Серійні видання (1917-1921)

Рух національного поступу після 1917 року відбився і в театральному житті України. Питанням організації Національного театру опікувалися на державному рівні. Тож, невдовзі був утворений Театральний відділ при Генеральному секретаріаті освіти УЦР, очолюваний М. М. Старицькою (1865-1930), акторкою, режисером і педагогом,  автором програми з організації українського театру.

Вже у серпні 1918 року заходами відділу та безпосередніми стараннями самої М. М. Старицької була відкрита перша українська драматична школа і два нових державних театри: Державний драматичний театр і Державний народний театр з українським репертуаром. А восени 1918 року створення у Києві Молодого театру Леся Курбаса згуртувало в театральному житті нові молоді творчі сили.

Нові реалії потребували і нового навчання. На допомогу навчальному процесу з театральної справи була започаткована спеціальна серія видань «Театральний порадник», що виходила в Києві упродовж 1920-1923 років.

Випуск серії тісно пов'язаний з діяльністю «Дніпросоюзу» – Дніпровського союзу споживчих союзів України, заснованого в 1917 році. Великою заслугою Дніпросоюзу можна вважати не тільки його напрацювання у фінансово-економічній сфері, а й у культурно-просвітницькій. За його сприянням видавалася велика кількість українських книжок, зокрема, підручників, організовувалися бібліотеки, читальні та театральні гуртки.

Серед видань «Дніпросоюзу», що збереглися у фонді книгозбірні, – підбірка матеріалів з театральної справи, що були випущені в серії «Театральний порадник». До цієї серії увійшли видання лекцій, що читали викладачі інструкторсько-режисерських курсів, організованих при Театральній секції Культурно-просвітнього відділу в 1920 році [8].

Художнє оформлення всіх книжок серії виконано в одному стилі гравером Валентином Бібіковим. Про це свідчить його підпис на обкладинках всіх випусків.

Верхню обкладинку вінчає декоративна прикраса у вигляді заставки із стародруків. Назва серії виконана червоною фарбою на кшталт кіноварі. По центру розташоване зображення фрагменту старовинної театральної сцени з колонами та завісою. А на споді нижніх обкладинок всіх книжок серії розміщено зображення видавничої марки «Дніпросоюзу»: на чорному тлі квадрата біле зображення півкола сонця та стиглого колоса, що проросло крізь землю, із написом вгорі «Дніпро Союз».

Безпосереднє знайомство з книжками серії de visu надає уявлення і про видавничу продукцію того часу, і про тих особистостей, хто безпосередньо опікувався будівництвом нового українського театру.

До першої книги серії увійшла робота українського режисера і театрального художника Григорія Парфеновича Гаєвського (1872-1933) «Завдання режисера».

У 1894 році Гаєвський закінчив Київський університет Св. Володимира і музичну школу М.Тутковського. Працював режисером київських театрів: Українського національного (1917-18), Другого драматичного театру УСРР ім. Леніна (1919) та Першого театру УСРР ім. Т.Шевченка (1920), Театру ім. Г.Михайличенка (1921-1925). Він викладав сценічне мистецтво у Музично-драматичній школі Миколи Лисенка (1904-1917). З 1918 року був професором Київського музично-драматичного інституту та викладав на курсах «Дніпросоюзу» теорію і практику режисерської майстерності.

В своїй роботі він висвітлює питання сценічного мистецтва, ролі та завдання режисера і актора в ньому. Тут також розглянуті методи та стилі постановок, спільна праця режисера з акторами тощо. Видання щедро проілюстроване і містить справжні артефакти – фото декорацій відомих театральних постановок, сюжетів естрадних постановок і сцен зі спектаклів.

Від імені редакції в першій книжці серії даються настанови щодо бережливого ставлення до творчих шукань в царині нового українського мистецтва і обумовлюється необхідність самостійної творчої праці на місцях. Тому редакція пропонує вважати надруковані матеріали не підручниками з театральної справи, а лише матеріалом для самонавчання. Як зазначає редакція, «…випуски «Театрального порадника» ні в одній частині своїй не вичерпують питання, полишаючи широку волю для вільного шукання, для самостійної творчости». [2, с. 3].

Лекції з мімодрами на інструкторсько-режисерських курсах «Дніпросоюзу» читалися Володимиром Володимировичем Сладкопєвцевим (1876-1957), актором, літератором, професором.

Він отримав фах юриста в Московському університеті, але з юридичною практикою не склалося. Певне, переважила любов до театру. Сценічну діяльність Сладкопєвцев розпочав в Одесі у 1904 році в антрепризі у О.І.Сибірякова. Потім він працював актором у петербурзькому театрі О.С.Суворіна (1907-1917). Його театральна кар’єра завершилася у 1918 році, але він до кінця життя залишався театральним педагогом. Служба у Київському музично-драматичному інституті ім. М.В.Лисенка та викладання на курсах припадає на 1918-1923 роки.

Робота Сладкопєвцева «Вступ до мімодрами», читана ним на курсах «Дніпросоюзу», увійшла до другої книжки «Театрального порадника». Крім двох основних розділів книги («Вступ до мімодрами» і «Вступ до розвідки про теорію Рутца») вона містить додатки – «Таблицю почувань» і «Словник почувань».

Основною тезою його робіт можна вважати обґрунтування того, що «внутрішнє життя нашої душі виявляється в зовнішньому… У душі кожної людини лежать зерна всіх можливих відчувань, настроїв, переживань, чуттів і пристрастей і треба тільки збудити їх». [9, с. 7-8].

До третьої книги даної серії увійшло дві роботи – «Мистецтво актора» актора і режисера Олександра Леонідовича Загарова (Фессінга) (1877-1941) та «Як я працюю над ролею» корифея українського театру Панаса Карповича Саксаганського (Тобілевича) (1859-1940).

Випускник Харківського реального училища О.Загаров продовжив навчання у Брюсельському університеті, а в 1895 році вступив до драматичного класу В.І.Немировича-Данченка у Московському філармонійному училищі. Його дебют як актора відбувся у 1898 році на сцені московського Художнього театру. Потім були роки викладання в Московському філармонійному училищі (1907-1917).

Від 1917 року Загаров почав жити і працювати в Україні: з 1918 року – головним режисером Державного драматичного театру ім. Т.Г.Шевченка, у 1920-1921 роках – професором Київського музично-драматичного інституту ім. М.В.Лисенка. Саме в той період він викладав ще й на курсах Дніпросоюзу. Згодом в еміграції він керував в Львівським театром «Руська бесіда» та Ужгородським театром «Просвіти», займався викладацькою діяльністю у Львівській драматичній школі. В 1926 року він знову повернувся в Україну, де працював у Дніпропетровську та Харкові, а потім – у театрах РРФСР.

В роботі «Мистецтво актора» Загаровим підіймаються злободенні на той час питання, що стосувалися театральної освіти і виховання актора в новому українському театрі, як-то – постійного самовиховання і роботи над собою, набуття спостережливості, що дуже важливо для акторської діяльності, виховання широких мас театральним мистецтвом тощо [4].

Авторство другої частини третьої книги «Як я працюю над ролею» належить П.К.Саксаганському, видатному українському актору, режисеру, драматургу і педагогу. 

Життєвий шлях Панаса Саксаганського неодноразово перетинався із визначними особистостями, відомими для багатьох херсонців, як то – громадським діячем, благодійником і меценатом Євгеном Чикаленком (1861-1929), українським поетом, прозаїком і журналістом, громадським діячем Олександром Тарковським (1862-1924), українським письменником і драматургом Марком Кропивницьким (1840-1910), українським письменником, театральним і культурним діячем Михайлом Старицьким (1840-1904) та з багатьма іншими.

Формування талантів і здібностей Саксаганського закладалося ще з дитинства – від матері, із навколишнього середовища. Ще школярем він захоплювався влаштуванням аматорських вистав. Його професійне театральне життя розпочалося на сцені Миколаївського театру під керівництвом М.Кропивницького та М.Старицького, де він у 1883 році виконав роль Возного у п’єсі «Наталка-Полтавка».

Під час Української революції Саксаганський очолив Державний Народний Театр (1918), що мав ставити історично-побутовий та класичний репертуар. В 1920 році він працював на інструкторсько-режисерських курсах Дніпросоюзу. Там він читав лекції з акторської майстерності та режисури, а також проводив практичні заняття.

В його статті,⁴ включеної до третьої книги із серії «Театрального порадника», викладено погляди митця на театральне мистецтво, крізь спогади про власний життєвий і творчий шлях короткими, але яскравими штрихами окреслено історію розвитку українського театру. Розкрито його власну систему праці над роллю, сформульовано принципи роботи режисера та акторів, які полягали у вдумливому вивченні життя та його реалістичному відтворенні на театральній сцені.

Автором четвертої книги «Шляхи розвитку українського театру» із серії «Театральний порадник» є відомий український театральний діяч, театрознавець Олександр Григорович Кисіль, справжнє прізвище Кисельов (1889-1942).

Філолог за освітою мав неабиякий інтерес до театрального мистецтва. Любов до культури мовлення та дикції зародилася в ньому ще з років навчання в Чернігівській гімназії. Після завершення Петербурзького університету він працював у гімназіях – спочатку Санкт-Петербурга, а потім Києва. Тут же в Києві з 1918 року він розпочав читати курс історії українського театру та драми в Київському музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка та на інструкторсько-режисерських курсах «Дніпросоюзу».

І де би не працював Олександр Григорович, його життя було пов’язане з театром. В 1920-х роках він вчителював на Житомирщині, але й навіть там створив театральний гурток, де був одночасно і режисером, і актором. На 1920-1922 роки припадає час його роботи в Інституті української мови ВУАН, де він також очолив театральну секцію, працював він і в театральному музеї ВУАН.*

Його доля, як і доля більшості українських культурних і громадських діячів тієї епохи, не була милостивою. У 1937 році він був репресований, а в 1942 році загинув у концтаборі.

О.Г.Кисіль автор декількох друкованих робіт про театр, а також журнальних публікацій на тему театрального мистецтва. В роботі «Шляхи розвитку українського театру» він окреслює основні етапи його зародження та становлення. Надає характеристику репертуару побутового театру ХІХ – початку ХХ ст. і висвітлює творчість відомих театральних труп та діяльність корифеїв українського театру.

В цій роботі театрознавець схвально оцінює перші кроки новостворених театральних інституцій визвольного періоду (1917-1921), а також об’єктивно оцінює причини поразки революції. Проте висловлює сподівання, що «… український театр зможе піднятися на велику художню височінь», а запорукою цьому будуть «… молоді талановиті сили серед діячів театру і воля до життя, яку виявив український народ за часи революції…». [5, c. 26].

У 1920 році «Дніпросоюз» був ліквідований. Остання п’ята книжка серії була видана у 1923 році вже його послідовником – видавництвом «Книгоспілка». У фондах нашої бібліотеки останній випуск відсутній.

Нині ці книжкові пам’ятки є цінним матеріалом для вивчення не тільки історії книговидавництва в Україні, але й історії театрознавства та театральної освіти першої чверті ХХ ст.

*ВУАН – Всеукраїнська Академія Наук

Джерела і література:

1. Бобошко Ю. М. Театральний порадник / Ю. М. Бобошко // Українська радянська енциклопедія. – 2-ге вид. – Київ, 1984. – Т. 11, кн. 1. – С. 173.

2. Гаєвський Г. Завдання режисера / Г. Гаєвський. – Київ : Вид-во Дніпросоюзу. 7-а Рад. Друк., 1920. – 96, ІV с. – (Театральний порадник ; т. 1, кн. 1).

3. Голобуцький П. В., Зорька О. В. Кисіль Олександр Григорович / П. В. Голобуцький, О. В. Зорька // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. – Київ : Наук. думка, 2007. – Т. 4 : Ка – Ком. – С. 304.

4 Загаров О. Мистецтво актора / О. Загаров. Як я працюю над роллю / О. Саксаганський. – Київ : Вид-во Дніпросоюзу. Друк Дніпросоюзу №1, 1920. – 36 с. – (Театральний порадник ; кн. 3).

5. Кисіль О. Шляхи розвитку українського театру / О. Кисіль. – Київ : вид-во Дніпросоюзу ; [7-а Рад. друк.], 1920. – 27 с. – (Театральний порадник ; кн. 4).

6. Корифеи украинской сцены : [критико-биогр. очерки] : (с 8 портр.). – Киев : Тип. Петра Барского, 1901. – 192 с., [8] л. портр. – В содерж. очерки: Кропивницкий М. Л., Старицкий М. П., Карпенко-Карый И. К., Лысенко Н. В., Заньковецкая М. К., Затыркевич-Карпинская А. П., Тобилевич-Садовский Н. К., Тобилевич-Саксаганский А. К.

7. Піснячевський К. Кооперація : [про діяльність Дніпросоюза] /К. Піснячевський. // Енциклопедія українознавства / Наук. т-во ім. Шевченка ; під голов. ред. Володимира Кубійовича і Зенона Кузелі. – Мюнхен ; Нью-Йорк : Молоде Життя, 1949. – Т. 1, [ч.] 3 / післясл.: В. Кубійович, З. Кузеля. – 1949. – С. 1113

8. Полякова Ю. Ю. Видання серії «Театральний порадник» та їх читацьке призначення / Ю. Ю. Полякова // Стародруки і рідкісні видання в університетській бібліотеці : матеріали ІІІ Міжнародних книгознавчих читань (м. Одеса, 15-17 верес. 2015 р.) : зб. ст. / упоряд. : М. В. Алєксєєнко, О. В. Суровцева ; відп. ред. М. О. Подрезова ; бібліогр. ред. Г. В. Великодна ; Одес. нац. ун-т ім. І. І. Мечникова, Наук. б-ка. – Одеса : ОНУ, 2016. – C. 228-242.

9. Сладкопєвцев В. Вступ до мімодрами / В. Сладкопєвцев. – Київ : Вид-во Дніпросоюзу. Друк. й нотодрукарня Дніпросоюзу, 1920. – 115 с. – (Театральний порадник ; кн. 2).