Головна Запрошення до музею Колекція видань воєнної доби (1939-1945 рр.) Книги театральної тематики періоду Другої світової війни

Книги театральної тематики періоду Другої світової війни

У роки Другої світової війни темпи книговидавничої діяльності помітно зменшилися. Видавалася переважно особливо актуальна в період війни література з медицини, військової справи, а також книги суспільно-політичного змісту, які мали на меті закріпити в свідомості читачів правильність радянської ідеології, підтримати бойовий дух.

Проте, серед книг даного періоду окрему категорію становлять видання драматичних творів. Це й не дивно, адже театр відігравав важливу роль у роки війни. По-перше, вистави, хоч і на короткий час, але ж таки знімали психологічну напругу, вселяли оптимізм, віру в майбутнє. По-друге, театр також був могутнім засобом агітації. З початком війни з території України було евакуйовано 50 театрів і театральних колективів, чимало акторів пішло добровольцями на фронт. Були створені спеціальні театральні колективи, ансамблі, артистичні бригади, які презентували концерти і вистави у військових частинах, шпиталях. Скажімо, Київський театр опери та балету імені Т. Шевченка сформував для фронту 22 бригади, які зіграли 920 концертів.

У нашому відділі зберігаються твори класиків української і зарубіжної драматургії: книги Ж. Б. Мольєра «Тартюф» (Київ, 1945), М. Старицького «Драматичні твори» (Київ, 1941), де були опубліковані п’єси «Не судилось», «Ой не ходи Грицю та й на вечорниці», «У темряві», «Зимовий вечір», «За двома зайцями».

Однак найбільший інтерес становить книга «ХХ років театру ім. І. Франка» (Харків, 1940) – інформативне, ілюстроване видання, надруковане з нагоди 20-річного ювілею театру. Книга містить спогади засновника театру Гната Юри, статтю О. Борщаговського «Сторінки історії (хроніка життя театру)», в якій характеризуються вистави, акторська майстерність франківців. Звичайно, ці праці мають характерні ідеологічні нашарування, в яких сучасному читачеві буде досить складно зорієнтуватися. Проте дослідники театру знайдуть у книзі багато цікавого фактичного матеріалу. У додатках зазначено репертуар і творчий склад театру імені І. Франка у 1920-40-х роках, перелік основних статей і рецензій в періодичній пресі про діяльність закладу. Також у книзі можна знайти чимало портретів українських театральних діячів, фото окремих сцен із вистав, кольорові ескізи костюмів і оформлень спектаклів.

Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка був заснований у Вінниці 1920 року частиною акторського складу Молодого театру на чолі з Гнатом Юрою (1887-1966) та Нового Львівського театру на чолі з Амвросієм Бучмою (1891-1957). Театральний колектив отримав назву «Новий драматичний театр імені Івана Франка», керівником було обрано Гната Юру. 28 січня 1920 року відбулося відкриття театру виставою «Гріх» Володимира Винниченка (1880-1951). До речі, у першому театральному сезоні п’єси Винниченка становили більшу частину репертуару новоствореного театру. Але В. Винниченка, який був членом Центральної Ради, очолював Генеральний секретаріат, уклав майже всі декларації та законодавчі акти УНР, радянське керівництво сприймало як класового ворога. Тому в подальшому франківцям доводилося не раз «виправдовуватися» через наявність ідеологічно невитриманих п’єс у своєму репертуарі: «У цьому репертуарному букеті значне місце посів махровий контрреволюціонер Винниченко з цілим рядом своїх псевдопроблемних п’єс: «Гріх», «Чорна пантера» тощо. Нас – працівників театра – приваблювала в цих п’єсах позірна «революційність», спотворена «проблемність», уявна загострена театральність і ще багато всякого фальшивого блиску» [1; С. 14]. У такому ж дусі критикуються на сторінках книги «ХХ років театру ім. І. Франка» драматург Микола Куліш, режисер Лесь Курбас.

У перші роки свого життя театр змушений був мандрувати по містах і селах центральної України, згодом – Донбасу. У 1923 р. театр продовжив свою діяльність як Державний театр УРСР у Харкові – тодішній столиці України. У 1926 р. франківців перевели до Києва, де й до сьогоднішнього дня театр працює в будівлі колишнього театру Соловцова’.

Театральне мистецтво у роки війни відігравало важливу роль. З одного боку, театр був місцем відпочинку, психологічної розрядки. З іншого боку, радянське керівництво використовувало сцену як засіб ідеологічного впливу на населення. Художньо-естетичний рівень «заполітизованого» театру, звичайно, втрачався, проте свою агітаційну функцію він виконував ефективно.

 

Фетісова Олена

Джерела:
1. ХХ років театру ім. І. Франка. – Харків: Мистецтво, 1940. – 223 с.
2. Мольєр Ж. Б. Тартюф : комедія на 5 дій / Ж. Б. Мольєр ; пер. В. Самійленка ; ред. М. Рильського. – Київ : Мистецтво, 1945. – 142 с.
3. Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki (дата звернення 27.04.2021). – Заголовок з екрану.
4. Старицький М. Драматичні твори / М. Старицький ; упоряд. О. Стешенко. – Київ : Державне літературне видавництво, 1941. – 367 с.
5. Українська культура в роки німецько-радянської війни [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/ (дата звернення 27.04.2021). – Заголовок з екрану.

Календар подій

    1 2 3
456 7 8910
1112 13 14151617
18192021222324
25262728293031