Візерунки часу

У всі часи цінувалась книга не тільки корисно і доцільно виготовлена, але й гарно прикрашена. Для колекціонерів і справжніх поціновувачів книги назви елементів, які входять до її структури, – форзац, фортитул, фронтиспис тощо – звучать як музика. Якщо уважно переглядати раритетні видання, то навіть звичайний користувач не зможе не відмітити краси та майстерності оздоблення старовинних книжок, гармонійності їхнього декорування.

Нам, бібліотекарям відділу рідкісних і цінних видань, далеко за книжковими цінностями ходити не доводиться. Чіткою шеренгою виструнчились в ряд видання минулих століть в так званих французьких оправах. Золотаве конгревне тиснення шкіряних корінців одразу притягує погляд. Обрізи із позолоттю та різнокольоровим забарвленням милують око, а форзаци викликають почуття справжнього захоплення.

Форзац (нім. Vorsatz.) – елемент конструкції книги, який з'єднує книжковий блок з палітурною кришкою. Він слугує не тільки декоративно-оздоблювальним елементом, але й носить захисну функцію. До речі, забарвлення обрізів також в першу чергу захищає книжки від впливу шкідливих факторів зовнішнього середовища.

Гортаючи наші стародруки, можна відмітити, що їхні форзаци переважно виготовлені з так званого мармурового декоративного паперу різноманітних кольорових гам. Орнаменти на цьому папері складаються із різнобарвних завитків, смуг, які нагадують пір'я павича. Такий папір ще називають «павине око», «хвіст павича», «павине перо».

До історії створення мармурового паперу причетні країни Сходу. Старовинний метод декорування паперу за допомогою фарб, що «плавають», який називався suminagashi, був відомий у Японії ще в ІХ ст. нашої ери. Майстер створював синьо-чорні кола на воді, потім здував їх, створюючи димчасті візерунки. Після цього папір опускали у воду, і на нього переносився тонкий візерунок.

Згодом техніка кольорового декорування паперу дійшла до інших країн: Турції, Персії, Індії. Там була поширена техніка ebru, або в перекладі з фарсі «хмара», яка зародилася, ймовірно, в стародавній Індії. Техніку ebru ще називають «турецьким мармуруванням».

Але на противагу чорнилам у воду додавали маслянисті фарби. Щоб надати густу консистенцію і клейкість воді, додавали нектар турецької рослини – ендеміка гевени. Фарба опускалася у воду, і за допомогою інструментів з рожевого дерева або кінського волоса створювався малюнок, який згодом переносився на папір.

Пізніше техніка мармурування паперу поширилася і в країни Європи. Її стали виготовляти в Англії, Франції, Німеччині, Голандії та Італії. Зазвичай такий папір використовуали у палітурній справі, але нерідко – як обгортковий матеріал.

В нашому фонді рідкісних і цінних видань також можна побачити книжки, декоровані мармуровим папером. Це переважно видання ХVIII – початку ХІХ ст. французькою і англійською мовами. Форзаци окремих російськомовних видань ХVIII ст. також оздоблені мармуровим папером з малюнком «павине перо». Саме з середини ХVIII ст. мармуровий, або «турецький» папір набув найбільшого поширення для виготовлення форзаців та палітурок.

Скільки століть минуло, а різнобарвність кольорів не втратила своє свіжості та яскравості й донині. Ми не тільки милуємося, а й зберігаємо ці скарби для тих, хто прийде після нас.

Джерела:

Большаков М. В. Декор и орнамент в книге [Изоматериал] : альбом / М. В. Большаков. – М. : Книга, 1990. – 155 c.

Ольга Сак

Форзаци видань XVIII ст. 

Форзаци видань XIХ ст.

Комбіновані палітурки видань ХІХ ст. з мармуровим папером.