До 135-річчя від дня народження українського мовознавця Григорія Голоскевича
Григорій Костянтинович Голоскевич (1884-1934) – один з найвидатніших українських мовознавців, автор найпершого і найповнішого орфографічного словника української мови. Також був громадським діячем часів Української Народної Республіки, членом Української Центральної Ради.
Григорій народився 4 листопада 1884 року у сім'ї священика Костянтина Голоскевича у селі Супрунківці Кам'янецького повіту Подільської губернії (нині – Кам'янець-Подільський район Хмельницької області). У 1899 році хлопець закінчив Приворотське духовне училище, далі 6 років навчався у Подільській духовній семінарії (м. Кам'янець-Подільський). У період навчання у семінарії входив до напівлегального українського гуртка, організованого помічником інспектора семінарії Володимиром Чеховським (1876-1937), який у майбутньому обіймав посаду першого прем'єр-міністра УНР. Після закінчення семінарії Григорій рік працював учителем у двокласній церковно-вчительській школі села Чорнокозинці.
Допитливий юнак прагнув якісної вищої освіти, тому вирушив аж до Санкт-Петербурга. Там він вступив на історико-філологічний факультет Петербурзького університету і став учнем відомого філолога-славіста, академіка Олексія Шахматова (1864-1920), який керував лінгвістичною секцією гуртка українознавства. Під науковим керівництвом цього вченого Голоскевич досліджував подільські говірки. Його наукова розвідка пізніше була надрукована в академічні збірці.
Після закінчення університету Григорій Костянтинович впродовж 1911-1913 років учителював у середніх школах Риги, потім до 1917 року працював учителем у Петербурзі. Одночасно брав активну участь у діяльності тамтешніх центрів української діаспори – Українського клубу і осередку Товариства українських поступовців. У 1914-му став членом, а згодом і очільником Благодійного товариства видання дешевих загальнокорисних книжок.
У березні 1917 року Голоскевич виступив співорганізатором українських громадянських акцій у Санкт-Петербурзі, членом Української національної ради та її представником в Українській Центральній Раді. Деякі джерела називають Голоскевича одним із провідників українського національного руху в Петербурзі. Можливо, цей факт сприяв тому, що ухвалою Всеукраїнського вчительського з’їзду його кандидатура була запропонована на посаду керівника департаменту середніх шкіл у Генеральному секретаріаті освіти.
У серпні 1917-го Григорій Костянтинович переїхав до Києва. Деякий час працював в українському уряді, вчителював, згодом був долучений до роботи Всеукраїнської академії наук.
У квітні 1918 року Голоскевич розпочав роботу у правописній комісії при Міністерстві народної освіти. У 1919-му став співробітником історико-філологічного відділу Всеукраїнської академії наук, членом-редактором Комісії для складання словника живої української мови, згодом – співредактором українських наукових словників.
Над своєю головною лексикографічною працею – українським правописним словником – Голоскевич почав працювати задовго до цих подій. Перше видання словника побачило світ у 1914 році і мало назву «Український правописний словничок з короткими правилами правопису». Потім його неодноразово перевидавали, але потримати останнє прижиттєве видання в руках Голоскевичу не вдалося – у серпні 1929 року його заарештували, а у квітні 1930-го засудили до 5 років позбавлення волі за участь у діяльності «контрреволюційної» організації «Спілка визволення України». Після тюрми відбував заслання у російському місті Тобольськ, де загинув за нез’ясованих обставин.
Український письменник Дмитро Нитченко (1905-1999) у статті «Маловідоме про Григорія Голоскевича» висунув версію, що видатний український мовознавець закінчив життя самогубством: «Григорій Голоскевич був дуже пригноблений. Цьому сприяло ще й те, що він перед арештом приготувався оформити своє одруження, але арешт все ліквідував. Після вироку ним опанувала ще більша розпука й апатія. За вироком він дістав 5 років суворої ізоляції, з яких три роки пробув у Ярославській в’язниці, а потім його вислали на заслання до Тобольська.
Фактична дружина Голоскевича, що лишилась у Києві, збиралась поїхати на відвідини до нього, але незабаром дістала пакунки з речами чоловіка, а потім і телеграму, ніби від господаря, в якого він жив. В телеграмі сповіщалося, що Голоскевич помер від хвороби серця. Це було, як розповідав К. Титаренко, восени в 1934-му році. Вибравши таки час, дружина Голоскевича поїхала сама до Тобольська, щоб хоч упорядкувати могилу. Там вона довідалась, що речі й телеграму надіслав їй сам Голоскевич, і що в день смерті його запросили знайомі до театру, але він відмовився. А увечері, розрахувавшись з господарями за мешкання, він лишив якийсь лист до НКВД, куди мусив трохи не щодня ходити на реєстрацію, й пішов з дому. Не витримавши поневірянь і систематичних викликів до НКВД, він покінчив життя самогубством (повісився) вночі у міському парку». [2, С. 15]
Григорій Костянтинович був реабілітований у 1989 році. Його словник у радянські часи був заборонений, лише після здобуття незалежності України почали виходити друком репринтні видання цієї перлини української лексикографії. Користувачам нашої бібліотеки пощастило. Вони можуть не лише наочно ознайомитись із правописним словником Голоскевича 1924 року видання, а мають змогу навіть попрацювати з ним.
