З історії ксилографічного друку
Перехід від рукописної до друкованої книги був досить тривалим процесом. Різні прототипи друкарського процесу (відбитки зі штампів і опуклих форм, вибійка тканини, ксилографія, гравюра на металі) готували ґрунт для виникнення книгодрукування. Першим способом механічного розмноження книг була ксилографія (від 
грец. xylon – зрубане дерево і grapho – пишу, малюю) – гравюра на дереві, дереворит, один з видів випуклої гравюри [2, С. 88].
Виготовлення ксилографії було досить тривалим і трудомістким процесом. Відшліфовану поверхню дошки вкривали клейким шаром. Потім на неї клали тонкий папір з попередньо намальованим зображенням і притискали його так, щоб на поверхні дошки залишився відбиток малюнка у дзеркальному відображенні. Контури цього малюнка і літери обрізали спеціально загостреними ножами так, щоб штрихи і плями, які потім відіб’ються на папері, стали опуклими, а проміжки між штрихами – заглибленими.
Ксилографія виникла в Китаї. Ще у VІІ ст. в буддійських монастирях почали робити відбитки малюнків і текстів на папері з дерев’яних гравійованих дощок. Завдяки цьому способові тиражувалися тексти філософа Конфуція, молитви та заклинання. Окрім ксилографічних сувоїв релігійного характеру, неабияким попитом користувалися різноманітні календарі, гадальні книги, навчальні посібники. Найдавнішим китайським ксилографічним сувоєм є «Діамантова Сутра» – індійський твір у китайському перекладі. Книга має форму сувою довжиною 4,9 м, висота – 30,5 см. Складається з семи аркушів паперу, склеєних в одну стрічку. Шість аркушів містять текст, а один – зображення Будди. У кінці книги є передмова, в якій зазначено, що сувій надрукував 11 травня 868 р. Ван Чі.
В Х-ХІ ст. ксилографічні книги починають виготовляти в арабських країнах. В Європу такі книги були, скоріш за все, завезені лицарями в якості сувенірів після 
хрестових походів у період 1096-1270 рр. Цілком імовірно, що завдяки східним ксилографічним книгам європейські гравери почали використовувати у ХІV ст. дерев’яну гравюру для виготовлення лубочної продукції: гральних карт, ярмаркових картинок релігійної тематики. Найдавнішими точно датованими європейськими ксилографіями є «Богоматір із чотирма святими», або «Брюссельська мадонна» (1418), «Святий Христофор» (1423). Перші європейські ксилографії за технікою різьблення були примітивними: композиції характеризувалися контурністю малюнка і відсутністю об’ємності форм.
Лубочна гравюра на дереві кінця ХІV – першої половини XV ст. була близькою до реалізації ідеї «механічного письма». Проте суттєвим недоліком даної техніки було те, що вона не була спроможною виготовляти багатотиражні видання великого обсягу, оскільки технічні можливості різьбярства на дереві були обмежені.
Коментарі