До 510-річчя від дня народження Івана Федорова
Цьогоріч минає 510 років від дня народження відомого слов’янського книгодрукаря Івана Федорова ([15?]-1583), який видав славнозвісний львівський Апостол і Буквар 
– перші точно датовані українські стародруки. Проте сама ювілейна дата є досить умовною, адже про Федорова залишилися такі скупі біографічні дані, що ми навіть не знаємо точної дати його народження. Вважається, що він народився в період між 1510-1530 роками. Досить умовним і дискусійним є також «титул» першодрукаря, з яким асоціюється прізвище Федорова. Але про всі ці питання – по порядку.
Біографія Івана Федорова
Як ми вже відзначили, про Івана Федорова збереглося надзвичайно мало біографічних даних. Більшість учених схиляються до думки, що Федоров за національністю був росіянином, хоча існують версії про його білоруське і польське походження. Так, виходячи з геральдичного трактування друкованого знака Федорова, деякі дослідники припускають, що друкар міг походити з дрібної західно-білоруської або полісько-підляської шляхти.
В актах Краківського університету зберігся запис про Івана Федорова, який у 1532 р. здобув звання бакалавра вільних мистецтв. Але знову ж таки, ми не можемо стверджувати із повною впевненістю, що це був саме «наш» Іван Федоров, а не якась інша людина з таким же ім’ям і прізвищем.
У 1550-х роках Федоров обіймав посаду диякона церкви Миколи Гостунського в московському Кремлі. Тут же, у Москві, за сприяння митрополита Макарія і царя Івана Грозного, Іван Федоров із Петром Мстиславцем започаткували друкарню. У 1564 році світ побачила перший російський точно датований стародрук – московський «Апостол». Через рік Федоров видав два «Часослови». Але московські творці рукописної книги вбачали в книгодрукуванні серйозну конкуренцію, тому першодрукарів почали звинувачувати у єретицтві.
Або через інтриги місцевого духовенства, або через бажання Івана Грозного поширити православ’я за межами Московської держави, Федоров і Мстиславець покинули Москву і вирушили в Заблудів, де впродовж 1568-1570 років працювали у друкарні гетьмана Великого князівства Литовського Григорія Ходкевича. Тут вони спільно видали «Євангеліє учительне» (1569), далі Петро Мстиславець перейшов працювати до віленської друкарні, а Федоров, видавши у 1570 р. "Псалтир" з "Часословом", вирушив до Львова. Цікаво, що гетьман Ходкевич мав намір подарувати Федорову ділянку землі, щоб той міг займатися сільським господарством, але друкар відмовився, адже не бачив у цьому свого призначення.
Для заснування друкарні І. Федорову потрібні були кошти, які він зібрав завдяки місцевим ремісникам. Зокрема львівський майстер з виготовлення сідел Сенько Каленикович позичив Федорову 700 золотих і дозволив друкареві тривалий час безкоштовно жити у своєму помешканні. Але цього виявилося недостатньо. Щоб виконати задумане, друкар заставив усе своє майно, книги, майстерню з інструментом. І лише після цього його намір втілився в життя. 15 лютого 1574 р. з’явився львівський «Апостол» накладом близько 1000 примірників. Цього ж року, але без зазначення числа і місяця, світ побачив «Буквар», що став першим друкованим східнослов’янським підручником. З усього тиражу «Букваря» Федорова до нас дійшов лише один примірник, який був виявлений у 30-их роках ХХ ст. у бібліотеці Гарвардського університету в США.
Видання «Апостола» і «Букваря» обійшлося Федорову досить дорого, тому він не міг вчасно погасити борги. Таке скрутне становище змусило друкаря у 1575 р. перейти на службу до князя Костянтина Василя Острозького, який призначив його управителем маєтностей Дерманського монастиря на Волині. Згодом Федоров переїхав в Острог і там при замку К. Острозького обладнав друкарню. У 1580-1581 рр. разом зі своїм сином видав славнозвісну "Острозьку Біблію" – першу друковану повну слов’янську Біблію.
Після завершення роботи над «Біблією» Федоров залишив Острог і повернувся до Львова. Причина переїзду невідома. Можливо, між Федоровим і князем Острозьким сталися якісь непорозуміння з приводу розподілу і продажу книг «Біблії». У Львові Федоров береться за виготовлення нового друкарського верстата і набору нових шрифтів. На жаль, Федорову не судилося видати нові книги. Перебуваючи постійно в боргах, нестатках і злиднях, друкар тяжко захворів і помер 16 грудня 1583 р.
Іван Федоров – першодрукар чи фундатор постійного книгодрукування в Україні?
На сьогоднішній день у питанні, хто ж започаткував книгодрукування в Україні, вчені не можуть дійти згоди. Сучасний український дослідник Микола Тимошик (нар. 1956) у своїй праці «Історія видавничої справи» (Київ, 2007) висуває 4 концепції витоків вітчизняного друкарства. Згідно першої російської (радянської) концепції відлік українського книгодрукування ведеться з 1574 року, коли був виданий Апостол Івана Федерова. До цього, у 1564 році, Федоров започаткував друкарство в Москві. Тобто ця концепція вказує на те, що в Україну книгодрукування прийшло з Росії.
Згідно концепції західних учених друкарство прийшло в Україну із Заходу, існувало задовго до прибуття Федорова у Львів. Скажімо, польський дослідник Є. Бандтке (1768-1835) у своїй багатотомній праці «Історія друкарень у Королівстві Польському і Великому Князівстві Литовському, і в краях закордонних, де польські справи творилися» окремий розділ відвів питанню зародженню і розвитку друкарства у Львові. Зокрема, вчений відзначив: «Іван Федоров не зложив, а обновив тут друкарню руську р. 1573». [7]
Іван Огієнко (1882-19720) у своїй праці «Історія українського друкарства» (Львів, 1925) висуває власну концепцію. Дослідник виділив два періоди розвитку української друкарської справи: 1 – поза етнічними українськими землями; 2 – власне на українських землях.
Перші українські друковані книги з’явилися закордоном. У 1491 році на замовлення української громади німець Швайпольт Фіоль надрукував у Кракові кириличним шрифтом "Часослов" і "Октоїх". Загальна стилістика оформлення, мовні та правописні особливості цих видань вказують на першоджерела, з яких складалися ці першодруки. Мова йде про рукописи ХІV-ХV ст. Грушівського монастиря (нині – Тячівський район на Закарпатті).
Першою друкованою книгою на території України Іван Огієнко називає «Учительне Євангеліє», яке 1569 року у Заблудові видав Іван Федоров. Це містечко в той час знаходилося на українсько-білоруській прикордонній території, де переважало українське населення. Тому вчений зарахував цю книгу до скарбниці української культури. Тож, згідно з концепцією І. Огієнка, українське друкарство зародилося у 1491 р. – на 83 роки раніше, ніж пропонує російська концепція.
Концепція О. Мацюка (1932-1999) і Я. Запаска (1932-2007).
За радянських часів чималий резонанс отримала стаття Ореста Мацюка «Чи було книгодрукування в Україні до Івана Федорова?». У своєму дослідженні науковець оприлюднив два документи, які засвідчили існування друкарні у Львові ще в 1460 р. У першому документі – зверненні монахів Львівського василіанського монастиря Святого Онуфрія до фіскальної колегії – викладене прохання ужити заходів задля повернення їхньому монастиреві провізорами ставропігійського братства рухомого і нерухомого майна, зокрема друкарні, що належала монастирю. Ця друкарня була подарована монастирю у 1460 р. львів’янином Степаном Дропаном.
У другому документі – пояснювальній записці провізорів ставропігійського братства – доводиться, що друкарня Степана Дропана на цілком законних підставах є власністю братства, а не монастиря. Проаналізувавши ці та інші архівні джерела, Орест Мацюк робить висновок, що у Львові існувала друкарня вже в 1460 р., а Степан Дропан був зачинателем українського друкарства.
Інший відомий український науковець Яким Запаско також допускав існування друкарень в Україні у дофедорівський період: «Звичайно, така рання поява друкарства в Україні, зокрема у Львові, дещо несподівана, адже друкарня Степана Дропана була другою в Європі після гутенбергівської. Але, якщо взяти до уваги високий рівень економічного і культурного розвитку Львова на той час, його тісні зв’язки з західними, зокрема безпосередньо з німецькими, містами, про що є багато свідчень (наприклад, до середини ХVІ століття папір до Львова доставлявся майже винятково з німецьких і польських паперових млинів), то стає зрозумілою поява книгодрукування у Львові раніше інших міст Європи». [7]
Противники існування української друкованої книги до 1574 р. наводять один вагомий аргумент – відсутність українських стародруків, у яких би чітко вказувався рік і місце видання. Проте на перших друкованих книгах досить часто були відсутні вихідні дані. Тому до уваги слід брати інші критерії, які допомагають визначити «вік» стародрука: мовно-стилістичні й лексичні особливості видання; наявність діалектизмів у творах; дослідження мистецьких заставок, ініціалів, різноманітних знаків.
Підсумовуючи усі згадані вище концепції, Микола Тимошик робить висновок, що українське книгодрукування зародилося у 1460 р., а українським першодрукарем слід вважати Степана Дропана. Але це не применшує вагомий внесок діяльності Івана Федорова до скарбниці української культури. Тому доцільніше називати Федорова не засновником, а фундатором постійного книгодрукування на українських землях.
Коментарі