До 140-ліття від дня народження Архипа Тесленка
2 березня виповнюється 140 років від дня народження українського письменника Архипа Тесленка (1882-1911), якому доля відміряла надзвичайно короткий вік – лише 29 років.
Майбутній письменник народився у с. Харківцях Лохвицького повіту на Полтавщині у бідній селянській родині. Освіту здобував у рідному селі – спочатку у церковно-приходській, а згодом у церковно-вчительській школі. 
В останній Архип Юхимович провчився лише 2 роки. Юний Архип був здібним і допитливим учнем, однак його допитливість була сприйнята вчителем як вільнодумство, через що його і виключили зі школи.
З 15-річного віку почав працювати. Був писарем, але через «високомірря, низькопоклонство, хабарі», які панували у волосному управлінні, швидко покинув роботу. Згодом 4 роки пропрацював у нотаріальній конторі в Лохвиці. Проте робота на службових посадах не приваблювала молодого Тесленка. Він повернувся додому, допомагав батькам по господарству, а у вільний час займався самоосвітою. Саме у цей період знайомиться із творчістю українських письменників, яка надихнула на написання власних творів про непросте життя українського селянства, долею якого надзвичайно переймався. Сучасники згадають цю його рису так: «Любив бувати серед простого люду, щоб збагнути його душу й творити для нього, щоб хоч цим внести промінь світла в темноту. Города й городян не любив, також і привілейованої інтелігенції. Українцем був фанатичним, щиро ненавидів селянина, який проміняв свою селянську одіж на міщанську. Марив про українську школу, заведену на широких підвалинах; він вірив, що через неї відродиться Україна» [2; С. ХІІ].
У 1904 році, перебуваючи в Києві, Архип Юхимович познайомився в «Українській Книгарні» із Сергієм Єфремовим, якому дав почитати свої літературні спроби. Єфремов схвалив до друку оповідання Тесленка, але через несприятливі умови в українському книговидавництві, вони пролежали в рукописах аж до 1906 р., поки не були надруковані в «Новій Громаді».
Переломним для Тесленка став 1905 р., коли він захопився революційним рухом: «Настав рік 1905 – заворушилися люди. Кличуть до боротьби за рівність, братство, свободу. Боже! Боротьба за рівність, братство, свободу! Так от де я знайду собі ціль життя, і карі оченята, і щось гарне, велике. Ухопився за це я. Розказую селянам, книжечки їм читаю…» [2; С. VII]. Згодом долучився до революційної організації «Селянська спілка», проводив просвітницьку роботу серед селян. Але дуже швидко політичні обставини змінилися, займатися такою діяльністю стало небезпечно. Тесленко змушений був покинути Харківці, переховувався у Києві по монастирях і притулках. Незабаром поневіряння у столиці набридли, письменник повернувся у рідне село, де на нього чатувала поліція. Був заарештований, вирок – 2 роки заслання, у якому остаточно підірвав слабке від народження здоров’я.
У 1910 р. Архип Юхимович повернувся додому тяжко хворий на сухоти. Доглядав за немічним батьком, узяв на себе всі хатні обов’язки. Продовжував займатися самоосвітою і писати власні твори, працював над фольклорними матеріалами. Багато книг письменникові надсилала Марія Грінченкова.
А. Тесленко помер 28 червня 1911 р., похований у рідних Харківцях. Передчасна смерть не дозволила Архипу Юхимовичу у повній мірі розкрити свій письменницький потенціал. Перше видання творів А. Тесленка вийшло друком 1912 р. У відділі рідкісних і цінних видань нашої бібліотеки зберігається збірка оповідань письменника під назвою «З книги життя» (Київ, 1918) із передмовою Спиридона Черкасенка, в якій він подав біографію Тесленка, описав обставини формування його світогляду. 
Спиридон Феодосійович вказав на особливості творчої манери письменника: «Улюбленою авторовою формою є просте, непретенсійне оповідання од першої особи, тому й скидаються часто ті оповідання його на уривки з щоденника якогось «одного горопахи»: стільки в них суб’єктивного, автобіографічного. Але од цього писання Тесленкові не втрачають своєї вартости, як художні твори. Автор володів чудовною таємницею об’єктивувати свої безпосередні вражіння й робити їх цікавими для всіх, – здатність, властива тільки справжнім талантам. Спосіб писання – імпресіонистичний. Безпосередність передачі власних вражіннів, чудова, відповідна, тільки йому одному прирожденна щиронародня мова, уривчасто-буркотлива, але виразна, потужна, стильна, – роблять оповідання його дуже оригінальними, барвистими. Двома-трьома штрихами він артистично передає настрій і переймає ним читача…» [2; XIV-XV].
Архипа Тесленка ще називають наймолодшим класиком української літератури. На думку сучасників письменника, якби не такий короткий вік, то Архип Юхимович міг би залишити таку спадщину, яка своїм значенням не поступалася б творчості самого Шевченка.
