«Українська граматика» Івана Огієнка та його інші прижиттєві праці у рідкісному фонді Гончарівки
до 140-річчя від дня народження
До кола великих співвітчизників, якими по праву пишається український народ, належить замовчуване впродовж майже семи десятиліть ім’я Івана Огієнка (1882-1972) – вченого-українознавця, державотворця в добу Української революції 1917-1921 рр., непримиримого борця за права свого народу, великого знавця і шанувальника рідної мови, громадського і церковного діяча. Ім’я Івана Огієнка замовчувалося навіть тоді, коли його праці з’являлися друком в інших країнах, зокрема, в США і Канаді.
Автор близько 2000 наукових праць із мовознавства, методики навчання української мови і літератури, історії давньоруської та церковнослов’янської мов, історії України та церкви, за висловами сучасників, був людиною енциклопедичних знань, високого обов’язку та подвижницької праці.
Як педагог Іван Огієнко основну свою увагу зосередив на вирішенні проблем української мови, що наразі є актуальними і сьогодні. У нашій бібліотеці маємо прижиттєву публікацію дослідника «Як селяне читають і пишуть по вкраїнські», що побачила світ у «Літературно-науковому віснику» за 1909 рік. У журнальному нарисі автор розповідає про результати проведеного спостереження щодо читання на селі серед жителів містечка Брусилова Радомиського повіту на Київщині та порушує питання про український правопис як одну з актуальних складових тогочасного культурного життя.
Проблемі українського правопису присвячене прижиттєве видання автора «Рідна мова в українській школі» (Київ, 1917 р.), що також є у рідкісному фонді бібліотеки. Іван Огієнко, який на той час обіймав посаду приват-доцента Київського університету, був переконаний у важливості єдиного правопису як для учнів початкової і середньої освіти, студентів університетів, так і для наукових працівників: «Ще раз скажу – на великій Україні повинен бути тільки один правопис» [1]. Окрім того у мовознавчій розвідці надрукована програма навчання рідної мови для початкової школи та учнів 4-7 класів, складена ученим. Він вважав, що «Мова – це наша національна ознака, в мові – наша культура, ступінь нашої свідомости. Це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма національного организування. Мова – душа кожної національности, її святощі, її скарб…» [1].
У підручнику «Українська граматика» (1918 р.), також підготовленому Іваном Огієнком, наголошується на важливості наукового підходу до навчання української мови й засуджується механічне заучування матеріалу школярами. Граматика складається із двох частин, що мають спільну назву «Основи вкраїнського правопису» та призначена для використання у школах різних типів. Перша частина підручника містить 36 параграфів, що є темами відповідних завдань. Вона розрахована для першого року навчання в народних школах та на учнів підготовчого класу середніх шкіл. Друга частина нараховує 70 параграфів, що є також темами відповідних завдань. Вона призначена для використання у другому й третьому класах народних шкіл та у підготовчому і першому класах середніх шкіл.
У звернені «До вчителя» автор-педагог, спираючись на власний досвід, пропонує поради щодо структури шкільного уроку. Він подає оповідання, що необхідно прочитати та проаналізувати, або невеликі за обсягом приклади, які треба записати на дошці. Запропоновано систему питань для учнів. Наступна частина уроку складається з висновків, які школярі читають вдома для того, щоб краще вивчити навчальний матеріал та вміти на папері викласти власні думки. Остання частина уроку, на думку педагога, передбачає виконання завдань під час самостійної роботи, більшу частину якої виконують у школі. Іван Огієнко радить більш складні завдання опрацьовувати разом з учнями на уроці.
Для забезпечення кращого засвоєння школярами нового матеріалу з граматики підібрано тексти авторів, які, на думку Івана Огієнка, складають курс українознавства. У першій частина підручника автор для аналізу використовує уривки творів Тараса Шевченка («Садок вишневий коло хати…», «Не цурайтесь того слова…», «Учітеся, брати мої…», «Перебендя», «Вітер віє, повіває…»), Володимира Самійленка («Україна»), Бориса Грінченка («Сміливо, браття, до праці вставайте…»), Сидора Воробкевича («Рідна мова»).
Завершує першу частину граматики тема «Слов’янське письмо». У ній автор розповідає про «Кирилицю» – абетку, що названа на честь візантійських святих Кирила та Мефодія. Далі подано історію головної молитви «Отче наш» та тексти молитов під час навчання.
Друга частина граматики містить завдання за уривками творів Великого Кобзаря: «Заповіт», «Ішов Кобзар до Києва», «Зацвіла в долині червона калина», «Давно те діялось! Ще в школі…», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Княжна», «Сон», «Зійшлись, побрались, поєднались…», «На Великдень, на соломі…», «Свою Україну любіть…», «Було колись – в Україні Ревіли гармати», «Косар», «Розрита могила», «Думи мої, думи мої», «Гайдамаки».
До неї також увійшли фрагменти із творів Леоніда Глібова («Стоїть гора високая…», «Чиж та голуб»), Бориса Грінченка («Смутні картини»), Остапа Луцького («На цвинтарі»), Івана Котляревського («Енеїда»), Павла Чубинського («Ще не вмерла 
Україна»), Олександра Олеся («Українське слово»). Крім того у другій частині підручника надруковано короткі відомості про Тараса Шевченка та його знаменитий "Кобзар"; Івана Котляревського та його славнозвісну «Енеїду»; Пантелеймона Куліша, який наприкінці 1850-х років уклав першу фонетичну абетку української мови; Мелетія Смотрицького, письменника, мовознавця, церковного і освітнього діяча та його мовознавчу працю «Граматика слов’янська» (1619 р.); Лаврентія Зизанія, мовознавця Речі Посполитої та його підручника церковнослов’янської мови «Грамматіка словенска» (1596 р); Памву Беринду, мовознавця, лексикографа, який надрукував у Києві перший український словник «Лексіконъ славенорωсскїй альбо Именъ тлъкованїє» (1627 р.).
В обох частинах підручника Іван Огієнко приділяє велику увагу патріотичному вихованню учнів. Під час проведення уроків для прикладів він рекомендує використовувати такі речення: «Любіть милу Україну», «Наша мила Вкраїна велика республіка», «Україна моя мила», «Слава Вкраїні, любій отчизні, слава довіку однині! За волю Вкраїни, за її права не страшні кайдани, солодка тюрма», «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине». Крім того в «Українській граматиці» Іван Огієнко для аналізу подає тексти різних фольклорних жанрів: народної казки «Я коза-дереза», колядок, пісень та загадок. Характерною особливістю цих двох частин шкільного підручника є численні малюнки, за якими учням, в усній чи письмовій формі, необхідно скласти оповідання. Друга частина підручника містить також «Зразки слов’янського письма» і правописний словничок.
Внесок Івана Огієнка у розвиток української науки та освіти важко переоцінити. Сьогодні його світле ім’я повертається народові, якому він вірою і правдою служив усе своє життя.
