Періодичні видання (1917-1921)

Бурхливі події революції відображалися на шпальтах газет та сторінках часописів. Поступ Українського Відродження започаткував як нові періодичні видання, так і надав можливість отримати друге життя іншим з громадсько-публіцистичним «звучанням».

Саме до числа заново відроджених можна віднести «Літературно-науковий вістник», місячник літератури, науки й громадського життя, зшитки якого з 1899 р. зберігаються у фонді нашої бібліотеки. На жаль, за визначений період в книгозбірні зберігся лише один з примірників – за липень 1917 року.

Літературно-науковий вістник : літ.-наук. і суспільно-політ. журн. / Наук. т-во ім. Шевченка; вид.-ред. М.С.Грушевський та інш. – [Київ-Львів]: Друкарня акц. т-ва «Петро Барський у Київі», 1898-1939. – Т. LXVII. : Липень. Річник XVIII. – 1917. – 158 c.

Тривалий час (1898-1932) даний часопис був дійсно всеукраїнським органом та займав важливе місце в історії розвитку українського літературного і суспільного життя. Започаткований у Львові, згодом продовжив своє існування у Києві, але після відновлення знову повернувся до Львова (1918-1932). Чимало яскравих особистостей були причетними до його випуску. Серед визначних літературних і громадських діячів, які в різні періоди входили до складу редакції часопису, – М.Грушевський, І.Франко, О.Маковей, О.Борковський, В.Леонтович, Л.Старицька-Черняхівська, Ю.Сірий та інші. 

На сторінках часопису публікувалися найкращі твори українських письменників – Лесі Українки, М.Коцюбинського, Х.Алчевської, В.Стефаника, О.Кобилянської, С.Єфремова, Олени Пчілки, Г.Хоткевича, М.Чернявського, В.Винниченка, С.Фруга, М.Жука, М.Черемшини, П.Тичини, М.Зерова та багатьох інших.

На розгляд читача були також представлені переклади творів класиків світової літератури – А.Доде, А.Франса, Едгара По, Е.Золя, П.Верлена, Джека Лондона, Л.Андреєва, І.Чавчавадзе, А.Чехова та інших.

Літературознавчі публікації могли задовольнити смаки самих вибагливих читачів. Серед розвідок та досліджень – роботи С.Русової, І.Франка, Г.Шерстюка, О.Олеся, С.Єфремова, Л.Старицької-Черняхівської та інших.

На сторінках часопису висвітлювалось широке коло тем і проблем з української історії, суспільної економіки, політики, релігії, філософії, освіти, педагогіки, мистецтва тощо. Публікувалися огляди новин поточного, суспільно-політичного життя. Надавалася інформація про вихід нових видань, публікувалися критичні і бібліографічні замітки.

Вихід журналу був перерваний через події Першої Світової війни 1914 року, а відновлений у 1917 році. Остаточно журнал припинив своє існування у 1932 році.

Слід відзначити великий внесок М.Грушевського, зроблений в царині української публіцистики, зокрема його роботі у «Літературно-науковому вістнику». В своїх численних статтях він підносив ідею національної єдності, тим самим сприяючи вихованню національної свідомості й гідності українства. Публікації М.Грушевського містили цінний матеріал з національно-культурного життя на всіх українських землях, інформацію про економічний стан, національно-політичні аспекти українського життя тощо.

В передовій статті Грушевського «Відродини Л.-Н. Вістника» у липневому числі журналу за 1917 рік представлено основну ідейну концепцію відновленого часопису. Автор зазначив, що «Вістник в теперішнім часі буде… відбивати на собі перед усім політичний і національний порив нинішньої хвилі» [1, с. 3].

Грушевський усвідомлював духовну та інтелектуальну силу слова, розумів, що саме національна література здатна запалити вогонь патріотизму і громадської активності, та закликав письменницькі й громадські сили «…під стяг української літератури, як могутнього фактора національного життя» [1, с. 4].

До журналу за липень 1917 року увійшли гострі, на злобу дня публікації С.Єфремова «Сон – не сон», «Живий труп», О.Левицького «Лакей його преосвященства», М.Жученка «Українське життя на світанку волі», П.Понятенка «Перед новими шляхами», рецензії С.Воробкевича про вихід нових робіт з питань визвольної боротьби, О.Грушевського про випуск «Оповідання про славне військо запорожське низове» Андріана Кащенка тощо.

Тож, наочно видно, що буквально з перших кроків існування відновленого «Літературно-наукового вістника» в ту годину, коли «кувалася доля народів…»¹, кращі представники української літератури, публіцистики, мистецтва намагалася йти в ногу з часом і українським народом.

Активізація українських національних сил в історичних реаліях 1917 року призвели до нетривалого, але яскравого сплеску українського поступу в багатьох сферах життя в Україні, зокрема й у книговидавництві. Поява великої кількості національної книжкової продукції та необхідність обліку видаваних документів і систематизації цього процесу, обумовила появу органу поточної реєстрації книжок та їх критико-бібліографічної оцінки. Таким органом, що фактично здійснював поточну реєстрацію книжок, став часопис «Книгарь», який видавало товариство «Час» у Києві з вересня 1917 року до березня 1920 року. Побачило світ небагато чисел журналу (31), оскільки згодом він був закритий, адже вважався націоналістичним.

Книгарь. Літопис українського письменства, присвяч. справам укр. видавництва : що місяшний критико-бібліогр. часопис / вид. т-во «Час»; ред. В.Старий. – Київ : Друкарня т-ва «Час» у Київі, 1917 – [1920]. – число перше, вересень / ред. В.Старий. – 1-й рік видання. – 1917. – 48 стб. – Бібліогр.: стб. 38-42.

В нашій бібліотеці зберігся лише початковий номер журналу. Та навіть єдиний примірник надає уявлення про основні видавничі засади журналу, структуру та його діяльність.

Поява «Книгаря» була дійсно знаменною подією в культурному житті українства. Це був не просто інформаційний бюлетень, що повідомляв про появу нових видань. Він одночасно оцінював як літературне життя країни, так і книговидавничі тенденції, слугував своєрідним культурним компасом в бурхливому морі національного видавничого процесу. По суті він був журналом книгознавчого спрямування. Слід відзначити оперативність надаваної інформації.

Редактором «Книгаря» впродовж 1917-1919 років був відомий публіцист, письменник, журналіст Василь Костьович Королів-Старий (1879-1943), а з березня 1919 року журнал очолив видатний літературознавець і поет Микола Костянтинович Зеров (1890-1937).

До співробітників часопису та українського письменства, що гуртувалися навколо журналу, відносилися не менш відомі та яскраві постаті з числа національної культурної еліти, як-то – Д.Дорошенко, Модест і Орест Левицькі, П.Понятенко, С.Русова, В.Дубровський, М.Жученко, М.Шаповал, С.Єфремов, С.Черкасенко, Л.Старицька-Черняхівська, К.Широцький та інші.

Певні відомості щодо свого функціонування надані в рекламі, що міститься в кінці журнала. До «Книгаря» включалися статті, рецензії, хроніки, повідомлення про діяльність і плани видавництв, зміст нових книжок, тощо.

Передові статті першого числа часопису, серед яких – вступне слово від редакції щодо необхідності створення журналу, стаття А.Вечерницького «Про потребу родинного журналу», рецензія на статтю А.Горленка «Єдине на потребу», стаття професора Є.Тимченка «Шкільна термінольогія» – окреслюють нагальні потреби українського суспільства в організації національного друкованого слова, в організації системи просвітительства для того, щоб були «… всі засоби удержати дорогу і важну… справу – духовного розвою нашого народу…» [2].

Коло охоплених публікацій наступного розділу «Критика і бібліографія» різниться за структурою подачі матеріалів (містить розділи: І. «Історія», ІІ. «Історичні оповідання», ІІІ. «Публіцистика», ІV. «Економіка», V. «Політично-агітаційні видання», VІ. «Красне письменство», VІІ. «Педагогіка і школа», VІІІ. «Видання для дітей», ІХ. «Інформаційні видання», Х. «Медицина», ХІ. «Мистецтво», ХІІ. «Поезії», ХІІІ. «Театр і п’єси», XIV. «Музика», ХV. «Релігія і церква»), а тематично порушує однотипні, але вкрай важливі для громадського суспільства питання. Серед них – історія національно-визвольної боротьби українського народу, автономія України, права національних меншин, розвиток рідної мови тощо.

Завершується перше число журналу розділами «Видавнича хроніка», «Всячина», «Листування редакції», «Нові видання, надіслані до редакції «Книгаря».

Видатний український бібліограф-літературознавець Юрій Олексійович Меженко (1892-1969), піддаючи критиці діяльність часопису, відмічав «…неприховану рекламовість, щиро провінціяльне просвітянство і безнадійно вбогий ідеологічний зміст… безплановість і випадковість…», але все ж позитивно оцінював саму появу журналу як факт, «як матеріал значної бібліографічної цінності» [5].

Джерела і література:

1. Грушевський М. Відродини Л.-Н. Вістника // Літературно-науковий вістник. Т. LXVII. : Липень. Річник XVIII. – [Київ] : Друкарня Акц. Т-ва «Петро Барський у Київі», 1917. – С. 3-4.

2. З преси : [рецензії] // Книгарь. Число перше. Київ, 1920. С. 6.

3. Клєщикова В.М. Часопис «Книгар» – критико-бібліографічний журнал доби визвольних змагань // Архівна та бібліотечна справа доби визвольних змагань (1917-1921 рр.) : зб. наук. праць. Київ, 1998. С. 161-165.

4. Ковальчук Г. І. Український науковий інститут книгознавства (1922-1936) / Г.І.Ковальчук; наук. ред. В.І.Попик; Нац. акад. наук України, Нац. б-ка України ім. В.І.Вернадського, Видавничий дім «Академперіодика». – Київ : Академперіодика, 2015. – C. 13-18.

5. Меженко Ю. О. Українська книжка часів Великої революції / Укр. наук. ін-т книгознавства; Юр.Меженко. – Київ, 1928 – С. 8.

6. Супрун Л. В. Часопис «Літературно-Науковий Вістник» («Вістник»): періодизація й наукова рецепція [Електронний ресурс] / Л.В.Супрун. – Режим доступу: http://esnuir.eenu.edu.ua/handle/123456789/5698 (дата звернення 15.06.17). – Назва з екрана.