Фундатор вивчення історії козацтва
Д. І. Яворницький (06.11.1855 – 05.08.1940) – український вчений-історик, археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник, викладач Петербурзької гімназії (1885 р.), викладач Педагогічних курсів у Петербурзі (1885 р.), чиновник з особливих доручень при туркестанському генерал-губернаторові (1892-1895 рр.), викладач Варшавського університету (1895-1896 рр.), викладач Московського університету (1896-1905 рр.); завідувач Історико-археологічного музею у Катеринославі (тепер – Історичний музей ім. Д. І. Яворницького у Дніпрі) (1902-1933 рр.), професор Дніпропетровського університету (1918-1933 рр.); дійсний член Наукового Товариства ім. Т. Г. Шевченка (1914 р.), дослідник історії українського козацтва, член-кореспондент АН УРСР (1924 р.), академік НАН України (1929), доктор історичних наук (1937 р.).
Багато праць Д. І. Яворницького опубліковані під прізвищем «Еварницький». І це не дивно, бо на переважній більшості друкованих робіт автора вказано саме так. Д. І. Яворницький виводив етимологію свого прізвища від «явора» або «яворника». «Дід і батько мій, – писав він у листі до письменника та видавця В. Л. Левицького, – писались Яворницький, а мені у школі якийсь дурінь причіпив букву «Е» і вийшов я «Еварницький», а воно на ділі «Явор», дерево таке, що здається на клена, тілько листи зелені й ще, з зубцями на кінцях» [2].
Уперше прізвище «Яворницький» подається в статтях 1890 р., що були надруковані в «Екатеринославских губернских ведомостях» з подвійним підписом: «Еварницький-Яворницький». Відомо, що ще у 1886 р. у листі до редактора першого українського історичного журналу «Киевская старина» Ф. Г. Лебединцева Д. Яворницький висловив побажання, щоб його статті підписували подвійним прізвищем «Д. І. Еварницький (Д. І. Яворницький)». Автор пояснював це так: «Я хочу сказати цим, що я не лях, а українець» [3]. Однак на всіх подальших працях, опублікованих у часописі, знову стоїть «Еварницький». І лише після 1905 р. уживається або подвійний підпис, або «Яворницький», і вкрай рідко «Еварницький». За радянських часів науковець іменує себе тільки «Яворницьким». У листуванні з рідними та друзями прізвище «Яворницький» він почав уживати набагато раніше, ніж у друкованих працях.
У 1907 році в Катеринославі вийшов у світ автобіографічний роман Д. Яворницького «За чужий гріх». У відділі рідкісних та цінних видань Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олеся Гончара зберігається примірник твору з автографом автора: «На добрий спомин. Д. І. Яворницький – О. О. Різникові од щирого серця, 14/VІІІ/1925». Це унікальне видання подароване нашій книгарні херсонським журналістом Давидом Файнштейном.
Також у відділі зберігаються рукописні спогади про Д. І. Яворницького Олекси Різника. Саме цій людині адресовано авторський дарчий напис на примірникові роману-хроніки «За чужий гріх». Відомо, що О. Різник познайомився із професором Д. Яворницьким на початку 20-х років під час екскурсії у музеї О. М. Поля (нині – Дніпровський національний історичний музей ім. Д. І. Яворницького). Науковця зацікавили записи народних пісень, зроблені відвідувачем. Він запропонував хлопцю записувати також і діалектні слова. Їхня співпраця тривала до 1929 року. У своїх спогадах О. Різник тепло згадує про Д. І. Яворницького, розповідає багато цікавого про зустрічі з професором та про історію його автографу на цій книзі.
За своє життя Д. І. Яворницький написав близько 150 праць. Серед найвідоміших – «Історія запорізьких козаків» (1892-1897), «Число і порядок запорізьких січей з топографічним нарисом Запоріжжя» (1884), «Іван Дмитрович Сірко – славний кошовий отаман війська запорізьких низових козаків» (1894), «Вольності запорізьких козаків» (1898), «Нариси з історії запорізьких козаків і Новоросійського краю» (1889) та інші. Він також зібрав безцінний фольклорний, етнографічний і лексикографічний матеріал, підготував та надрукував розвідки «Запоріжжя в залишках старовини та переказах народу» (1888), «Малоросійські народні пісні, зібрані в 1878-1905 рр.» (1906) та ін. У цих працях дослідник яскраво змалював життя запорізьких козаків, описав фізико-географічні умови території, встановив місце розташування та кордони всіх Січей, дослідив навіть поштові зв'язки і письмо козаків.