«Слово о полку Ігоревім»: 840 років від початку написання (1185–1187)

У 2025 році відзначається 840 років з дня створення найвідомішої пам'ятки давньоруської літератури   –  «Слова о полку Ігоревім» (дав.-рус. «Слово о плъку Игоревѣ»), що посідає особливе місце не лише в історії стародавньої Русі, а й у скарбниці української мови. Наука про «Слово...» нараховує щонайменше 5000 монографій та спеціальних розвідок. За час вивчення «Слова...» виробився погляд на нього як на цінне джерело з історії України-Руси та літературної мови того часу, усної народної творчості, міфології, історичної географії, навіть давньої фауни і флори.

Це героїчна поема кінця XII століття з елементами язичницької міфології, в основі якої лежить сюжет про похід  руського новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців у 1185 році. Цей похід, у якому разом із князем Ігорем брали участь його брат і сини, завершився нищівною поразкою: усі вони потрапили в полон.

«Слово» дійшло до нас у пізнішій копії – без дати й без імені автора. Це звичайна риса більшості пам’яток давньої та середньовічної літератури, тож немає підстав вважати автентичність «Слова...» винятком. Питання полягає не стільки у самому творі, скільки в тому, що за понад двісті років від часу його відкриття наука так і не виробила єдиної методології, здатної остаточно розв’язати проблему автентичності.

Рукописний збірник з текстом «Слова...» зберігався в бібліотеці Спасо-Ярославського монастиря. До збірника входили хронограф, «Сказання про Індійське царство», «Повість про Акира Премудрого», «Девгенієве діяння» та «Слово».

Збірка була придбана графом Олексієм Мусіним-Пушкіним, російським державним діячем, істориком, археографом і колекціонером, очевидно, ще на початку 90-х pp. XVIII ст. На титульному аркуші стояв такий заголовок: «Ироическая песнь о походе на половцев удельного князя Новогорода-Северского Игоря Святославича, писанная старинным русским языком в исходе XII столетия с переложением на употребляемое ныне наречие»; самий же текст пам'ятки з паралельним перекладом його і примітками під рядками був озаглавлений «Слово о полку Игореве, Игоря сина Святославля, внука Ольгова».

Про рукопис «Слова...» Олексій Мусін-Пушкін згадує: «Писаний на ґлянсованому папері, наприкінці літопису, досить чистим письмом. За почерком письма й за папером слід віднести це переписування до кінця XIV або до початку XV ст.».

У 1797 р. в жовтневому числі журналу французьких еміґрантів, що видається в Гамбурзі «Le Spectateur du Nord», російський історик Микола Карамзін вмістив замітку про відкриття «Слова...»: «Два роки тому в наших архівах було виявлено уривок з поеми під назвою "Пісня воїнам Ігоря", що її можна порівняти з кращими осіанівськими поемами й котра написана в XII ст. невідомим автором».

У 1800 році «Слово…» виходить друком у Москві з паралельним перекладом російською мовою. Заголовок книжки був «Ироическая пѣснь о походѣ на половцовъ удѣльного князя Новагорода-Сѣверскаго Игоря Святославича, писанная стариннымъ русским языкомъ въ исходѣ 12 столетія съ переложеніем на употребляемое нынѣ нарѣчіе». Ця невелика книжечка зробила епоху в поглядах на історію культури часів Київської Русі. Здійснив видання український історик Микола Бантиш-Каменський, вихованець Ніжинської школи та Києво-Могилянської академії, співробітник Московського архіву Колеґії іноземних справ, знавець давнього письменства та класичних мов. З ним співпрацював Олексій Малиновський – випускник Московського університету, співробітник Московського архіву Колеґії іноземних справ, історик, археограф, перекладач. Вони встановили, що рукопис «Слова» не був оригіналом, а копією, зробленою у XV або XVI ст., крім того, «Слово...» дійшло у конволюті, оправленому як колекція восьми рукописів величини аркуша; рукописи були поміж XIV і XVII ст. Першою складовою частиною конволюта був «Хронограф», або всесвітня історія, який називається там «Гранаграф». Третім текстом було «Сказаніе об Индіи богатой». П'ятим рукописом було власне «Слово о плъку Игоревѣ».

Видання Омеляна Партницького «Слово о полку Ігоревім», 1884 року (Львів, друкарня Наукового товариства ім. Шевченка)

У листІ до Костянтина Калайдовича від 31 грудня 1813 р. Олексій Мусін-Пушкін пише: «До перетворення Спасо-Ярославського монастиря на архиєрейський дім ним керував архимандрит Іоїл, чоловік з освітою й любитель словесности; по скасуванні штату він лишився в тому монастирі за обіцянкою до своєї смерти. В останні роки він перебував у нестатках, а з тієї причини мій комісіонер купив у нього всі руські книги, в числі яких в одній під числом 323, під назвою "Хронограф", наприкінці знайдено "Слово о полку Ігоревім"» .

У 1812 p., під час вторгнення французів у Москву, серед інших рукописів Мусіна-Пушкіна, що зберігалися в його московській бібліотеці, загинув і рукописний збірник з текстом «Слова о полку Ігоревім». Таким чином, був втрачений єдиний старовинний список дорогоцінної пам'ятки, і маємо тепер за основу тексту «Слова...» лише першодрук і писарську копію, яка була зроблена для імператриці Катерини II не пізніше 9 жовтня 1796 р. (день смерти Катерини II) з мусін-пушкінського рукопису. Ця Катерининська копія була виявлена у 1864 р.

Єдиний знайдений список «Слова о полку Ігоревім» припадав, треба думати, на початок XVI ст. і був віддалений від часу створення пам'ятки більш, як на триста років. За цей час, в процесі неодноразового переписування спочатку з оригіналу, а потім з копій, текст його частково перекручувався, і у пізнішому списку, придбаному Мусіним-Пушкіним, було чимало темних місць, які не могли розгадати перші дослідники рукопису, недостатньо досвідчені в читанні старих почерків; тому були позбавлені можливості користуватися рукописом.

Зникнення збірника, до якого входило «Слово... », унеможливило його пізніший палеографічний аналіз. На думку більшості дослідників, список «Слова...», що перебував у тому збірнику, можна датувати XVI ст. Загибель єдиного списку твору та його надзвичайно високі художні якості, що підносять його над всіма іншими пам’ятками давньоруської писемності XII ст., створили ґрунт для сумнівів у його автентичності в російських істориків 1-ї половини XIX ст., а в XX ст. до них приєдналися французські філологи Л.- П. Леже та А. Мазон. «Слово...» вважали або підробкою, або стилізацією XVI—XVIII ст.

Протягом останніх 50-ти років багато дослідників намагалися довести принципову схожість «Слова...» з багатьма літературними пам’ятками XII ст. Лексичний склад і художні засоби «Слова...» виявилися характерними для давньоруської мови старшого періоду (XII—XIII ст.). Підтвердилась достовірність ряду подій, про які оповідає «Слово...». Важливим доказом справжності твору є впевненість значної частини істориків у тому, що події походу Ігоря до Половецького степу викладені й оцінені їхнім сучасником.

Численні дослідження авторства «Слова...» викликали написання величезних обсягів наукової літератури. При всій насиченості східнослов’янським фольклором ця пам'ятка, поза сумнівом, є авторським літературним твором. Досі спроби встановити особу автора успіху не мали. Вчені вважають, що автором «Слова о полку Ігоревім» була добре начитана людина, котра непогано розбиралась в історичній літературі свого часу, в пам'ятках книжкової культури своєї епохи та належала до лицарських верств. Але його погляди були нетотожні жодному з княжих кланів, що змагалися в той час.

Інші називали автором придворного співця чернігівських князів. Академік Борис Рибаков вважав, що «Слово...» вперше пролунало 15 серпня 1185 р. на прийнятті в Києві в князі Святослава Всеволодовича з нагоди повернення з полону Ігоря Святославича.

Були версії про автора як галичанина (навіть – лемка, з огляду на специфічну мову), боярина, незалежного письменника...

Серед ймовірних авторів або осіб, яких асоціювали з написанням «Слова...», називаються: тисяцький Рагуїл, співець Митуса, літописець Петро Бориславич, Ян Вишатич, котрого згадує літопис, великий князь київський Святослав Всеволодович († 1194).

Російський історик О. Зимін припускав, що «Слово...» написав учений монах з України Іоїль Биковський наприкінці XVIII ст.

Леонід Махновець (видатний український історик, літературознавець і критик; йому належать редагування та наукове видання «Слова о полку Ігоревім» українською мовою, де він не лише відтворив текст, а й дав ґрунтовний історико-літературний коментар) розробив версію про те, що автор «Слова...» – князь Володимир Ярославич († 1198 р.), син Ярослава Осмомисла, брат Ярославни – дружини князя Ігоря.

Чудова обізнаність автора у політичній обстановці описуваного ним часу, точність в зображенні цілого ряду незначних реалій, сам характер авторського ставлення до описуваних подій – все говорить про те, що «Слово о полку Ігоревім» писалося незабаром після зображеної у ньому події – походу Ігоря Святославича, князя Новгорода-Сіверського, на половців 1185 року.

Одні вважають, що автор був учасником походу Ігоря і разом з ним перебував в полоні; інші – що автор міг чути все це від очевидців подій або ж від самого Ігоря. З упевненістю відповісти на це питання навряд чи вдасться. За своїм соціальним становищем автор, найімовірніше, – представник інтелігенції тодішнього суспільства. Це підтверджується його високою освіченістю та обізнаністю в політичних справах і родових зв'язках князів і князівств, його прекрасним знанням військової справи. Проте, що цікаво, високе соціальне становище автора не завадило йому відобразити в своєму творі інтереси широких народних верств. Народність автора підкреслюється тим, що він цілком об'єктивно малює перед нами картину тодішньої Русі і, наскільки дозволяє характер його праці, по-своєму абсолютно правильно передає нам причини, що призвели Русь до стану роздробленості. А саме: постійна й гостра міжусобна боротьба. Жорстока боротьба точилася десятками років – за «уділ», за владу, за право збирати данину з простолюду... У цій боротьбі князі нерідко зверталися за допомогою до своїх східних сусідів – кочових племен половців. І тому ослаблені міжусобною боротьбою, роздрібнені князівства не могли протистояти згуртованій силі половців, які почали напади на Русь.

Згідно дослідження культуролога Олександра Ужанкова, досі невідомим автором знаменитої поеми цілком може бути ігумен Видубицького монастиря Мойсей. І на підставі свого припущення називає ігумена «гениальным и фактически первым русским писателем – предшественником Пушкина и Толстого». І при цьому зазначає: «Великая русская литература обрела в своем пантеоне очень важное для нее имя». Як відомо, в науці про «Слово...» існує понад 20 можливих претендентів на його авторство. Пошуки автора тривають, і «...особливо аматорами, які майже не зважають на те, що зроблено до них», вважає академік Олекса Мишанич. Отже, й гіпотеза Ужанкова має право на існування.

Проте твердження про причетність імовірного автора поеми до Пушкіна, Толстого й «великой русской литературы» видається цілковитим абсурдом.

По-перше, геніальна поема XII століття є літературною спадщиною України-Русі, могутньої держави європейського середньовіччя, творцем якої був український етнос. Це науково обґрунтував Михайло Грушевський. А щодо нинішньої Росії, то в ті часи вона була далекою околицею теренів України-Русі, платила Києву данину та іменувалась Володимиро-Суздальським удільним князівством.

До речі, одна з найіменитіших монографій про «Слово...» академіка Петербурзької академії наук Володимира Перетца так і називається: «"Слово о полку Ігоревім": пам’ятка феодальної України-Руси ХІІ віку».

В. Перетц «"Слово о полку Ігоревім": пам’ятка феодальної України-Руси XII віку» (Київ, 1926 рік). Титульний лист

По-друге, як стверджує академік, доктор філології Григорій Півторак, найпереконливішим свідченням українського походження «Слова...» є його мова. У творі збережена велика кількість слів, що дотепер живуть в українській мові: «...яруги, поганий, хоробрий, кожух, зорі, минулий, туга, жалощі, минати, другий, полонила, година, тяжко, починати…».

Навряд чи такі слова використовуються у творах Пушкіна та Толстого, а також у «Толковом словаре живого великорусского языка» Даля.

І та ж сама історія щодо мовних форм, які представлені в поемі. Форма давального відмінка на -ові, -еві: Дунаєві, Ігореві, Романові, королеві…

Клична форма: княже, Бояне, дружино, господине, Всеволоде…

Форми дієслів із закінченням -ть: молотятЬ, віютЬ, ідутЬ, біжатЬ, велитЬ, звенитЬ...

А також форми дієслів із закінченням -в: заступиВ, затвориВ...

Усі ці форми й досі зберігаються в українській мові, тоді як для російської вони ніколи не були властиві. Саме тому залишається загадкою, як ця геніальна поема може мати бодай якийсь стосунок до російської літератури.

Дослідники Зоя Хижняк та Валерій Маньківський в «Історії Києво-Могилянської академії», яка була видана у 2003 році, писали: «У рукописі, зробленому зі списку ХV ст., «Слово» зберігалося в особистій бібліотеці вихованця Києво-Могилянської академії Івана Биковського (1706–1798). Як і багатьох інших могилянців, його було викликано до Росії, де він працював у Шляхетському кадетському корпусі (С.-Петербург), згодом став архимандритом Спасо-Ярославського монастиря і ректором Ярославської семінарії. Завжди з Биковським була його бібліотека, якою він люб’язно дозволяв користуватися всім книголюбам. Так «Слово» потрапило до рук доброго знайомого архімандрита, збирача давніх рукописів обер-прокурора Синоду Мусіна-Пушкіна».

Отже, насправді початок історії поетичного шедевру  «Слово о полку Ігоревім» веде до Києва і підказує, що вже тоді, в XII столітті, мова була дуже близька до нашої сучасної. Тобто це вже була українська мова.

Більше ніж вісім століть відділяють нас від часу появи цього твору, проте він і сьогодні вражає поетичною красою, благородним патріотичним змістом, свіжістю та неповторністю. Його актуальність не згасає. У ньому відбито найкращі риси народу – незламну готовність стати на захист рідної землі від загарбника, коли герої виявляють нечувану відвагу і йдуть у бій за Батьківщину.

«Слово о полку Ігоревім» – героїчний народний епос про становлення Руської землі (без колоній) з центром у Києві в постімперський період – підтверджує ідею безперервності києво-руської (української) історії з найдавніших часів до наших днів, яка звернена в майбутнє.

Цитати з твору, що стали афоризмами

• «Розтікатися мислю по древу» (сказано про Бояна). Значення виразу в сучасній мові: говорити зайве, відволікатися від основної думки.
• «Лучче нам порубаними бути, ніж полону зазнати!» (слова князя Ігоря).
• «В княжих крамолах віки вкоротилися людям» (автор «Слова…» про наслідки розбрату між князями).
• «З розбрату і постало насилля» (автор про тяжкі часи на Русі).
• «Ні хитрому, ні спритному, ні чаклунові вмілому суду Божого не минути» (слова Бояна про князів, що чинили чвари між собою, а люди від того потерпали).
• «Хоч тяжко голові бути без пліч, але важко й тілу без голови» (слова Бояна про Ігоря).

Джерела

1. Ісіченко І. «Слово о полку Ігоревім» [Електронний ресурс] / Архиєпископ Ігор Ісіченко : [особистий вебсайт архиєпископа-емерита]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.bishop.kharkov.ua/%D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81%D0%B8-%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%86%D1%96%D0%B9/%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97-%D0%BB%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B8-%D1%85-xvi-%D1%81%D1%82/10-%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BE-%D0%BE-%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BA%D1%83-%D1%96%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%B2%D1%96%D0%BC. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 12.09.2025. 
2. Костенко І., Халупа І. «Слово о полку Ігоревім» – літературний скарб України чи «русского мира»?  [Електронний ресурс] / Ірина Костенко, Ірина Халупа // Радіо Свобода : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.radiosvoboda.org/a/slovo-o-polku-ihorevim-i-ukrayina-rus/31481960.html. – Назва з екрана. – Дата публікації : 29.09.2021. – Дата перегляду : 12.09.2025. 
3. Котляр М.  «Слово о полку Ігоревім» [Електронний ресурс] / Микола Котляр // Інститут історії України НАН України : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Slovo_polku. – Назва з екрана. – Дата публікації : 29.09.2021. – Дата перегляду : 12.09.2025.
4. Пріцак О. Коли і ким було написано «Слово о полку Ігоревім» [Електронний ресурс] / Омелян Пріцак; голова ред. колегії М. Жулинський; Укр. наук. ін-т Гарвард. ун-ту, Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Ін-т сходознавства ім. А. Кримського НАН України. – Київ : Обереги, 2008. – 368 с. – Режим доступу : https://shron3.chtyvo.org.ua/Pritsak_Omelian/Koly_i_kym_bulo_napysano_Slovo_o_polku_Ihorevim.pdf?. – Електрон. версія друк. вид. – Назва з екрана. – Дата звернення : 13.09.2025.
5. Реконструйований список «Слова о полку Ігоревім» [Електронний ресурс] // Ізборник : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : http://litopys.org.ua/slovoyan/yatzenko5.htm. – Назва з екрана. – Дата звернення : 14.09.2025.
6. Слово о полку Ігоревім: хто автор і де писався твір [Електронний ресурс] // SPADOK.ORG.UA : [інф.-аналіт. культурно-просвіт. портал]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://spadok.org.ua/kyyivska-rus/slovo-o-polku-igorevim-khto-avtor-i-de-pysalos. – Назва з екрана. – Дата публікації : 06.11.2019. – Дата звернення : 13.09.2025.
7. Яценко Б. «Слово о полку Ігоревім» та його доба [Електронний ресурс] / Борис Яценко // Ізборник : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : http://litopys.org.ua/slovoyan/yatzenko1.htm. – Назва з екрана. – Дата звернення : 14.09.2025.

Відеоматеріали

• ​Підроблена історія. «Слово о полку Ігоревім» [Електронний ресурс] : [відео на телеканалі «Мега»] // YouTube : [інтернет-відеохостинг]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://www.youtube.com/watch?v=7KpM7fNf_fI. – Назва з екрана. – Дата публікації : 08.07.2015. – Дата звернення : 13.09.2025.