Головна Книгознавча мозаїка Твори Пантелеймона Куліша у фонді рідкісних і цінних видань

Твори Пантелеймона Куліша у фонді рідкісних і цінних видань

09.04.2019 08:15

Цьогоріч Україна відзначає 200-ліття від дня народження Пантелеймона Олександровича Куліша – відомого письменника, історика, етнографа, літературного критика, публіциста. Зважаючи на цю велику культурну дату, ми підготували добірку творів П. Куліша, які зберігаються в нашій бібліотеці.

Букіністичною цінністю є примірник роману «Чорна рада» 1944 року видання. У тяжкі воєнні роки книга була могутньою зброєю для підтримки бойового і патріотичного духу бійців. Але саме українська книга становила абсолютну меншість у радянській видавничій продукції 40-х років. На той період пріоритетною була публікація праць головних ідеологів діючої системи (Й. Сталіна, В. Леніна), літератури про героїчне минуле російської держави, книг з військової історії. Проте місцеві українські видавництва все ж намагалися публікувати твори, у яких висвітлювалася історія та культура України. Роман «Чорна рада» П. Куліша був досить актуальним для тих часів, адже в ньому зображувалася доба Руїни – трагічний період братовбивчих війн, зрад, суспільного розбрату нашої країни.

Маємо й декілька прижиттєвих книг П. Куліша. По-перше, це історичне оповідання «Хмельнищина», видане у 1861 р. у Петербурзі у власній друкарні письменника за рахунок Федора Черненка – близького друга Т. Шевченка. Власне, П. Куліш й присвятив цю книгу пам’яті Тараса Григоровича. У передмові до видання автор зазначає, що написав цю історичну працю доступною мовою для тих, хто за тяжкою працею має обмаль часу для читання: «…оце зложив я невеличку й не дуже мудровату книжку, щоб до снаги було всякому її зрозуміти, і грошей щоб не великих вона коштувала, та щоб і часу на прочитання її не багато треба було од насушної роботи увірвати. Се книжка про порядки на Вкраїні за гетьмана Хмельницького: тим її Хмельнищиною й оглашаю». [6, C. 5] До речі, П. Куліш був досить непоганим художником і створив серію малюнків «Українські гетьмани», серед яких – і портрет Б. Хмельницького.

Другим прижиттєвим виданням П. Куліша нашої колекції є оповідання-ідилія «Орися», надруковане 1883 року в Києві у типографії Г. Т. Корчака-Новицького. «Орися» була написана ще в 1844 р. й, на думку критиків, є перлиною малої прози Куліша. Поштовхом до створення романтичної ідилії послугувала шоста і частково сьома пісні гомерівської «Одіссеї». Зберігши сюжетну канву античного твору, письменник пересаджує, за висловом І. Франка, «запахущу квітку старогрецької поезії на нашу рідну українську ниву в формі прекрасної ідилії» [9, С.84]. Куліш опоетизував старосвітський патріархальний побут, гармонійні стосунки людини з природою, любовну та родинну злагоду.

З великою кількістю прижиттєвих публікацій П. Куліша наші читачі мають змогу ознайомитися зі сторінок періодичних видань. І це не дивно, адже Куліш займався активною редакторською і видавничою діяльністю. Зокрема Пантелеймон Олександрович був причетний до створення журналу «Основа». Він вів бібліографічний відділ журналу, був головним критиком, писав публіцистичні статті. У добірці номерів «Основи» за 1861 рік, яка зберігається в бібліотеці, зустрічаються публікації окремих поезій П. Куліша, його історичні та літературознавчі розвідки, публіцистичні твори. Незважаючи на те, що заборона друкуватися давно була знята, Куліш досить часто публікується під різними псевдонімами: Панько Казюка, Хуторянин, Козак Белебень. У рубриці «Обзор украинской словесности» журналу «Основа» Пантелеймон Олександрович частинами публікує статтю «Гоголь как автор повестей из украинской жизни». Ця критична розвідка є важливою працею з українського гоголезнавства. Куліш показав Гоголя не лише як великого письменника, який своїми ранніми творами дав основний поштовх до зацікавлення Україною, але і застерігав, що персонажі «Вечорів на хуторі біля Диканьки» не показують реального життя українського народу. На його погляд, вони зображені карикатурно, тенденційно. «Але в цьому винен не стільки Гоголь, як українська етнографія та народознавство, що в той час знаходилися в зародковому стані.» [1, C. 14]

На сторінках «Основи» друкувалися й публіцистичні твори Куліша, яскравим прикладом яких є відомі «Листи з хутора». Зміст цих листів різний. Автор оповідає про окремі випадки з життя на хуторі або розповідає про цікавих людей із простого народу. Проте у всіх «Листах із хутора» надзвичайно чітко відчувається авторське протиставлення «хуторяни-містяни», а ще більше – антиурбаністичні настрої Куліша: «А наш брат, хуторянин, попавшись у ту кам’яну Москву… дивиться, ей же Богу, з великим жалем на той одягний та ласий люд, дивиться та й думає собі: «Боже мій, Боже мій! Як тут оці пани, у сій тісноті, бідують! Золотом сяє, у кареті їде, а яким воздухом дише!.. Так оце вони, тії роскоши?.. Або, може, оця гуркотня, оцей гомін, галас, гук, свист, – чи не се та поваба, которою нас манять із тихих хуторів співучих до тої мізерної цивілізації?». [10, С. 310-311].

Окрім різниці у способі життя, Куліш вказує на велику безодню у морально-етичних якостях жителів села і міста: «Не хочемо ми ніяких благ цивілізації, коли, за сі блага, діти наші не вмітимуть із нами, під нашу старість, розмовляти, коли вони нас, а ми їх, через їх велику освіту, не розумітимем! Беріть собі навіки і не пускайте до нас ваших мальованих паничів, що вміють дівочим розумом і серцем, як пахущою квіткою, щодня міняючи, забавлятися! Нехай догнивають у вас по городах тії поскрібки цивілізації, що, мов з домовини упирі, на свіжу кров кидаються! І нехай лучче ми будемо до віку вічного в латаній сіромазі ходити, аніж людськії сльози квартами міряти!» [10, С. 313]

Смерть П. Куліша була надзвичайно великою втратою і облетіла сумною звісткою тогочасну періодику. Наприклад, у журналі «Исторический вестник» був надрукований некролог Пантелеймонові Кулішу, в якому перелічувалися усі його творчі надбання. Але автор некрологу належним чином не оцінив Куліша як саме українського діяча культури: «Бесспорно, талантливый писатель, страстный археолог и весьма начитанный историк, патриот в истинном смысле слова, П. А. Кулиш потерял многое, уйдя в создание говора, и поныне остающегося искусственной речью кружка писателей, не имеющих распространения в народе. Ученые труды П. А. Кулиша печатались, впрочем, на русском языке и через это имеют несравненно большую ценность, чем его поэзия и беллетристика. После Костомарова и Шевченко, он, бесспорно, может считаться самым крупным из украинофильских писателей» [3, С. 332]. Що ж, як бачимо, риторика цього некрологу цілком у дусі великодержавного шовінізму, тут навіть будь-які коментарі зайві.

Після смерті П. Куліша на сторінках журналу «Киевская старина» активно публікувалася епістолярна спадщина письменника. Наприклад, у 1904 р. видання опублікувало листи Пантелеймона Олександровича до Остапа Вересая – відомого українського кобзаря. Листи охоплюють період 1856-1866 рр. – саме того часу, коли значна частина української інтелігенції захоплювалася народницькою ідеєю, українською етнографією, відкрила для себе красу народної пісні. Саме Куліш і став найбільш ревним виразником народницьких ідей. Якими ж були особисті стосунки Куліша і Вересая? Опубліковані листи свідчать про їхнє близьке знайомство. Скажімо, у листі від 10 грудня 1856 р. Пантелеймон Олександрович згадує, як він бував у хаті Вересая, читав йому книги, слухав пісні і думи у виконанні цього уславленого кобзаря.

Окрасою підбірки прижиттєвих видань Куліша є двотомний фольклорно-історичний збірник «Записки о Южной Руси», упорядкований і виданий Пантелеймоном Олександровичем впродовж 1856-1857 років у Петербурзі. Письменник почав ґрунтовно вивчати історію українського народу з початку 40-х років. Так протягом 1844-1845 рр. Куліш обійшов і об’їхав усю Київську губернію, збираючи етнографічні матеріали, які потім увійшли у «Записки о Южной Руси».

У селах Куліш спілкувався із простими людьми, інколи декламував їм величні кобзарські думи. Цим він страшенно захоплював своїх слухачів, яким було дивно, що «пан» знав напам’ять перлини народної творчості. Людяне ставлення цього «пана» до «мужиків» сприяло тому, що селяни із великою довірою ставилися до Куліша, ділилися із ним своїми проблемами. Письменник навіть був змушений ховатися і потайки йти від своїх нових знайомих, які розповсюджували чутки, що це царський син ходить серед народу, щоб дізнатися про потреби простих людей.

Варто відзначити, що у другому томі «Записок» Куліш наважився вперше анонімно опублікувати поему Шевченка «Наймичка». На той час заборонялося навіть згадувати ім’я Тараса Григоровича, не кажучи вже про друк його творів. Тому П. Куліш пішов на хитрість. У передмові до поеми він зазначив, що рукопис цього твору було знайдено в альбомі якоїсь «малороссийской барышни».

Цінним джерелом для вивчення життєвого і творчого шляху Пантелеймона Олександровича є праця Бориса Грінченка «П. А. Кулиш. Биографический очерк» (Чернігів, 1899). У цьому нарисі автор не прагнув надати вичерпну біографію письменника, проте саме Грінченко один з найперших створив докладну студію про Куліша, навівши головні факти з його життя і дослідивши еволюцію його поглядів.

Звичайно, Пантелеймон Куліш – неоднозначна, але, безсумнівно, знакова постать в українській культурі. Сподіваємося, що добірка наших матеріалів допоможе вам, шановні користувачі, сформувати власне ставлення до цієї непересічної особистості.

Олена Фетісова

Джерела:

1. Вібе Г. Куліш як гоголезнавець [Текст] / Г. Д. Вібе. – Вінніпег (Канада): Накладом Від. славістики Манітобського ун-ту: Укр. Вільна акад. наук, 1972. – 24 с.

2. Гринченко Б. П. А. Кулиш [Текст]: биогр. очерк / Б. Гринченко. - Чернигов: Тип. Губ. земства, 1899. – 43 c.

3. Куліш П. А.: некролог // Исторический вестник. – 1897, т. 68, апр., С. 331-332.

4. Куліш П. Гоголь, как автор повестей из украинской жизни // Основа. – 1861. – №4. – С. 67-90 (2-ої паг.)

5. Куліш П. Орися [Текст]: іділія / П. О. Куліш. – Київ: Тип. Г. Т. Корчак-Новицкого, 1883. -–16 с.

6. Куліш П. Хмельнищина [Текст]: іст. оповідання / П. О. Куліш. - Петербург: Коштом Ф. І. Чорненка: Дpук. П. А. Куліша, 1861. – 127 с.

7. Куліш П. Чорна рада: хронiка 1663 року / П. О. Куліш. – Київ, Харків: Держлітвидав, 1944. – 164 c.

8. Пчилка О. Письма к Остапу Вересаю П. А. Кулиша и Л. М. Жемчужникова // Киевская старина. – 1904, т. 84, февр., С. 211-228.

9. Сізова К. Дві «Орисі»: семантичні паралелі та зв'язок із фольклорною традицією // Слово і час, 2007. – №7. – С. 83-86.

10. Хуторянин. Листи з хутора. Лист І // Основа. – 1861. – №1. – С. 310-318 (2-ої паг.)

Коментарі

Напишіть свій коментар

Календар подій

      1
234 5 678
910 11 12131415
16171819202122
23242526272829
30