Головний отаман Холодного Яру з молодістю в очах та свободою в серці (до 130-річчя від дня народження Василя Чучупака)
У 2025 році на державному рівні відзначається 130 років від дня народження Василя Чучупака (1895–1920).
Головний отаман Холодноярської республіки – колишній учитель, який узяв до рук зброю, щоб боронити рідну землю. Він був активним борцем за українську незалежність, захисником селян та природженим лідером, якого шанували побратими й боялися вороги. Вірний гаслу «Воля України або смерть», вишитому на прапорі полку гайдамаків Холодного Яру, він обрав смерть, щоб не потрапити в полон.
Василь Степанович Чучупак народився в селі Мельники Чигиринського повіту Київської губернії (зараз – Чигиринський район Черкаської області) у селянський родині. Василь був третім із п`яти синів Степана Чучупака та Оксани Лівицької. Батьки були неписьменними, але всім синам спромоглися дати освіту. А ще – відчуття господаря на своїй землі й мужність її захищати. Василь вивчився на вчителя, але займатися улюбленою справою випало недовго.
Перша світова війна. У 1915 році Василя мобілізують до російського війська і відправляють на Білоруський фронт. На фронті Василь отримав чималий військовий досвід та звання прапорщика. У грудні 1917 року повернувся з війни і продовжив учителювати у селах Чигиринського повіту. Однак тривало це недовго, оскільки вже у 1918 році Україна стала жертвою агресії спершу з боку російських більшовиків, а згодом – і білогвардійців. Окупація України більшовиками призвела до поширення на її території політики «воєнного комунізму», що виливалася у пограбування місцевого населення активістами і продзагонами, яких присилали з центральної росії. Це змусило селян по всій Україні переходити до активних форм опору. Не стала винятком і Черкащина. Восени 1919 року селяни Мельників та навколишніх сіл звернулися до Василя Чучупака, який мав військовий досвід, із проханням створити відділ самооборони, який би захищав їх. Тож на прохання ігумені Мотронинського жіночого монастиря та селян Василь зі своїм братом Олексою створює монастирську охорону з 22 осіб – першу військову організацію в Холодному Яру доби Української революції 1917–1920-х років. Метою було захистити старовинний монастир з його скарбами та обійстя (подвір'я) селян від російських дезертирів, що тікали з фронту.
Василь Чучупак. Фото: Вікіпедія
Пізніше вже підрозділ складався з 400 селян, серед яких були брати та багато родичів самого Василя Степановича. За ними пішли й інші – селяни з Мельників, Головківки, Медведівки, Зам’ятниці, Грушківки, Жаботина, Матвіївки та інших холодноярських сіл.
«400 озброєних козаків шикував… отаман Чучупак. Були це люди надійні, бувалі, виключно селяне з Мельників, в більшості всі вони – рідні Чучупакові: кум Івко, сват Кузьма, дядько Маширок, небіж Петро, Сидір, Мокій, Ярема – все це були родичі. Кожен з них мав власну хату, господарку, жінку, діток і до всього цього – свою зброю: кум Івко тримав під скирдою соломи гармату, сват Кузьма під половою – кулемета, дядько Маширок під хмизом – рушниці та набої; дідусь Кіндрат переховував на леваді міномета».
Уривок з роману Юрія Горліс-Горського «Холодний Яр»
Василь розумів, що сила – в єдності. Кожне село мало окремий озброєний загін для охорони порядку. Чучупак провів збір отаманів вільного козацтва. Разом вони створили Військову раду, на якій обрали Василя керівником. Розрізнені сільські загони перетворилися на єдину військову організацію. Вона підпорядковувалася новоствореній Військовій Раді і, відповідно, Чучупакові. Для ефективного управління її поділили на дві сотні, а ті – на чоти та рої (військові тактичні підрозділи, що використовувались в Українсікій Повстанській Армії (УПА)). Кредо було просте й зрозуміле: «За Самостійну Україну, за Центральну Раду, за права, оголошені 4-м Універсалом». Василь Чучупак користувався надзвичайним авторитетом та повагою серед населення, тож незабаром відділ самооборони переріс у полк гайдамаків Холодного Яру, що нараховував вже понад 4000 селян. Навколо полку утворюється своєрідна «Холодноярська держава», до якої входили багато сіл (рідні Мельники Чучупаків, Головківка, Грушківка, Лубенці, Жаботин, Плескачівка, Чубіївка, Деменці, Зам’ятниця, Медведівка, Івківці, Матвіївка, Худоліївка та інші).
«Столицею» були Мельники, «урядовою резиденцією» отамана – Мотрин монастир. За легендою, засновницею монастиря-фортеці в лісовому урочищі стала Мотрона, дружина воєводи Мирослава. Вона прийняла чернецтво після того, як випадково вбила свого чоловіка, сплутавши з ворогом. Монастир став справжньою фортецею для багатьох поколінь козаків. У добу УНР монастир став резиденцією полку гайдамаків Холодного Яру: містив у собі оперативний штаб, залогу (військова частина, розташована в населеному пункті для його охорони та оборони) і шпиталь. Дзвін останнього відігравав роль системи сповіщення. За звуками дзвону селяни довідувалися, з якого боку і хто насувається – піхота чи кавалерія, з артилерією чи без неї. Довідувались і про приблизну чисельність ворога. Холодноярські села ділилися на дієву і резервну сотні, які збиралися на дзвін Мотриного монастиря: два удари підряд – на збірку викликалася дієва сотня, три удари – обидві сотні.
У хлопців Василя Чучупака було два стяги: жовто-блакитний із тризубом та написами «Хай живе вільна незалежна Українська Народна Республіка» та перефразом Івана Франка: «Ми поляжем, щоб славу і волю, і честь, рідний краю, здобути тобі!», та легендарний чорний прапор із написом сріблом «Воля України або смерть». Чи не першим їм приписують те, що на вітання «Слава Україні!» вони відповідали «Україні Слава!». Згодом відповідь перетворилася на «Козакам Слава!» у Чорних Запорожців Армії УНР та «Героям Слава!» вже в лавах Організації українських націоналістів (ОУН).
Козаки Холодного Яру. Фото: na-skryzhalyah.blogspot.com
Зовсім скоро вплив, авторитет та меседжі головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака поширюється далеко за межі навколишніх сіл. Під прапором «Воля України або смерть» гуртуються козаки-повстанці від Переяславщини на Лівобережжі до Глодос на Правобережжі (нині – Новоукраїнського району Кіровоградської області). Вороги ж називають Василя Чучупака «диктатором Холодного Яру». І це логічно, бо Холодний Яр стає неприступною фортецею: тут довгий час не було «совєтської власті», а пізніше – і білої диктатури росіянина, генерала-лейтенанта Антона Денікіна. Василь, як головний отаман, старанно організовує військо, стежить за дисципліною поміж козаків і суворо карає будь-яке свавілля чи грабіжництво.
Прапор повстанців Холодного Яру. Фото: istpravda.com.ua
Чучупак мав власну мережу розвідки. Інформацію про пересування ворогів йому передавали місцеві селяни й навіть монахині. Коли до села заходили вороги, козаки ховали рушниці та ставали «звичайними селянами», які вичікували слушного моменту для удару. Більшовики скаржилися, що хай скільки били повстанців, ті все одно з’являлися знову і знову. Багато гайдамаків «ставали» червоними міліціянтами, входили до складу рад та наркомів, таким чином паралізуючи радянську владу на місцях зсередини. Як Чучупак керував та вказував правильний шлях своїм гайдамакам, бачимо з його промов на нарадах Яру. Його гучний голос завжди перекривав гомін зборів.
«Панове, двох думок бути не може. Ми, вільні гайдамаки, не підемо служити червоним. Немає у нас спільного шляху з кацапами, не знаємо ми їхніх ідей про комунізм, про якийсь інтернаціонал, про вигадане братерство народів. Є у нас вільна ненька Україна, і ми, її рідні сини, повинні битися зо всіма, хто простягне до неї руки», – така проста була ідеологія холодноярців.
«Настав час всім кращим синам України, синам волі… синам вільного трудового життя взятися за зброю, – говорилося у зверненні інформаційного бюро штабу загону Холодного Яру 4 червня 1919 року. – Взятися чесними, мозолисто натруженими руками. Але знайте, що не на грабунки, не на вбивство мирного населення лунає цей заклик, ні, він закликає до боротьби, до самої рішучої боротьби з насильством, з неправдою, з якою прийшли до нас комуністи, які самі робити не хотіли, а прийшли до нас, аби жити нашим трудом, аби зруйнувати все, що було збудовано в нашім житті, що було облите нашим потом і кров’ю. Вони оголосили війну Капіталу і воювали…, перекладаючи з одної кишені в другу, себто набивали свої кармани грішми… Хай же справдяться слова нашого незабутнього борця за волю, мученика і пророка Тараса Григоровича Шевченка, який сказав, що “…ще дихне огнем пикучим всім ворогам Холодний Яр”».
Холодноярська держава» мала всі ознаки державності: власні органи влади, «армію», «столицю», роль якої відігравав Мотронин монастир, та символіку. Був навіть проєкт конституції – «Начерк Проекту Державного законоладу для Української Трудової республіки». Владу Холодного Яру визнавали близько 25 найближчих сіл. Вона мала 15-тисячну селянську повстанську армію, бійці якої називали себе козаками, а командирів – отаманами. Повстанці контролювали майже всю довколишню сільську місцевість. Вони знищували ворожі частини та радянську владу, перешкоджали червоній мобілізації. На умовних кордонах поставили напис: «Володіння Холодного Яру. Проїзд чекістам суворо заборонено».
Василь Чучупак вирізнявся військовим талантом, діяв прагматично й обережно. Він усвідомлював, що ворог значно сильніший, а такого можна перемогти, лише розумно використовуючи свої сили. Він розумів потребу в співпраці з іншими отаманами, але тільки з національно свідомими. Такий підхід дозволив організувати боєздатні підрозділи. Вільна Україна була для нього першочерговою ціллю й метою життя. Усе інше не мало значення. Сімейний добробут відходив на другий план. «Якщо все буде добре – одружуся, а ні – на одну вдову буде менше», – говорив він.
Тим часом в Україні розгорталося антибільшовицьке повстання під керівництвом отамана Матвія Григор’єва, яке охопило тисячі містечок і сіл. У травні-червні 1919 року Василь Чучупак підтримав його та на чолі новоствореного полку виступив «проти комуни та совєтської влади за самостійність». Як наслідок, комуна горіла й тікала з холодноярської землі. Трохи згодом полк Холодного Яру відзначився й у звільненні Черкащини від армії генерала Денікіна. Восени 1919 року бійці полку Василя Чучупака контролювали вже значні території Чигиринського повіту, де проголосили про скасування будь-яких розпоряджень більшовицьких або білогвардійських влад, а натомість були відновлені укази та закони Української Народної Республіки. У листопаді 1919 року Василя Степановича було обрано Головним Отаманом Холодного Яру. Певний час проти холодноярського полку боролася армія Семена Будьоного, але до партизанської тактики козаків із раптовими нападами червона кавалерія була не готова. Тож холодноярці набували неоціненного військового досвіду та поповнювали своє військо зброєю, кіньми та бойовими тачанками.
В політичному плані Василь Чучупак активно виступив на підтримку органів влади Української Республіки в Києві, яку на той час представляла Директорія. Так, у лютому 1920 року полк гайдамаків Холодного Яру співдіяв із Дієвою Армією УНР, яка здійснювала Перший Зимовий похід (грудень 1919 – травень 1920 рр.: рейд військових з'єднань армії Української Народної Республіки по тилах радянських і білогвардійських військ). Боротьба Василя Чучупака проти більшовиків, а з літа 1919-го – проти білогвардійців, тривала майже рік. За цей час ворогам так і не вдалося здолати Холодноярську республіку. У момент найбільшого піднесення руху повстанські формування налічували до 6 тисяч бійців. На озброєнні вони мали до 9 гармат, значну кількість кулеметів, гвинтівок, ручних гранат.
Розуміючи неможливість прямого збройного знищення повстанства, органи ЧК (всеросійська надзвичайна комісія, яка була структурою державної безпеки рф (1917–1922), що боролася з контрреволюцією та саботажем) розробили таємну операцію з ліквідації керівного складу Холодноярської організації. Залучивши широку мережу агентів і зрадників, чекістам вдалося дізнатися, що біля Креселецького лісництва, що по дорозі на Мотронин монастир, готується нарада отаманів та керівників штабу, та влаштували засідку. За переказами свідків, Василь Чучупак встиг скочити на коня і вирватися з оточення, але його кобила почула іржання чекістського коня, зупинилася і розвернулася в бік ворога. Не бажаючи здаватися живим, Василь Чучупак крикнув «Готуй нових борців, Холодний Яре!» і пустив собі кулю в скроню. Йому не було ще й 25 років. Поховали отамана у рідному селі. «Ховали ввечері без пострілів, без пісень, без промов. Понуро мовчала озброєна юрба, і в тій мовчанці відчувалася велична, грізна обітниця помсти», – згадував Юрій Горліс-Горський у своєму романі «Холодний Яр».
Отаман загинув, але не загинула ідея. Більше того, 1920 рік став періодом розквіту Холодноярської організації, яка протрималася до 1923-го – навіть тоді, коли регулярні формування армії УНР уже були інтерновані в Польщі, Румунії та Чехословаччині. Все це підкреслює видатні організаторські здібності Василя Чучупака і його братів, які творили військово-політичну формацію не навколо себе, а довкола національно-визвольної ідеї.
Юрій Городянин-Лісовський (псевдонім Горліс-Горський). Фото з відкритих джерел
За 70 років совєтська влада, здавалося, все зробила, щоб витруїти пам’ять про українських героїв. Однак, не вийшло. В отамана Василя Чучупака був поручник Юрій Городянин-Лісовський (псевдонім Горліс-Горський), його ад’ютант, який став літописцем і зафіксував цю боротьбу у своїй книзі – «Холодний Яр». Уперше цей літопис правди виданий у 1934 році. Відтоді витримав понад 20 перевидань. Завдяки цьому роману слава про Василя Чучупака та його побратимів докотилася через поле забуття до наших днів. Саме такі постаті визначають історичну велич України та її боротьбу за наше суверенне сьогодення.
Обкладинки роману Юрія Горліс-Горського «Холодний Яр». Фото: suspilne.media/culture
У Черкасах та Мельниках існує вулиця Братів Чучупаків, а легендарна 93-тя бригада Збройних сил України в наш час кров’ю в боях здобула честь і по праву носить офіційну назву – 93-тя Окрема Механізована Бригада «Холодний Яр».
«Отже, хто любить спокій, хто любить волю, хто любить свій рідний край, хай зараз же іде козаком до Холодного Яру, хай буде, дійсно, козаком. Хто має зброю, забирай її з собою, хто ж такої не має, але почуває себе здатним до козацтва, хай іде до нас. Гуртом скоріше здобудемо зброю. Знайте, брати, що Холодний Яр, дійсно, буде нашим оплотом, і він одіб’ється од усіх ворогів. І знайте, що наша єдність все подолає. Бо у нас тільки так: “Всі за одного і один за всіх”».
Пророчі, світоглядні слова Василя Чучупака.
Джерела:
1895 – народився Василь Чучупак, Головний отаман Холодного Яру [Електронний ресурс] // Український інститут національної пам’яті : [вебсайт]. – Електрон. дані. – Режим доступу : https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/berezen/11/895-narodyvsya-vasyl-chuchupak-otaman-holodnogo-yaru. – Назва з екрана. – Дата перегляду : 16.12.2025.
***
