Життя кримських татар у складі Російської імперії
Доля кримськотатарського народу сповнена невимовного болю і трагізму. Відірвані від рідної землі, кримські татари змушені були насамперед боротися за своє фізичне виживання, через що ми маємо надто слабке уявлення про їхню історію та культуру. Заповнити цю прогалину нам хотілося б, звернувшися до рідкісного фонду нашої бібліотеки. Звичайно, й дореволюційні видання значною мірою заангажовані щодо татарського питання. Проте хочемо познайомити вас, шановні читачі, із надзвичайно цікавою працею російського дослідника Євгена Маркова «Очерки Крыма». З 1866 року автор жив у Криму, обіймав посаду директора Сімферопольської гімназії. За роки свого проживання на півострові Марков дослідив усі куточки Криму, вивчав його історичне минуле. З найбільш цікавими фактами і спостереженнями з життя кримських татар ми познайомимо у даній статті.
Менталітет
Татарам властиве почуття людської гідності, яке не полишає їх за жодних життєвих обставин. Робітник, який виконував найважчу чи найбруднішу роботу, спокійно вітався зі своїм господарем за руку, міг сісти поруч із ним на диван, закурити або без дозволу пригоститися ласощами. Адже будь-який татарин, незалежно від соціального стану, мав і за обов'язок, і за задоволення почастувати незнайомого гостя фруктами чи кавою.
У побуті татари надзвичайно охайні, їхні домівки сяють чистотою та порядком. Навіть найбідніші жінки й найменші діти були одягнені досить вишукано. Дітей не одягали ні на виріст, ні, тим більше, в батьківські речі. У кожного малюка була своя, спеціально для нього зшита куртка зі шнурками й узорами. У кожної дитини були й власні саф'янові або шкіряні мешти і шапочка. У таких дрібницях виявлялася турбота батьків, які визнавали за своїм малям таку ж людську гідність і людське право на власний одяг, як і за дорослим.
Польський дворянин Мартін Броневський, який у 1578 році жив при дворі кримського хана Мухаммед-Гірея, відзначав таку рису татар, як чесність і законослухняність: «Татары вовсе чужды всяких ссор, преступлений, судейских крючков, зависти, ненависти, честолюбия и излишней роскоши в одеянии и в домашнем быту. Я жил там более 9-ти месяцев, но не слыхал ни об одном уголовном преступлении: никто не поступил вопреки законам, никто не делал ни доносов, ни сплетен, чтобы повредить врагу». Судді користувалися серед татар неабиякою повагою, адже ті виконували свої обов'язки сумлінно. Про вийняткову чесність татар свідчить і той побутовий факт, що найкоштовніші речі (олов'яний посуд, дорогий одяг тощо) вони розкладали у своїх домівках на відкритих поличках у приймальній кімнаті без замка.
Молодих татарських князів з дитинства привчали до щедрості. Прив'язуватися до якоїсь однієї речі було навіть соромно. Наприклад, султан мав лише одне вбрання. У той день, коли йому приносили новий одяг, він без краплинки жалю дарував свій старий. Сам хан шанувався за мірою своєї щедрості, яка вважалася істинним проявом величі.
Татари ставилися досить толерантно до представників інших релігій. Вони спокійно уживалися з євреями і караїмами. Греки та вірмени мали свої єпархії, церкви, манастирі. Єзуїти мали домову церкву і тривалий час корстувалися великою свободою.
Господарство
З історичних праць Мартіна Броневського та Палласа ми дізнаємося, що татари були прекрасними землеробами. Крим міг прогодувати ціле військо, його степова частина надзвичайно плідна. Татари вирощували пшеницю, жито, ячмінь, овес, просо, горох, льон, тютюн; з овочів – кабачки, огірки, баклажани, топінамбури, капусту, кавуни, дині, гарбузи, цибулю, часник, ріпу, петрушку, моркву, буряк тощо. Своїм фруктовим різноманіттям відрізнялися й сади, в яких росли груші, яблуні, айва, сливи, вишні, черешні, персики, абрикоси, хурма. Також кримські татари успішно займалися виноградарством, вирощували близько 35 різних сортів винограду. Одні лише Судакська і Козська долини давали в рік 30 тисяч відер вина, яке за якістю не поступалося угорському. Окремо слід згадати й про худобу. У степах випасалися верблюди (до речі, саме їх зображення прикрашало старий герб Криму), коні, вівці, у горах – кози.
Освіта
Відтоді, як Крим опинився під владою Російської імперії, татарам почали масово нав'язувати канони європейської освіти. Так, у 1841 році були облаштовані школи для волосних писарів з татар. Учні повинні були вчити «Сборник постановлений для государственных крестьян», російську граматику, нескінчені дроби і пропорції. Утримання училищ і вступ до них були обов'язковими для татарських громад, самі ж випускники зобов'язувалися проходити 10-річну службу волосними писарями. У 1837 році в Бахчисараї та Карасубазарі були відкриті спеціальні татарські класи, на зразок приходських училищ. У повітових училищах у Феодосії (1824), Перекопі (1824), Сімферополі (1859) призначалися вчителі татарської мови. Але вони були абсолютно некомпетентні й існували, як із сумом зазначає Євген Марков, хіба що в розпорядженнях начальства. Тому в татарських класах Бахчисарая через два роки вже майже не було жодного учня-татарина, у цих класах навчалися греки й вірмени, самі ж татари надавали перевагу приватним школам. Інколи в кримські гімназії намагалися вступити 2-3 татарина. Протриматися їм там вдавалося лише кілька років. Але цей факт жодним чином не свідчить при їхні розумові здібності. Просто тогочасна освітня система була абсолютно незацікавлена в адаптації навчальних програм до потреб татарських учнів. Скажімо, в 1867 році депутати татарських мурз клопоталися про дозвіл не слухати в гімназіях їхнім дітям курсу латинської мови, оскільки латинь була надзвичайно складною для сприйняття й вони не планували в подальшому вступати в університети. Але на це прохання татари отримали рішучу відмову.
А тепер для порівняння давайте розглянемо, якою була на той час у татар своя, національна, система освіти. За татарським законом навчання дітей було обов'язковим: і хлопчики, і дівчатка від 6 до 15 років повинні були відвідувати школу. Кожне село, в якому знаходилась мечеть, мало свій мехтеб. З 1867 року на 100 тисяч татарського населення припадало 154 навчальних закладів: 131 мехтеб – початкові училища і 23 медресе – духовні академії для підготовки мулл і вчителів. Загальна кількість учнів становила 5081 особу, з них 4180 чоловічої і 901 жіночої статі. Але ця цифра ілюструє стан татарської освіти в період національного занепаду, адже із приходом влади Російської імперії значна частина татар була змушена емігрувати, тому багато навчальних закладів закрилось. Усі училища не отримували жодної копійки від держави, а існували за рахунок батьків і благодійних заповітів. Ці факти свідчать про те, що у кримських татар задовго до поневолення цінувалася народна освіта і її рівень був значно вищим, ніж у Росії. Татари жертвували на розвиток освіти значні кошти, усвідомлювали роль обов'язкового навчання для обох статей.
Євген Марков із великим співчуттям ставився до татар. Російського дослідника глибоко обурювали ті утиски, яких довелося зазнати цьому народові. Наприклад, із кричущою несправедливістю у татар відбиралися землі. З давніх-давен вони не знали ніяких інших актів на володіння майном, окрім сімейного успадкування. Можемо лише собі уявити становище нещасного татарина, якого поневолили у власній країні й намагалися відібрати землю з-під ніг: «Ему приходится доказывать перед русской полицией и русским судом конца XVIII и начала XIX века свои юридические права на сад, на пользование лесом и водою. Ему, забранному татарину, приходится вести процесс в русском суде на русском языке, с русскими начальниками, объявившими его землю своею». Євген Марков вважав татар дбайливими і корінними власниками своєї землі, через що з великим жалем відзначав: «Крым по уходе татар, – это дом после пожара».
Шановні користувачі, якщо вас зацікавила історія Криму і, зокрема, доля кримськотатарського народу, то запрошуємо ознайомитися з дослідженням Є. Маркова більш детальніше у відділі рідкісних та цінних видань нашої книгозбірні.
Джерела:
Марков Е. Очерки Крыма: картины крымской жизни, истории и природы. – С.-Петербург: Изд. т-ва М. О. Вольф, [1906?] – 520 с.
Коментарі
Очень интересно и познавательно.
Музей книги