Home News Автографы от шестидесятников

Автографи від шістдесятників

10.07.2018 08:52

Творчість покоління шістдесятників – одне з найяскравіших явищ українського культурного життя, яке найбільш голосно заявило про себе в літературі. У нашій книгозбірні зберігається невелика добірка книг з дарчими написами поетів-шістдесятників.

Частина видань – з колекції книг з автографами херсонського журналіста Давида Файнштейна. Автограф від Миколи Вінграновського, в якому він зичить маленьким херсонцям «добра і щастя», зберігся на збірці дитячих віршів «Мак» (К., 1973). Справжнім артефактом в колекції Файнштейна є рідкісне фото, на якому М. Вінграновський роздає автографи херсонським школярам. Фото зроблене Т. Гаценко і датовано приблизно 1960-ми роками. Не менш цінним можна вважати й листа, адресованого Давиду Іллічу, в якому письменник повідомляє про вихід дитячої книжки. І хоча Вінграновський асоціюється насамперед як один з найвідоміших письменників-шістдесятників, визначний діяч кіномистецтва, Державну премію України ім. Т. Шевченка він отримав саме за твори для дітей.

Кіно було неабиякою творчою пристрастю Миколи Степановича. Йому пощастило бути учнем Олександра Довженка, від якого почерпнув безцінний досвід режисерської і акторської майстерності. А от до своєї приналежності до літературного покоління шістдесятників письменник ставився із прохолодним спокоєм: «Я входив у літературу разом з Драчем, Дзюбою, Світличним, трохи раніше заявила про себе Ліна Костенко. Але від того, що мене називали і називають шістдесятником мені не холодно і не жарко. Думаю, що коли входив би в літературу в 1940-ві роки, чи в теперішньому столітті, нічого б не змінилося, бо все залежить від людини. Інша справа - реалізувати написане. Адже мене могли друкувати, запрошувати на вечори, а могли послати на Колиму чи в Магадан, як це з багатьма і трапилося. Відмінність тільки в цьому. У 1960-ті ми себе реалізували, але це залежало від тодішньої політичної ситуації: Хрущов, потепління, можливість вільно дихнути. Але це дихання було лише зверху, бо врешті все залишалося так, як було. Просто нам пощастило, бо якби ми вступили в літературу в кінці, скажімо,1930-х, нас би спіткала доля Івана Багряного, Леся Курбаса, Тодося Осьмачки, Євгена Плужника та багатьох інших. Добре, що хоч третина з нас залишились у літературі.» [3].

В колекції Файнштейна збереглися й дві книги з автографами від Д. Павличка: «Гранослов» (К., 1968), «Хліб і стяг» (К., 1968). У збірці «Гранослов» Павличко продовжує започатковану неокласиками традицію інтелектуальної лірики – витонченої, класично досконалої, яскраво метафоричної. У своїй поезії Дмитро Васильович торкається теми кохання, гармонії людини з природою. У циклі «Білі сонети» поет порушує проблему свободи творчості, висловлює думку про те, що ідейне звучання поезії більш важливе, ніж вдало підібрана рима:

Старенька рима у паркані вірша
Прибита, мов штахетина гнила.
Займає місце. Як байдужим оком
Сковзнеш по ній, то скажеш: «Все гаразд!»
Та тільки потривож її рукою,
Переконатися попробуй сам,
Чи міцно думки цвях сидить у слові –
І вже гуде в поезії діра!

У 1989 році, під час візиту у Херсон, подарував читачам нашої бібліотеки збірку своїх поезій «Теліжинці» Іван Драч. Теліжинці – рідне село поета, яке було засноване на місці грецького міста, розграбованого татарами. У віршах цієї збірки відчувається тепла любов поета до своєї маленької батьківщини, щире захоплення її жителями. Чимало поетичних думок Драча не втрачають своєї актуальності й сьогодні:

Коли вродився ти Іваном
В краю, що стогне од щедрот,
Гряди з питанням нездоланим:
«Коли ж ми збудемось в народ?!»
Гримлять епохи. Крячуть бомби.
Апокаліпсису виття.
А ти виводь із катакомби
Народ свій, мов сліпе дитя.

Всією своєю діяльністю, всім життям своїм і творчістю Іван Драч намагався саме «виводити із катакомб народ свій». На жаль, не судилося йому завершити свою справу так, як мріялось. Відлетіла душа поета за обрій цьогоріч спекотним червневим днем. Але творча спадщина, як головний пам’ятник йому, залишається з нами. Залишається з нами і його автограф «Від серця…» на подарованій ним книжці.

Можливо, саме книги і є найкращим пам’ятником для тих, хто працював зі Словом. І не лише померлим, а й живим.

Олена Фетисова

 

Джерела:
1. Драч І. Теліжинці. – Київ: Рад. письменник, 1985. – 199 с.
2. Вінграновський М.С. Мак. Вірші для старшого дошкільного та молодшого віку /М. С. Вінграновський. –Київ: Веселка, 1973. – 24 с.
3. Вінграновський Микола Степанович [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/ (дата звернення 04.07.2018). – Заголовок з екрану.
4. Павличко Д. Гранослов. – Київ: Рад. письменник, 1968. – 191 с.

Calendar

    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930