Інкунабули – книги колискового періоду друкарства

Термін інкунабула у перекладі з латинської означає «колиска. початок», тобто це найперші друковані книги, видані з початку винайдення друкарства до 31 грудня 1500 р. включно. Найперші інкунабули повністю копіювали художню структуру рукописних книг, а самі першодрукарі розглядали книгодрукування як «удосконалений спосіб розмноження рукописів, і тому в друкованій книзі збереглися всі особливості рукописних зразків» [3, С. 224].

Історик книги Є. Кацпржак також припускає, що першодрукарі навмисне видавали покупцям друковану книгу за рукописну для того, щоб уникнути питань про спосіб її виготовлення. Нерозголошення техніки книгодрукування давало змогу видавцям не знижувати цін на свою продукцію. Для інкунабул, як і рукописних книг, характерна відсутність титульного аркушу. Вихідні дані (місце і дата виготовлення, ім’я друкаря, назва книги) подавались наприкінці основного тексту – в колофоні. Цікаво, що автора твору в ранніх інкунабулах не згадували. Титульні аркуші почали з’являтися в той період, коли стала видаватися велика кількість друкованої продукції, в якій покупцеві було важко зорієнтуватися без титульних даних.

Першим титульний аркуш на початку видання розмістив Е. Ратдольт у «Календарі» Регіомонтанана (Венеція, 1476). Але цей титульний аркуш містив лише назву книги, ім’я та прізвище автора, а ім’я та прізвище друкаря, рік видання були розміщені в колофоні. Титульні аркуші з повними бібліографічними даними з’явилися наприкінці ХV століття у виданнях А. Мануція (Венеція, 1499) і В. Штекеля (Лeйпциг, 1500). Першодрукарі користувалися неповною нумерацією сторінок (система фоліації), тобто нумерувалися лише аркуші, а не кожна сторінка. Повну нумерацію сторінок (пагінацію) вперше використав німецький друкар Н. Гетц у 1470 р. Проте масово почали використовувати пагінацію лише з 1499 р.

Першодрукарі не відмовлялися від багатоколірності в художньому оформленні книг. Вручну фарбами виконувалися двоколірні, рідше – триколірні рубрики, ініціали, окремі рядки в тексті, ломбарди та колонтитули. Оформленням ініціалів й оздоб на полях книг займалися ілюмінатори. Друкар залишав на місці майбутнього ініціалу пустий білий квадрат, всередині якого ставив малу літеру. Ця літера слугувала своєрідною підказкою для майстра, адже він бачив, який саме ініціал йому потрібно намалювати. Проте робота ілюмінаторів обходилася досить дорого. Тому в багатьох інкунабулах білі квадрати так і залишилися без намальованих ініціалів.

Як бачимо, спочатку друкарям не вдавалося досягти повної механізації друку, оформленням книги додатково займалися рубрикатори та ілюмінатори. Проте цю проблему вдалося порівняно швидко вирішити. Так німецький друкар Альбрехт Пфістер першим почав застосовувати друк у два прогони: окремо друкувався текст, потім – ілюстрації. А в 70-х роках ХV ст. з’явилися гравійовані на дереві ініціали, заставки, бордюри. Інкунабули друкувалися на ганчір’яному папері ручного виробництва, який відрізнявся від паперу пізніших сортів. Серед інкунабул переважали книги великого формату, в лист (in folio; звідси термін фоліант – книга великого розміру й обсягу). Зазвичай першодруки видавалися без оправи, тому після придбання власник книги замовляв для свого примірника оригінальну палітурку в межах своїх фінансових можливостей і художнього смаку. Тема стародруків – надзвичайно цікава й багатоаспектна, тому її важко охопити в межах однієї публікації. На завершення хочеться запропонувати вам, шановні користувачі, переглянути наш відеоролик з історії стародруків.

Олена Фетісова

Джерела:

Кацпржак Е. И. История письменности и книги/ Е.И. Кацпржак - М. : Искусство, 1955. - Библиогр.: с. 351-352. - 355 с.

Ковальчук Г. Рукописні книги та стародруки. – Київ, 2011. – 100 с. Овчінніков В. Історія книги: еволюція книжкової структури. – Львів: Світ, 2005. – 420 с.

Іл. Інкунабула [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://surl.li/cagp (дата звернення 03.04.2020). – Заголовок з екрану.