Львівська друкарня

У другій половині ХVІ ст. надзвичайно велику роль у справі відстоювання національної ідентичності відіграли братства. Вони створювалися при церквах як релігійні та просвітницькі організації, своєю діяльністю сприяли розвиткові української культури, протистояли насильницькому насадженню католицької віри.

Найбільш продуктивною була діяльність Львівського Успенського братства, перша згадка про яке в історичних джерелах датується в 1463 р. У 1589 р. за братством були визнані права ставропігії, завдяки чому організація юридично не підлягала місцевим єпископам.

У 1586 р. члени братства викупили за 1500 золотих обладнання друкарні, яке належало І. Федорову, а протягом 1586-1589 рр. провели підготовку до випуску кириличних видань. Львівська братська друкарня хоча й почала функціонувати, проте працювала з тривалими перервами. Спочатку діяла при Успенській церкві, а з 1808 р. – при Онуфріївському монастирі. Досить продуктивними були перші 25 років діяльності друкарні, але до нашого часу дійшло лише 16 видань: 4 церковнослужбових, решта – світського характеру.

У 1628 р. друкарня постраждала від пожежі. Уціліле обладнання тимчасово перенесли до братської школи, в якій згодом добудували другий поверх для приміщення друкарні. У 1630-1644 рр. вийшло в світ 18 видань, серед яких 14 церковнослужбових книг.

Перші книги львівських братчиків мали досить скромне оформлення, використовувалися кириличні та грецькі шрифти, створені Іваном Федоровим і його учнем Гринем Івановичем. Однак на початку ХVІІ ст. майстри почали вдосконалювати книжкове оформлення. Наприклад, у Часослові (1609) було вперше серед львівських кириличних видань використано гравюри на дереві. У 30-40-х роках XVII ст. у друкарні братства вийшло декілька щедро проілюстрованих видань. Наприклад, у Євангелії (1636) було вміщено понад 50 дереворитів.

У другій половині ХVII ст. на фоні поразки українського війська у 1651р. під Берестечком умови українського кириличного книгодрукування значно погіршуються. Зокрема польська адміністрація припинила діяльність друкарні Львівського Ставропігійського братства, а її обладнання конфіскувала. Лише через рік великими зусиллями друкарню вдалося повернути. З того часу братство почало обмежуватися виданням малоформатних навчальних книжок, а також перевиданням попередніх церковнослужбових друків.

У першій половині XVIII ст. друкарня працювала з великими перервами, переважно перевидавалася церковнослужбова та навчальна література. У 1772 р. Галичина перейшла до складу Австрії, діяльність друкарень почала контролюватися через державну цензуру. У 1787 р. Ставропігійське братство скасували, створивши замість нього Ставропігійський інститут, до якого згодом відійшла колишня друкарня, яка проіснувала до 1939 р.

Видавнича діяльність Львівського Ставропігійського братства проводилася на високому рівні. Видання продавалися в Україні, Білорусі, Молдові, Болгарії, Сербії. У різні часи установою керували такі видатні українські друкарі, як Памво Беринда, Михайло Сльозка, Дмитро Кульчицький, Семен Ставницький.

Джерела:

1. Овчінніков В. Історія книги : еволюція книжкової структури. - Львів : Світ, 2005. - 420 с.

2. Тимошик М. Історія видавничої справи. - Київ : Наша культура і наука, 2007. - 496 с.

Ілюстрація: Друкарня Ставропігійського братства [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.dlab.com.ua/arch/414 (дата звернення 23.10.2023).