До історії виготовлення паперу в Україні
У минулій публікації ми познайомилися із загальною історією виготовлення паперу. Сьогодні ж дізнаємося про історію паперового виробництва саме на українських землях.
Коли ж почалося виробництво паперу в Україні? На думку Ореста Мацюка (1932-1999), українські підприємства з виготовлення паперу існували вже в першій половині ХVІ століття – про це свідчать документи та водяні знаки на папері. Український книгознавець Яким Запаско (1923-2007) вказує на те, що перша згадка про папірню в Україні, яка знаходилася в м. Янові (Волинь), належить до 1522 року. А от чи займалися українці цим промислом раніше? Український поет та науковець Іван Вагилевич (1811-1866), посилаючись на польського історика Вацлава Мацейовського (1792-1883), припускав, що вже в ХІІ столітті в Галичі два брати з міщанських родин займалися виробництвом ганчір’яного паперу.
Галич був столицею Галицько-Волинського князівства, яке підтримувало торговельні зв’язки із багатьма країнами: Болгарією, Візантією, Угорщиною, Чехією, Німеччиною, Польщею, Литвою. На ярмарки Галича з’їжджалися також араби, татари, євреї, італійці. Тому цілком імовірно, що папір був завезений сюди арабами, італійцями або й татаро-монголами, які у 1241 р. завоювали Галич. Проте, на жаль, інших документальних підтверджень цій гіпотезі ми не маємо. Галицькі архіви та бібліотеки були знищені татаро-монголами та іншими завойовниками, через що не залишилося зразків українського паперу більш раннього періоду. Ось чому відлік паперової промисловості в Україні починаємо з першої половини XVI століття.
Основною сировиною для виробництва паперу було ганчір’я. Додатково використовували ніжки молодої худоби, які виварювали в мідному казані і готували з них клей. Потім отриманою речовиною проклеювали висушений папір. Завдяки цій процедурі чорнило на папері не розпливалося. Папір, який призначався для друку книг, не проклеювали. Його пропускали через воду з розчиненим галуном. Потім папір знову сушили, глянсували і пресували на спеціальному ковадлі великим молотом.
Приблизно 1668 року в Голландії був винайдений рол для розмелювання ганчір’я. В українських папірнях ним почали користуватися у кінці ХVІІІ століття, але під назвою голендер. Використання ролів водночас і полегшувало процес виробництва паперу, і покращувало його якість. Незважаючи на те, що в українських папірнях застосовувалися різні млинки, котли, роли, ще до початку ХІХ століття на підприємствах переважали середньовічні методи виробництва паперу, лише зрідка використовувалися якісь винаходи.
У 1799 році французький винахідник Луї Робер (1761-1828) сконструював папероробну машину. В Україні цим винаходом почали користуватися пізніше. У 40-50-х роках ХІХ століття почався перехід на машинне виробництво паперу на Галичині, частині Волині та Поділля. На сході України цей процес відбувся пізніше – на початку 70-х років. У цей період почали користуватися паровими котлами, які забезпечували папірню необхідною енергією. Для приготування паперової маси з осоки, осики та деяких м’яких порід деревини почали використовувати бігуни (жорна). Також стали монтувати потужні й продуктивніші роли.
Техніка безпеки та медичне обслуговування в українських папірнях у більшості випадків були відсутні. Наприклад, Черлянська фабрика паперу придбала в 1859 р. у львівському шпиталі ковдри, якими вкривалися хворі на холеру, і використала їх у якості сировини. У папірнях часто траплялися випадки каліцтва, опіків. Робітники змушені були працювати по 10-12 годин в брудних, вогких і напівтемних цехах.
Орест Мацюк у своїй праці «Папір та філіграні на українських землях (ХVI-XX ст.)» (Київ, 1974) наводить опис 146 українських папірень. Наявність такої кількості підприємств є свідченням високих культурних запитів українців. Розглянемо кілька найвідоміших українських папірень.
Найдавнішою українською папірнею є Буська папірня (Буський район Львівської області). Дослідники подають різні дати її заснування. На думку Мечислава Гембаровича (1893-1984), Буська папірня була заснована приблизно 1546 року. Натомість, Орест Мацюк вважає, що підприємство виникло в 1539-1541 рр. У 1538 р. буське староство посів рід Гурків, який користувався гербом Лодзя. Найдавніша філігрань із зображенням цього герба датується 1541 роком. Саме ці вищезазначені факти дали підстави Оресту Ярославовичу датувати появу Буської папірні у період 1539-1542 рр. Рід Гурків був власником папірні до 1588 р. У 1550 р. на продукції папірні з’являються філіграні у вигляді герба міста Буська. Свого розквіту діяльність папірні досягла в середині ХVІ ст. Міські гродські та земські книги Львова, Буська, Белза, Галича і Теребовлі писалися переважно на буському папері. Продукція поширювалася на території східних областей України і колишнього Великого князівства Литовського.
Із папірнею співпрацював також Іван Федоров (бл.1510-1583), використовуючи папір з Буська для друкування. У різні періоди власниками папірні були Станіслав Тарновський, Іван Данилович, Станіслав Конецпольський, Петро Собанкович. У 1714 р. папірня була повністю знищена повінню. За відбудову підприємства взялися у 1765 р. Перший відомий водяний знак відбудованої папірні датується 1765 роком, а останній – 1788 роком.
Окремо хотілося би згадати і про Радомишльську папірню (Радомишльський район, Житомирської області), яка вважається однією з найперших в центральній Україні. Заснована приблизно в 1615-1624 рр. лаврським архімандритом Єлисеєм Плетенецьким (між 1550 і 1554–1624). Підприємство забезпечувало папером друкарню Києво-Печерської лаври. Обсяги виробництва були досить високі. Протягом перших 8 років свого існування у Лаврській друкарні було видано більше книг, ніж у всіх друкарнях України. Саме на радомишльському папері були надруковані важливі в історії українського друкування книги: перша надрукована в Києві книга «Часослов» (1616), перший український поетичний збірник «Візерунок цнот превелебного в Бозі милостивого пана отця Єлисея Плетенецького» (1618), український словник «Лексикон словенороський» (1627).
Радомишльський папір не відзначався високою якістю, був темний, проте досить міцний. Виготовлявся з льону, кропиви і коноплі. Папір нескладно ідентифікувати за водяними знаками: «Це шляхетські герби лаврських архімандритів та, відповідно, стилізоване зображення одного із засновників Лаври, преподобного Антонія Печерського, і трьох куполів з хрестами» (3, С. 119).
Папірня у Радомишлі, імовірно, була знищена за часів Хмельниччини або «Руїни». У 1902 р. на місці папірні був зведений млин за проектом архітектора Костянтина Тарасова. У 2007 р. млин придбала Ольга Богомолець, створивши на його базі історико-культурний комплекс «Замок Радомисль». Саме тут усі охочі можуть познайомитися із давньою технологією виробництва паперу.
Звісно, пропонований нарис з історії виготовлення паперу на українських землях не надає повної картини. Дізнатись більше можна у відділі рідкісних і цінних видань, співробітники якого нададуть вам кваліфіковану консультацію з багатьох питань, пов’язаних з історією книги.
