Книги львівських дорадянських видавництв у рідкісному фонді бібліотеки

У своїх попередніх публікаціях ми досліджували українські видання 1917-21 рр. і 1920-30 рр. У сьогоднішній статті розглянемо довоєнні видання західноукраїнських земель, які на той час не входили до складу України, але здійснювали активну видавничу діяльність.

Найбільшим видавничим осередком Західної України був Львів. Тут успішно функціонував видавничий концерн Івана Тиктора (1896-1982) «Українська преса». У видавництві друкувався часопис «Новий час», який спочатку виходив раз на тиждень, потім – тричі, а з 1926 р. – щодня. У часописі публікувалися матеріали про події громадсько-політичного, культурного, економічного життя; міжнародні новини; аналітичні статті. В «Українській пресі» також виходив дитячий щомісячник «Дзвіночок», ілюстрований часопис «Наш прапор», сатирично-гумористичний журнал «Комар» та інші періодичні видання. Преса видавалася значним тиражем. Наприклад, тижневик для українських селян «Народня справа» виходив накладом 40 тисяч примірників, дитячий журнал «Дзвіночок» – 30 тисяч. Важливо, що Тиктор намагався впроваджувати у своїй роботі нові технології, зокрема він «забезпечив редакцію "Нового часу" телефоном (першим редакційним телефоном у Львові!), придбав авто для розвезення часописів, устаткував друкарню ротаційною машиною та лінотипами, а при ній відкрив палітурню» [2]. Станом на 1933 р., після першого десятиліття своєї діяльності, концерн «Українська преса» мав свої філії в Коломиї, Стрию, Луцьку, Яворові, а також за кордоном – в Аргентині, Канаді, США, Польщі, Румунії, Австрії, Бразилії.

У 1934 р. Тиктор розпочав співпрацю з відомим істориком І. Крип'якевичем, завдяки чому вдалося реалізувати видання книг енциклопедичного характеру, серед яких у нашому відділі зберігається «Історія української культури» (Львів, 1937). У книзі висвітлено п’ять напрямів культурології: побут, письменство, мистецтво, театр, музика. Розділи «Історії української культури» написали відомі науковці: історик Іван Крип’якевич (1886-1967), літературознавець Володимир Радзикевич (1886-1966), мистецтвознавець Микола Голубець (1891-1942), театрально-музичний критик Степан Чарнецький (1881-1944), композитор Василь Барвінський (1888-1963). У вступному слові від редакційної колегії виноситься подяка: «Особлива вдячність від нас належиться видавцеві п. Іванові Тикторові, що своїм щирим словом піддержував нас при складанні цеї книги і не щадив коштів на відповідне її оформлення» [3]. Ці слова відповідають дійсності, оскільки «Історія української культури» відзначається якістю друку, багатим ілюстративним матеріалом (519 ілюстрацій), мистецьки виконаною палітуркою роботи художника Павла Ковжуна (1896-1939).

Наприкінці 1932 р. концерн «Українська преса» почав видавати газету «Наш прапор», яка виходила тричі на тиждень. Щомісяця у якості безкоштовного додатка до газети друкувалися книги серії «Українська бібліотека», яких до війни встигло вийти майже 80 назв. У нашому фонді зберігається п’ятдесят перша частина серії, а саме книга Варфоломія Євтимовича «Військо йде» (Львів, 1937), видана з нагоди 20-ліття Української революції 1917-21 рр. Книга містить уривок зі спогадів В. Євтимовича про перші революційні дні у Києві, а також про те, яку роль відіграв у революції ідеолог української державності Микола Міхновський (1873-1924).

На окрему увагу заслуговує діяльність іншого львівського видавця – Михайла Таранька (1887-1956), який випускав часописи «Світ дитини», «Молода Україна». Ілюстрований журнал «Світ дитини» виходив впродовж 1919-39 рр. Видавцеві вдалося залучити до співпраці найкращих педагогів, дитячих письменників, художників-ілюстраторів Західної України. Починаючи з 1934 р. при журналі щомісяця почали виходити окремими книжками твори українських і зарубіжних письменників в серії «Дитяча бібліотека». У фонді нашої бібліотеки зберігається сто тридцять перший випуск даної серії, в якому опублікована четверта частина «Мандрів Гулівера» Джонатана Свіфта – «Гулівер у Гиржунів». Твір переклав дитячий письменник Юрій Шкрумеляк (1895-1965).

На жаль, із приходом радянської влади діяльність видавництв Тиктора й Таранька припинилася. Іван Тиктор емігрував, а Михайло Таранько був вивезений до Сибіру, помер у таборі.

Джерела:
1. Євтимович В. Військо йде : уривок зі спогадів про березень 1917 р. в Києві / В. Євтимович ; з передм. П. Сагайдачного. – Львів : Видавець Іван Тиктор, 1937. – 126 с.
2. Іван Микитович Тиктор [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://secinfchounbk.blogspot.com/2016/07/blog-post_13.html (дата звернення 18.05.2021). – Заголовок з екрану.
3. Історія української культури / ред. І. Крип’якевич. – Львів : Видання Івана Тиктора, 1937. -719 с.
4. Листвак Г. Львівський маршрут медіамагната Івана Тиктора [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/80765 (дата звернення 18.05.2021). – Заголовок з екрану.
5. Свіфт Д. Гулівер у Гиржунів / Д. Свіфт ; пер. Ю. Шкрумеляк ; худ. П. Андрусів. – Львів : Накладом видавництва «Світ дитини», 1932. – 116 с.