Розвиток української видавничої справи 20-30-х років ХХ століття
Після завершення української Національно-визвольної революції 1917-1921 рр. більша частина території України опинилася під владою більшовиків. «Це негативно позначилось на українськомовному книговиданні, яке сприймалося радянською владою як ідеологічно вороже явище» [3; С. 105]. Видавництва, друкарні, бібліотеки зазнали націоналізації та реквізиції. У 1922 р. було створено Головне управління з питань літератури і видавництв (Головліт), яке діяло як цензурна установа.
Українське друковане слово впевнено витісняла російська література і преса. Навіть у перші роки українізації російськомовна книговидавнича продукція значно переважала. Так «у 1923∕1924 операційному році вийшло 385 українськомовних назв видань і 927 російськомовних; у 1924∕1925 році – 1813 українськомовних і 2535 російськомовних; у 1925∕1926 році – 2162 українськомовних назв і 2365 російськомовних. Лише у 1931 р. українськомовна книжкова продукція за назвами стала переважати російськомовну – 6218 назв українських видань проти 2014 назв російськомовних» [3; С.105].
Пожвавлення книговидавничої справи відбулося після запровадження нової економічної політики (НЕП). Певні зміни відбулися не лише в економічній, а й культурній сфері. На місці ліквідованих відділень Товариства «Просвіта» створювалися хати-читальні, сільбуди, школи. Попит на книгу зростав. Почали працювати кооперативні видавництва («Рух», «Час»), відновила свою діяльність «Книгоспілка».
У квітні 1923 р. була проголошена політика коренізації, яка в Україні отримала назву «українізація» і сприяла розвиткові української культури. Почали виникати письменницькі організації («Плуг», «Гарт», «ВАПЛІТЕ» та ін.). Піднесення літературного руху сприяло розширенню тематики українських видань. Почав зростати й обсяг українськомовної видавничої продукції. Скажімо, у 1924-1925 рр. кількість назв українською мовою становила 40% загального обсягу, а в 1927-1928 рр. – 53,9%. На момент згортання політики українізації у 1933 р. «українськомовна видавнича продукція значно переважала російськомовну та видання мовами нацменшин – 3472 з 5012 назв» [3; С. 108]. Варто зазначити, що українською мовою друкували художню, технічну, сільськогосподарську літературу, а книги з медицини, математики, хімії, фізики виходили в недостатній кількості.
Книговидавництва були переважно державної власності (випускали 90-95 % книжкової продукції), деякий час проіснували також кооперативні та приватні видавництва.
У 1928-1929 рр. видавництва працювали за певними тематичними напрямами. Так, Державне видавництво України (ДВУ) спеціалізувалося на виданні навчальної книги (становила 75% продукції). Масову книгу (соціально-економічна, ленінська, сільськогосподарська література) найбільш активно друкували «Радянський селянин» (95,8%), «Український Робітник» (90%), «Книгоспілка» (35%), «Пролетарій» (24%). Тиражуванням художньої літератури займалися ДВУ (8%), «Книгоспілка» (33%), «Пролетарій» (8,5%). С. Александров вказував на таку особливість розвитку українських видавництв 1928-1929 рр.: «… поруч повільного темпу зростання назов бурхливо зростає тираж книги. Така нерівномірність зростання хоч і сприяє більшому насиченню книжкового ринку, але створює небезпеку незадоволення читача потрібним для нього асортиментом книг» [ 2; С. 6].
Розглянемо детальніше діяльність провідних видавництв цього періоду.
Найбільшим видавництвом УСРР було Державне видавництво України, яке спеціалізувалося на виданні суспільно-політичної, навчальної, наукової, художньої, технічної літератури. Також у видавництві виходили різні журнали й альманахи: «Гарт», «Плуг», «Життя і революція», «Критика», «Червоний шлях». ДВУ мало багато державних пільг: звільнялося від усіх загальносоюзних, державних, республіканських і місцевих податків і внесків; мало право реалізовувати продукцію на внутрішньому та зовнішньому ринках.
У грудні 1930 р. ДВУ було перейменовано в Державне видавниче об'єднання України (ДВОУ), яке було розміщене у Харкові. Об'єднання включало наступні видавництва: «Пролетар», «Молодий більшовик», «Література і мистецтво», «Радянська школа», «На варті», «Український робітник», «Мистецтво», «Держмедвидав», «Державне технічне видавництво», «Державне сільськогосподарське видавництво». У березні 1934 р. ДВОУ припинило свою діяльність.
Найбільшим кооперативним видавництвом була «Книгоспілка», яка випускала 30% всієї книжкової продукції України. Видавництво було зосереджене в Києві, спеціалізувалося на виданні підручників, науково-методичної, дитячої літератури, книг з мистецтва, довідкових видань, літератури для юнацтва. У «Книгоспілці» вийшли твори І. Франка, Лесі Українки, Івана Нечуя-Левицького, М. Черемшини, В. Винниченка, Олександра Олеся, Г. Косинки, М. Бажана, В. Сосюри, О. Генрі, К. Гамсуна, А. Доде, Джека Лондона та ін. Книги видавалися переважно українською мовою – 90% від загального числа.
У 1925-1926 р. «Книгоспілка» посіла перше місце серед видавництв за показниками темпів розвитку і друге за економічними показниками в галузі. Досить промовиста статистика діяльності видавництва за 1929-1930 рр.: «…по всіх ділянках роботи є значне зростання і намітилися тенденції до дальшого росту. Загальні торговельні обіги – по всіх видах товарів складали 24,1 млн. крб., при пляні 19,9 млн. крб.; отже, фактичні обіги на 24,3% перевищили плян, і на 63,5% - обіги попереднього року. Видавничу діяльність Книгоспілки досить яскраво характеризують такі дані: кількість назов і видань зростають з 674 до 1738, кількість друкованих аркушів – з 2596 до 6518, кількість відбитків – з 43,8 міл. до 68,8 міл. і т. ін.» [1; C. 7].
Плідною була діяльність харківського кооперативного видавництва «Рух», якому буде присвячена наша окрема публікація.
У період українізації діяли також приватні видавництва, зокрема, в Києві – «Час», «Сяйво», «Гроно», «Слово», «Маса», «Наука и просвещение»; у Харкові – «Космос», «Труд»; в Одесі – «Омега», «Свет»; в Полтаві – «Видавництво Гінзбурга».
Київське видавництво «Слово» очолював академік Г. Голоскевич, членами редколегії були П. Филипович, О. Дорошкевич, М. Зеров, С. Єфремов, А. Ніковський, Б. Якубовський. У видавництві виходили переважно твори неокласиків, книги відзначалися своїм мистецьким оформленням. Укрголовліт пильно наглядало за діяльністю видавництва, оскільки його співробітники виступали проти радянської ідеології.
Приватні та кооперативні видавництва оперативно реагували на читацькі запити, видавали книги, які користувалися попитом – словники, підручники, українську та перекладну художню літературу. «Кожний з цих книговидавничих осередків віднайшов власну тематичну нішу й типізувався на вимогу ринкової кон’юнктури, зокрема видавництво «Рух» спеціалізувалося на художній літературі українських і зарубіжних авторів винятково українською мовою, видавництво «Радянський селянин» – на літературі, присвяченій сільському господарству, «Час» – на словниках і частково на підручниках, «Слово» – на високохудожніх друках і літературній критиці, видавниче товариство «Сяйво» – на виданнях класиків українського красного письменства, «Гроно» – на дитячій літературі» [4; С. 41].
У відділі рідкісних і цінних видань зберігається колекція українських книг 20-30-х років ХХ століття. Звичайно, найбільша кількість книг вийшла у видавництвах «ДВУ» і «Рух», зустрічаються окремі примірники, надруковані у «Книгоспілці», «Слові», «Сяйві», «Часі». Ці книги є бібліографічною рідкістю, ми неодмінно розглянемо їх більш детально у наших наступних публікаціях.
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
