Вплив царських циркулярів на українську друкарську справу
Великою перешкодою у справі українського книговидання ХІХ ст. була наявність державної цензури. Перший болючий удар по українській видавничій справі було завдано у липні 1863 р. Саме тоді міністр внутрішніх справ російського уряду П. Валуєв надіслав до Київського цензурного комітету таємний циркуляр. Цей документ дозволяв друкувати українською мовою лише художню літературу, а видання книг релігійного та навчального змісту призупинялося. Наслідки Валуєвського циркуляру відчулися одразу. Якщо у 1862 р. було видано 40 українських книг, то впродовж 1863 р. – лише 15. А в наступні роки публікувалися лише окремі книги, зокрема фольклорні збірники й два різні видання “Кобзаря” Т. Шевченка.
Однак українцям вдалося витримати цей удар, згодом почалася плідна праця в нових умовах. У 70-х роках ХІХ ст. Київ об'єднав передові наукові та літературні сили у товаристві “Громада”. Література збагатилася новими талантами (І. Нечуй-Левицький, П. Мирний). Помітне пожвавлення відбулося і в галузі театрального мистецтва. Так у творчому тандемі співпрацювали М. Старицький та М. Лисенко, організувавши “Товариство українських сценічних акторів”.
Книговидавництво цього періоду розвивалося в двох напрямках – популярна література і твори для високоосвічених читачів. Видавалася серія науково-популярної літератури з астрономії, медицини, природознавства, історії. Світ побачили і ґрунтовні наукові праці М. Драгоманова, В. Антоновича, М. Левченка, П. Чубинського. Красне письменство збагатилося творами І. Нечуя-Левицького, М. Старицького, П. Мирного.
Таке пожвавлення культурного життя насторожувало уряд, який вбачав в українській літературі і видавничій діяльності “прикрытое только благовидными формами посягательство на государственное единство и целость России” [1; С. 13]. Тому у травні 1876 р. цар Олександр ІІ підписав у німецькому містечку Емсі, де він на той час перебував, указ, який забороняв привозити українські видання з-за кордону, видавати книги в імперії українською мовою, окрім історичних документів і пам'яток, а також творів красного письменства. Під заборону підпав український правопис, театр і навіть видання нот з українськими текстами.
Через Емський указ українське книговидання протягом 30 років існувало в рамках редакційної цензури, творці української книги зазнавали переслідувань. Але й за таких несприятливих умов українцям вдавалося підтримувати українське друковане слово. Наприклад, у 1894 р. функціонувало видавництво Б. Грінченка у Чернігові, яке спеціалізувалося на виданні науково-популярної та художньої літератури. А в київському видавництві “Вік” за період 1896-1904 рр. було видано понад 80 назв книг українських класиків загальним накладом 325 тисяч примірників.
Цензурні царські циркуляри негативно вплинули на розвиток української видавничої справи. Проте навіть за умов жорсткої цензури українській книзі вдалося вижити.
Джерела:
1. Єфремов С. В тісних рамцях. Українська книга 1798-1916 рр. -Київ : Держ. Трест "Київ Друк" (1-ша фото-літо-друк.), 1926. – 29 c.
2. Тимошик М. Історія видавничої справи. - Київ : Наша культура і наука, 2007. - 496 с.
