Діяльність друкарні Києво-Печерської лаври

Важливим осередком українського книговидання була друкарня Києво-Печерської лаври, Вона заснована у 1615 р. архімандритом Єлисеєм Плетенецьким, який купив друкарню Федора Балабана. Плетенецький перевіз придбане друкарське обладнання в Київ й облаштував друкарню в лаврі, залучивши до праці талановитих майстрів друкарської справи. Потребу в папері задовольняла спеціально споруджена фабрика в Радомишлі.

Першою надрукованою книгою було Євангеліє (1616). Видавалися Євангеліє, Псалтирі, Часослови, Служебники, Октоїхи, Тріоді. Однак тематичний репертуар друкарні не обмежувався лише церковнослужбовою літературою. Друкувалися також підручники для братських шкіл, полемічні твори, історичні та лінгвістичні наукові праці.

Продукція лаврської друкарні відзначалася високим поліграфічним рівнем. Книги мали текстові й титульні ілюстрації, містили портрети, батальні сцени, герби меценатів, прикрашалися заставками, кінцівками, ініціалами з рослинним і тваринним орнаментом. Найкращими ілюстрованими виданнями вважаються Анфологіон (1619), Тріодіон (1631), Євангеліє учительне (1637), Требник (1646).

Перші десятиліття існування друкарні невід'ємно пов'язані з діяльністю Памво Беринди. Саме його Єлисей Плетенецький запросив до співпраці як людину, що мала досвід роботи у Стрятинській друкарні Ф. Балабана і Львівській братській друкарні. Памво Беринда був людиною всебічно обдарованою, виконував функції друкаря, укладача, гравера, поета і драматурга. Ще працюючи у Стрятинській друкарні, він розпочав роботу над укладанням словника для пояснення церковнослов'янських слів тогочасною українською літературною мовою. Ця праця тривала 25 років, і у 1627 р. в Києві П. Беринда зміг видати свій “Лексикон”. За вагомий внесок у книговидавничу справу він отримав звання головного друкаря лаври.

Ще один період піднесення книговидавничої діяльності друкарні припадає на час, коли архімандритом Києво-Печерської лаври був призначений Петро Могила. Йому вдалося залучити до співпраці провідних учених, письменників і перекладачів із Вільна, Львова, Кракова. Вони викладали у Києво-Могилянській Колегії, а також займалися перекладом і науковим редагуванням видань друкарні. Маючи блискучу освіту, П. Могила і сам активно займався видавничою діяльністю. Він був автором багатьох полеміко-публіцистичних творів. Найбільш відомою є його праця Великий требник (1646).

Після приєднання України до Росії лаврська друкарня почала зазнавати постійних утисків. На кожний друк або передрук книг необхідно було отримати дозвіл, надсилати в Москву примірники для перевірки. 5 жовтня 1720 р. вийшов указ Петра І про заборону друкувати книги тогочасною українською мовою. Звичайно, за таких умов видавничий репертуар лаврської друкарні значно звузився. Друкувалися насамперед книги для потреб церковної служби, а також букварі, морально-дидактична література.

У ХІХ ст. друкарня продовжувала свою плідну діяльність, видавала церковнослужбову та богословську літературу, букварі, житія, повчання, календарі.

Друкарня припинила функціонувати у 1918 р. У її приміщенні з 1972 р. діє Музей книги і друкарства України.

Джерела

1. Овчінніков В. Історія книги : еволюція книжкової структури. – Львів : Світ, 2005. – 420 с.

2. Тимошик М. Історія видавничої справи. – Київ : Наша культура і наука, 2007. – 496 с.