Давнє українське мистецтво
Неабияке місце в колекції «Україніка» нашої бібліотеки належить книзі Федора Шміта (1877-1937) «Мистецтво старої Руси-України» (Харків, 1919). До написання праці автора спонукало насамперед те, що чимало пам’яток мистецтва зазнало руйнації.
На думку Шміта, навіть 
його освічені сучасники не вміли шанувати мистецтво. Хоча серед інтелігенції і було чимало людей, які колекціонували антикваріат, проте вони робили це для власного естетичного задоволення, а не тому, що усвідомлювали те, що в старовинному мистецтві – наша національна історія: «Коли б ми се визнавали, ми б не збирали егоїстично кожен для себе, не замикали б у приватних квартирах те, що повинно бути громадською власністю; ми не дивилися б байдуже на старечо уряжені наші музеї, а несли б у музеї і колекції свої, і гроші; ми б не потерпіли, щоб наука про старовинне мистецтво, вся робота по розслідуванню та виданню пам’яток була паралізована недостачею коштів; ми б подумали про те, що пам’ятки повинні бути врятовані чого б то не коштувало, хоча й би публікацією точних, повних і докладних репродукцій та видань пам’яток, що можуть бути в розпорядженні спеціалістів, навіть коли самих пам’яток не буде» [2, С.94].
Книга «Мистецтво старої Руси-України» свого часу була актуальною з декількох причин. По-перше, вона була написана доступною для широких мас читачів мовою. По-друге, продавалася за помірну ціну, тому книгу мали змогу придбати «люди з народу».
У своїй праці Шміт розглянув питання, як культури інших народів вплинули на українське мистецтво. Подав характеристику української дерев’яної архітектури, старовинних церков Чернігова та Києва. Найбільш детально Федір Іванович зупинився на описі Софійського собору у Києві, характеристиці його архітектури, внутрішніх оздоб, розпису.
Цікавою особистістю є і сам автор книги – Федір Шміт. Майбутній учений народився 15 травня 1877 р. у Петербурзі. Закінчив історико-філологічний факультет Петербурзького університету. Був стипендіатом Російського археологічного інституту в Константинополі, працював вченим секретарем 
Петербурзького університету.
Життя і наукова діяльність Федора Івановича тісно повязані з Україною. Протягом 1912-1920 рр. очолював кафедру теорії та історії мистецтв історико-філологічного факультету Харківського університету. Викладав історію мистецтва народів Стародавнього Сходу, балканських країн, історію візантійського та християнського мистецтва. Працюючи в Харкові, Шміт створив теорію циклічного розвитку мистецтва. Саме в цей період Федір Іванович зацікавився психологією образотворчого мистецтва, музеєзнавством, дитячим малюнком, історією мистецтва України, проблемами охорони пам’яток мистецтва та старовини, археологією. Протягом 1921-1924 рр. обіймав посаду голови Археологічної комісії та Археологічного комітету Академії наук УРСР, директора Київського археологічного інституту.
Згодом знову переїхав у Росію. Був директором Російського інституту історії мистецтв у Ленінграді (1924-1930 рр.). У 1933 р. заарештований і відправлений на заслання до Середньої Азії. У 1937 р. заарештований вдруге, засуджений до розстрілу як «ворог народу».
