Звуковий автограф поетів «Срібного століття»

11 березня у рамках роботи літературно-бібліографічних студій, організованих колегами-бібліографами, відділ рідкісних і цінних видань презентував огляд «Звуковий автограф поетів «Срібного століття». Наш захід мав на меті, по-перше, представити прижиттєві видання творів найяскравіших представників «Срібної доби» (І. Буніна, О. Блока, В. Маяковського, С. Єсеніна, А. Ахматової, О. Мандельштама), а, по-друге, ознайомити присутніх з фоноколекцію записів авторського читання відомих поетів, а також з інтернет-ресурсами, що містять ці матеріали. Більшу увагу ми зосередили саме на другому аспекті огляду, адже авторська декламація допомагає більш глибоко зрозуміти творчість того чи іншого поета, відкриває потаємний зміст поетичних рядків.

Наприклад, досить несподіваним для багатьох гостей було авторське читання Сергія Єсеніна – витонченого російського поета-лірика. Здавалося б, Єсенін повинен читати свої твори ніжно і замислено. У такій манері, власне, і декламують вірші поета професійні актори. Проте сам Єсенін читав свою поезію з неймовірним запалом, несамовито і гучно. На це протиріччя звернув увагу і бельгійський поет Франс Еленс, який спочатку переклав драматичну поему Єсеніна «Пугачов», а потім почув її в авторському читанні: «Я сгорал от стыда! Как я смел прикоснуться к этим стихам!.. Есенин не читал, он переживал поэму, он снова был землей, толпой, ветром... Он пел свои строки, декламировал, выкрикивал, он плевался ими, как его красношерстная верблюдица-заря, и промурлыкивал с вкрадчивой кошачьей грацией. И это непривычное сочетание изящества и силы, варварского темперамента и непередаваемого артистизма захватывало, соблазняло, покоряло».

Потужною емоційністю й артистизмом відзначається авторське читання Володимира Маяковського. Поет хотів, аби його вірші сприймалися перш за все на слух. Тому М. Цвєтаєва цілком слушно зазначає: «У Маяковського, по суті, немає читача, у Маяковського – слухач». За свідченням сучасників, голос Володимира Володимировича лякав і захоплював. Він скандував свої твори у величезних залах без допомоги  мікрофонів, і слухачам здавалося, що вони слухають ритмічний гуркіт заводських машин.

Найбільшою повнотою і показовістю відзначається фонд записів авторського читання Анни Ахматової. Поетеса розуміла, наскільки важливо залишити наступним поколінням свій голос, власне інтонаційне трактування своєї поезії. Крім того, доля відміряла Ахматовій значно більше років, ніж, скажімо, Мандельштаму чи Єсеніну, і вона мала змогу в похилому віці зробити якісні записи авторського читання на магнітофон. Дослідник і літературознавець Лев Шилов був захоплений манерою читання Ахматової: «Голос ее удивительно красив, полнозвучен, “виолончелен”, богат тембровыми оттенками. Чувствуется, что она сама хорошо его слышит и мастерски им управляет. Каждое слово произносится с какой-то особой весомостью».

Взагалі, тема авторського читання не обмежується творчістю лише представників «Срібного століття». Почути голос улюбленого письменника можна на таких корисних інтернет-ресурсах: «Авторским голосом»  та «Золотой стихофон». На цих сайтах можна як прослухати, так і скачати потрібні вам аудіофайли.

Авторське читання – безцінний ключ до розуміння поезії. Сподіваємося, огляд «Звуковий автограф поетів «Срібного століття» допоміг нашим гостям по-новому почути і відчути вірші російського поетичного ренесансу початку ХХ ст.

Ольга Сак