й життя побратимів. Саме тому її спогади про українських повстанців насичені важливими фактами і деталями.

Вдруге чекісти спіймали Марію 19 січня 1949 року, коли вона приїхала на зустріч з сестрою до Львова. Серед її речей був лист від Василя, в якому він повідомляв, крім іншого, і про приблизне місце перебування. Погрожуючи повним знищенням рідні, Марію відправили до чоловіка з вимогою переконати його до співпраці з органами МДБ (Міністерство державної безпеки). У важкому душевному стані Марія найперше кинулася рятувати тримісячного сина, якого таємно погодилася прийняти двоюрідна сестра Василя Анастасія Мартиновська. Після цього Марія розшукала свого чоловіка в криївці на Волині й розповіла про арешт та умову звільнення. Подружжя лишилося в підпіллі.

На початку 1950-х років радянські репресії посилилися. У 1952 році головний командир УПА Василь Кук («Леміш») передав під керівництво Василя Галаса також Вінницьку та Кам’янець-Подільську області. Оточення «Орлана» звузилося, і навесні 1953 року він вирішив перевести підпільний загін у східні райони України, Марія супроводжувала чоловіка.

11 липня 1953 року, під час переходу, Василя Галаса та Марію Савчин схопила оперативна група радянського Міністерства державної безпеки, яка діяла під виглядом повстанців. Подружжя переправили до в’язниці на вулиці Володимирській у Києві. Керівництво МДБ запропонувало «Орлану» відрядити зв’язкового-кур’єра у США для встановлення контакту із закордонним представництвом Української Головної Визвольної Ради³. Василь Галаса погодився лише за умови, що цим кур’єром стане його дружина Марія. Заручниками в Україні залишалися їхні родичі, син, та й він сам. «Орлана» пообіцяли звільнити після повернення Марії з Заходу. За таємною домовленістю Василя Галаса з дружиною, Марія повинна була розкрити плани МДБ щодо знищення українських визвольних осередків за кордоном і не повертатися в Радянський Союз.

У 1954 р., перед від'їздом Марії до США, їй дали змогу з вікна автомобіля побачити свого 6-річного сина Петруся, якого виховувала двоюрідна сестра Василя на Тернопільщині і який не знав, що живе у прийомних батьків.

 «Орлана» у 1958 році засудили на 10 років ув'язнення, але у 1960-х він був звільнений, хоч постійно перебував під наглядом КДБ. Василь Галаса одружився вдруге й забрав сина Петра до себе.

На час переїзду до США Марії було 30 років. Вона довго не могла оговтатися від пережитого у підпіллі. А навколо ніхто з української діаспори її не підтримав, навпаки, називали зрадницею, звинувачували у співпраці з КДБ.

«Було одне задумане діло, яке тримало мене при житті. Цей задум я виношувала в серці крізь увесь маршрут, він вів мене на Захід провідною зорею. Я почувала, що доля недаремно привела мене, останнього живого свідка, у вільний світ. Вона наклала на мене великий обов’язок – зберегти пам’ять про нашу визвольну боротьбу, особливо її кінцевий період».

Писати спогади Марія Савчин почала «за свіжої пам’яті» вже з кінця 1950-х – 1960-х років. І тому саме книга у цей момент стала спробою не просто виправдатися, а прорватися через можливу брехню, яка поступово згущувалася навколо неї.

Спомини Марії Савчин вирізняються серед мемуарів про боротьбу УПА. По-перше, авторка перебувала в підпіллі понад дев'ять років. По-друге, важливим елементом спогадів є те, що вони написані жінкою й написані щиро. Авторка описала відверто навіть свої інтимні справи, а також переживання своїх найближчих подруг. Увесь час вона жила в постійній небезпеці, не раз переживала драматичні й трагічні ситуації, коли вирішувалася не тільки її доля, але доля її найближчих друзів та родини. Найбільшу трагедію Марія Савчин пережила в Польщі, коли їй довелося залишити в руках поліції свого сина, якого не могла врятувати. Авторка подала багатогранний опис жінки в підпіллі, показала її радощі й турботи в щоденному побуті. Розповідь Марії – це життєвий шлях цілого покоління, яке свідомо пішло на службу рідному народові, не зважаючи на труднощі та небезпеки. А також це – невичерпне джерело інформації не тільки про безпосередню боротьбу, а й про побутові умови (облаштування життя в криївках, зимування, харчування, здобуття провізії, зброї, паперу для підпільного друку літератури, тощо).

Фото: armyinform.com.ua

Уперше книга «Тисяча доріг. Спогади жінки учасниці підпільно-визвольної боротьби» вийшла у 1995 році у багатотомному виданні «Літопис УПА» (том 28) і потім кілька разів перевидавалась в Україні і за кордоном.

Спогади Марії Савчин – унікальні, адже вони дозволяють не лише поглянути на сторінки підпільно-визвольної боротьби з точки зору однієї людини, але й з точки зору жінки, що на рівні з чоловіками виконувала поставлені перед нею завдання. Це доводить, що в боротьбі за національну свободу брали участь всі, в незалежності від статі чи віку.

Можна по-різному ставитись до методів боротьби з окупаційною владою, яку чинило підпілля. Але чомусь саме діяльність УПА як в Україні, так і за її межами викликала найбільше нарікань. Причина тому – довготривале замовчування та викривлення правди. Але такі книги, як «Тисяча доріг. Спогади жінки учасниці підпільно-визвольної боротьби», якраз проливають хоча б трішки світла на очорнені сторінки історії.

Після того, як Україна стала самостійною, Марія Савчин повернулася в Україну. Після багатьох років розлуки зустрілася з виснаженим боротьбою і цькуваннями Василем Галасою та вже дорослим сином Петром.

У 2003 році на запрошення директора видавництва «Смолоскип» Осипа Зінкевича Марія Савчин приїхала у Київ на презентацію другого видання своєї книжки «Тисяча доріг». Багаточисельна публіка аплодисментами вітала Марію стоячи, на знак поваги до її боротьби за українську незалежність. 
Померла Марія Савчин 22 квітня 2013 року в місті Кергонксон (штат Нью-Йорк), де й похована.

Примітки

¹ Референтури Служби безпеки – структурні підрозділи, які історично були ключовими в Організації українських націоналістів (ОУН), відповідаючи за розвідку, контррозвідку, боротьбу з агентурою, контроль за дотриманням конспірації та виконання спеціальних операцій.

² Бронзовий Хрест Заслуги – відзнака Української Повстанської Армії для військових та цивільних за особливий внесок та допомогу Українським Збройним силам, яку надавав Головний Командир УПА.

³ Українська Головна Визвольна Рада (УГВР) – орган політичного керівництва українським визвольним рухом. Створена 15 липня 1944 р.

Джерела:

1. 1925 – народилася Марія Савчин, зв'язкова УПА [Електронний ресурс] // Український інститут національної пам’яті : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/zhovten/1/1925-narodylasya-mariya-savchyn-zvyazkova-upa. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 16.01.2026.

2. Інтерв’ю з Марією Савчин [Електронний ресурс] : [відео на каналі «Архів ОУН» із серії «Інтерв’ю з ветеранами Українського Визвольного руху» проєкту Дослідного інституту «Україніка» (м.Торонто, Канада)] // YouTube : [інтернет-відеохостинг]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=IbwK9YJEvEI&t=41s. – Назва з екрана. – Дата публікації : 20.08.2021. – Дата звернення : 16.01.2026.

3. Печерський А. Тисяча доріг УПА: унікальні жіночі спогади про українське підпілля зберегла Марія Савчин [Електронний ресурс] / Антон Печерський // АрміяINFORM : [онлайн-медіа Міністерства оборони України]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://armyinform.com.ua/2025/10/04/tysyacha-dorig-upa-unikalni-zhinochi-spogady-pro-ukrayinske-pidpillya-zberegla-mariya-savchyn/. – Назва з екрана. – Дата публікації : 04.10.2025. – Дата перегляду : 16.01.2026. 

4. Савчин М. Тисяча доріг (Спогади). З англійським резюме [Електронний ресурс] / Марія Савчин («Марічка») // Літопис УПА : Серійне книжкове видання документів, матеріялів і наукових праць до історії Української Повстанської Армії. – ТОМ 28. – Торонто, Львів : Літопис УПА, 1995. – 606 с. – Режим доступу : https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/12812/file.pdf. – Електрон. версія друк. вид. – Назва з екрана. – Дата звернення : 16.01.2026.