Зі сторінок журналів минулого століття
Спіраль історії нескінченна, а людство, проходячи по її лабіринтах і набиваючи гулі із завидною сталістю, тим не менш, не отримує для себе очевидних уроків.
Переглядаючи журнальні фонди більш ніж столітньої давності, увагу привернула стаття, розміщена в журналі «Былое» за 1907 рік (№7 (19)). Дивно, що ці журнали з доволі крамольними матеріалами свого часу не потрапили під гніт цензури і залишилися у фондах.
В публікації П. Гуревича «Дело о распространении малороссийской пропаганды» розглядалася справа вчителя полтавської гімназії О. І. Строніна, (відомий письменник і соціолог), губернського секретаря Шевича, штабс-капітана Лободи, вчителя полтавського кадетського корпуса Шиманова, лікаря Португалова, кандидата університета Бекмана і лікаря Зеленського.
Їх було звинувачено в розповсюдженні «возмутительных сочинений и брошюр», а головне – «в деятельном участии в образовании кружков для возбуждения, под видом общества грамотности, неудовольствия народа к правительству, с целью отделения Малороссии». Вам це нічого не нагадує?
Обвинувачення були безпідставними, оскільки всі ці особи займалися виключно влаштовуванням недільних шкіл і навіть ухилялися від будь-якої революційної діяльності.
Матеріалом для звинувачення послужили перехоплені поліцією листи Строніна та Шевича стосовно наладнання просвітницької діяльності в Полтаві, організації недільних і суботніх україномовних шкіл, влаштуванні бібліотек та проведенні публічних лекцій.
Після маніфеста 19 лютого 1861 р. про звільнення селян частина полтавської інтелігенції вирішила долучитися до справи просвітительства народа. Та благому почину щодо організації товариства грамотності та інших просвітницьких заходів не судилося реалізуватися повною мірою. На заваді цьому стала особиста неприязнь полтавського губернатора до вчителя Строніна. Губернатор звинувачував Строніна у прямому співробітництві з «Колоколом» Герцена, хоча ніяких підстав, а тим паче – доказів, для цього не було. Лише одні плітки та припущення.
Під час перебування Олександра ІІ у Полтаві губернатор доніс до імператора чутки про неблагонадійність полтавських вчителів в політичному відношенні. На що отримав наказ «прибрать учителей …к рукам».
Тож, покарання невинних просвітителей не забарилося. Після чотирьохмісячного сидіння в тюрмі їх було засуджено. Шевича заслано до Оренбургської губернії, Лободу і Португалова – до Пермської, Бекмана – до Самарської, Шиманова – до Курської, Строніна – до Архангельської, а Зеленського було віддано під догляд поліції у Полтаві.
Як відмічає автор статті, «такие столь невинные сами по себе занятия, как устройство народных школ, библиотек и лекций, намерение издавать газету и т.д., правительством были признаны за грозящую общественному спокойствию и целости государства сепаратистическую пропаганду».
Здається, час і простір застигли над Імперією, і нічого не змінилося в нинішній російській політиці та методах ведення нечистої гри. І через понад сто п’ятдесят років «мордор» продовжується.
Події минулого року стосовно закриття української бібліотеки в Москві та багато чого іншого наче списані під копірку столітньої давності. Невже люди знову так і продовжуватимуть ковтати жуйку імперської брехні?
Джерела:
Гуревич П. Дело о распространении малороссийской пропаганды // Былое: журн., посвящ. истории освободит. движения. – 1907. – №7 (19). – С. 169-175.
Портрет Строніна О. І. зі сторінок Вікіпедії https://uk.wikipedia.org/wiki/
